17 вересня 2015 року Справа № 876/13580/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Глушка І.В., Гуляка В.В.,
з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніплит» до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Уніплит» звернулося в суд з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 30.08.2013 року, визнання протиправними дій, які полягають у викладенні в акті перевірки незаконних висновків.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Вирішено скасувати податкові повідомлення-рішення Долинської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 від 30.08.2013 року. В решті позовних вимог відмовлено.
Із таким судовим рішенням не погодилася Долинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області та подала апеляційну скаргу, в якій вказала, що судом першої інстанції неповно досліджені обставини справи, не встановлено всіх фактів, не надано їм належної оцінки, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Так, апелянт зазначив, що відповідач безпідставно дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки за наслідками перевірки було встановлено що позивач безпідставно включив до податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат витрати, здійснені в ході здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами ТОВ «Фотомаг Ком ЮЕЙ», ТОВ «АПЕКС ЛТД», ТОВ «Повітряні системи», ПП «Сістем Кард ІФ», ПП «В2 Серовіс», ПП «Алкіона», ПП «Декарт» та ТзОВ «Станкозапчастина», по ланцюгу постачання, які не мають виробничих потужностей, необхідних для здійснення певного технологічного процесу та проведення відповідної господарської діяльності. Перевіркою не підтверджено реальність здійснених господарських операцій вищезазначених підприємств, що позбавляє права платника податку на віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість, отриманого від таких постачальників. Апелянт вважає первинні документи, оформлені внаслідок здійснення таких господарських операцій такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та не відображають сутність господарської операції і, відповідно, не створюють будь-яких змін в активах підприємства. Враховуючи викладене, апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивачем було подано письмові заперечення на апеляційну скаргу і вказано, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Судом було здійснено заміну відповідача на Долинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС в Івано-Франківській області.
Представник апелянта ОСОБА_1 у судовому засіданні просила задовольнити апеляційну скаргу, закрити провадження у справі у зв'язку з досягненням податкового компромісу.
Заслухавши доповідь головуючого судді, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що Долинською ОДПІ було проведено позапланова виїзну перевірку ТОВ «Уніплит» з питань взаємовідносин із ТОВ «Фотомаг Ком ЮЕЙ», в частині податку на прибуток за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року та в частині податку на додану вартість за грудень 2011 року, ТОВ «АПКС ЛТД» в частині податку на прибуток за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року та в частині податку на додану вартість за грудень 2010 року , ТОВ «Повітряні системи» в частині податку на прибуток за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року та в частині податку на додану вартість за січень 2012 року, ПП «Сістем Кар ІФ» в частині податку на прибуток за період з 01.07.2010 року по 30.09.2010 року та в частині податку на додану вартість за серпень, вересень 2010 року, ПП «В2 Сервіс» в частині податку на прибуток за період з 01.01.2011 року по 30.09.20111 року та в частині податку на додану вартість за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень 2011 року, ПП «Алкіона» в частині податку на прибуток за період з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року та в частині податку на додану вартість за грудень 2012 року, ПП «Декарт» в частині податку на прибуток за період з 01.04.2012 року по 30.09.2012 року та в частині податку на додану вартість за квітень, травень, липень 2012 року, ТОВ «Станкозапчастина» в частині податку на прибуток за період з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року та в частині податку на додану вартість за березень, квітень 2013 року.
За результатами перевірки складено акт №206/09-05-22/30905968 від 19.08.2013 року. Згідно його висновків встановлено порушеня позивачем: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено об'єкт оподаткування з податку на прибуток в сумі 104547 грн. в т.ч. за 3-й квартал 2010 року на суму 5798 грн., 4-квартал 2010 року на суму 388 грн., 1-й квартал 2011 року на суму 264670 грн., 2-й квартал 2011 року в сумі 66442 грн., 3-й квартал 2011 року в сумі 5452 грн., а також п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4, абз 3 п.п. 7.5.1, п. 7.5., п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 14.1.181, п. 14.1, ст. 14, п. 198.2, 198.3, 198.6, п. 201,4, п. 201.6, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено до сплати в бюджет податку на додану вартість на суму 21171 грн., в тому числі за вересень 2010 року на суму 4640 грн., за грудень 2010 року на суму 311 грн. за березень 2011 року на суму 3510 грн., за травень 2011 року на суму 5438,00 грн., за липень 2011 року на суму 5024 грн., за січень 2012 року на суму 506 грн., за березень 2013 року на суму 1582 грн., за квітень 2013 року на суму 160 грн.
На підставі цих висновків відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № НОМЕР_2, за яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 106095 грн., в тому числі 104547 грн. - за основним платижем, та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1548 грн., № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 26047 грн., в тому числі 21171 грн. - за основним платижем, та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 4876 грн.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність цих рішень з таких підстав.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит визначений як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
У відповідності до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Аналогічно, поняття податкового кредиту і його формування із 01.01.2011 року врегульовано підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14, пунктоми 198.2, 198.3 статті 198 та статтею 200 Податкового кодексу України.
За змістом вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених, нарахованих протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, встановлених підпунктами 5.3-5.8 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно п. 1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість та валових витрат є факт придбання товарів, робіт чи послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, податковий кредит і валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість і податку на прибуток підприємств має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі, якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість і обчислення об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Факт реальності господарських операцій із зазначеними в акті контрагентами підтверджено матеріалами справи.
Так, ТОВ «Уніплит» за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року здійснювало фінансово - господарські операції з ТОВ «Фотомаг Ком ЮЕЙ», в результаті яких ТОВ «Уніплит» включено до Декларації з податок на додану вартість за січень 2012 року в сумі - 960 грн. вартість придбаного основного засобу (ноутбук Lenovo). Дана сума, скоригована підприємством самостійно відповідно до уточнюючого розрахунку від 03.10.2012 року № НОМЕР_3 (т. 2 а.с. 213).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців зареєстрована «Харківська філія ТзОВ «Уніплит» (т. 2 а.с. 119-120). Для здійснення господарської діяльності Харківської філії позивач придбав ноутбук Lenovo у ТОВ «Фотомаг Ком ЮЕЙ». Відповідно до акта від 28.12.2011 року пристрій введений в експлуатацію наказом № 28/12 від 28.12.2011 року (т. 2 а.с. 128-130).
Факт оплати товару підтверджено платіжним дорученням № 9906 на суму 5760 грн. (т. 2 а.с.50), ТОВ «Фотомаг Ком ЮЕЙ» надано позивачу податкову накладну та оформлено видаткову накладну (т. 2 а.с. 217-218).
У ТОВ «АПЕКС ЛТД»№ позивач придбав запчастини на суму 1553,36 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі - 311 грн. У подальшому запчастини використано для ремонту обладнання (т. 2 а.с. 135). Як встановлено судом, позивач здійснив оплату придбаних ТМЦ згідно рахунку - фактури (т. 1 а.с. 129), що підтверджується платіжним дорученням № 9426 від 24.12.2010 року - 1864,03 грн. (т. 1 а.с. 232), позивачу надані податкова і видаткова накладні (т. 1 а.с. 127-128).
У ТОВ «Повітряні системи» ТОВ «Уніплит» придбало соленоїдні клапани 100009003 та 100008869 вартістю 2529 грн. Згідно товарно-транспортної накладної 19.01.2012 року товар отримано на складі № 1 ТОВ «Нова пошта» (т. 2 а.с. 112). Позивачем у свою чергу відповідно до рахунку-фактури № 000000011 від 18.01.2012 року здійснено оплату платіжними дорученнями № 10619 від 9.01.2012 року (т. 2 а.с. 52). Факт придбання підтверджено податковою накладною від 19.01.2012 року (т. 1 а.с. 102), видатковою накладною № НОМЕР_4 від 19.01.2012 року (т.1 а.с. 101).
Із ПП «Систем Кард-ІФ» позивачем укладено Договір поставки лісової сировини від 15.01.2010 року № 08/42, згідно з яким ТОВ «Уніплит» придбало лісосировину. В результаті вартість придбаних ТМЦ та послуг включена позивачем до складу витрат в Деклараціях з податку на прибуток за 3 квартал 2010 року в сумі 23191,95 грн. Сума ПДВ, обчислена з вартості придбаних послуг у ПП «Систем Кард-ІФ» включалась до податкового кредиту в сумі 4640,19 грн., а саме в Деклараціях з податку на додану вартість: за серпень 2010 року в сумі - 3749,11 грн.; за вересень 2010 року в сумі - 891,08 грн. ПП «Систем Кард-ІФ» виписано накладні та податкові накладні № 20 від 07.08.2010 року, № 21 від 11.08.2010 року, № 22 від 27.08.2010 року, № 23 від 29.08.2010 року, № 28 від 31.08.2010 року (т. 1 а.с. 109-112, 114-118). Факт оплати товару підтверджено копіями платіжних доручень №№ 4513, 5132, 5235, 5659, 5715, 5825, 5934, 6004, 6026 (т. 1 а.с. 220-229). Реальність господарських операцій підтверджено також поясненнями завсклада біржі сировини ТОВ «Уніплит» (т. 2 а.с. 162) та звітом по біржі сировини за серпень 2010 року (т. 2 а.с. 165-166).
Згідно з договором про надання послуг з перевезень вантажів автомобільним транспортом № 443/14 від 04.01.2011 року ПП «В2 Сервіс» (Перевізник) зобов'язувався виконувати перевезення вантажів, а ТОВ «Уніплит» (Замовник) зобов'язувався надати для перевезення вантажі. Вид розрахунків згідно з умовами Договору був безготівковий (т. 1 а.с. 132), а також укладено додаткову угоду № 1 від 01.06.2011 року (т. 1 а.с. 133).
Також відповідно до договору поставки лісової сировини № 08/43 від 03.01.2011 року ПП «В2 Сервіс» (постачальник) зобов'язується поставити ТзОВ «Уніплит» (покупець) сировину: дрова технологічні ТУ 56.196-95 хвойні породи - 100%, баланси (хвойні, м'яколистяні) (т. 1 а.с. 134-136).
Реальність вищевказаних операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: податковими накладними, реєстрами перевезень, видатковими накладними, актами приймання-здачі виконаних робіт, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями (т. 1 а.с. 137-215, т. 1 а.с. 234-248, т. 2 а.с. 1-49).
Згідно договору поставки від 22.09.2011 року № 000518 позивач придбав ТзОВ «Станкозапчастина» гідроклапани та гідрозподільники, кількість та ціна яких вказується в погоджених сторонами рахунках-фактурах (т. 1 а.с. 120-122). Реальність господарської операції підтверджується видатковою накладною № РН-0000258 від 20.12.2012 року (т. 1 а.с. 123), податковими накладними № 10 від 17.12.2012 року, № 14 від 20.12.2012 року, платіжним дорученням (т. 2 а.с. 51). Транспортування товару підтверджено товарно-транспортною накладною (т. 2 а.с. 177-178).
Характер придбаних товарів, його використання відповідає напрямкам діяльності підприємства.
Таким чином, первинними документами підтверджено рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, а також встановлено наявність зв'язку між фактом придбання товарів із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.
Фактично висновки акту перевірки Долинської ОДПІ грунтуються виключно на висновках актів зустрічних податкових перевірок контрагентів позивача, що є неприпустим.
Слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність наявність (відсутність) підстав для виникнення податкових зобов'язань платника податку від дій його контрагента, фактичної сплати ним податку до бюджету, законності ведення податкового обліку, перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Суд першої інстанції правильно врахував, що податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичних господарських відносин з контрагентами позивача та наявності факту узгодженості їх дій з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями постачальника.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
У той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення є протиправними і постанова Львівського окружного адміністративного суду є обґрунтованою і законною.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду немає.
Клопотання відповідача про закриття провадження у справі є безпідставним, оскільки досягнення податкового компромісу відповідно до пункту 11-2 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу про адміністративне судочинство України є підставою для примирення сторін, але на примирення як акт, що має юридичні наслідки, має бути воля двох сторін.
Позивач не виявив такого бажання, хоча був повідомлений про призначення справи до розгляду і подання клопотання про закриття провадження у справі відповідачем.
Отже, з цього випливає висновок, що він бажає, щоб спір було вирішено по суті.
Право на судовий захист гарантовано Конституцією України і його не можна обмежувати.
За відсутності волі позивача на закриття провадження у справі відповідно до пункту 5 частини 1 статті 157 КАС України, з урахуванням принципу диспозитивності, спір підлягає розгляду по суті.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року у справі № 809/2772/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.О. Большакова
Судді І.В. Глушко
ОСОБА_2
Повний текст ухвали виготовлено 22 вересня 2015 року.