21 вересня 2015 р. Справа № 876/846/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Пліша М.А., Глушко І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Бориславського міського центру зайнятості на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року у справі за позовом Бориславського міського центру зайнятості до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про скасування постанови про накладення штрафу,-
Бориславський міський центр зайнятості 12.08.2014 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, в якому просить скасувати постанову від 23.07.2014 року про накладення штрафу в розмірі 1360 грн..
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Бориславський міський центр зайнятості подав апеляційну скаргу. В якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить постанову скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позов повністю.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області перебував виконавчий лист №2а-5771/09/1370, виданий 11.12.2013 року Львівським окружним адміністративним судом про зобов'язання Бориславського міського центру зайнятості видати приватному підприємцю ОСОБА_1 бланки №3-ПН та Ф-18-о.
Постановою державного виконавця від 25.03.2014 року відкрито виконавче провадження по виконанню вказаного виконавчого листа та боржнику надано строк для самостійного виконання рішення до 31.03.2014 року.
31.03.2014 року супровідним листом №494/07 Бориславський міський центр зайнятості надіслав ОСОБА_1 бланк форми №3-ПН, а також повідомив, що бланки форми Ф-18-0 не використовуються в Бориславському міському центрі зайнятості.
Оскільки у встановлений термін рішення суду боржником виконано не повністю, а саме: не видано бланк форми Ф-18-0, то державним виконавцем 22.05.2014 року винесено постанову про накладення штрафу, якою на боржника - Бориславський міський центр зайнятості накладено штраф в сумі 680 грн.
За повторне не виконання боржником рішення суду державним виконавцем 23.07.2014 року винесено постанову про накладення штрафу в сумі 1360 грн.
Згідно з статтею 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до вимог статті 129 Конституції України обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, а згідно з ст.ст. 7, 14 КАС України - принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах.
Відповідно до ст.ст. 255, 258 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо судове рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину судового рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання, має право в т.ч. одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію; звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про встановлення чи зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення; вимагати від службових осіб боржників юридичних осіб відомості та пояснення по фактах невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче провадження.
Згідно ч. 1 ст. 89 цього ж Закону України, у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника юридичну особу штраф у розмірі від сорока до шістдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк для виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Виходячи з вищевикладеного, для прийняття рішення щодо застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен встановити два факти: по-перше, що судове рішення не виконано, по-друге, що рішення суду не виконано без поважних на те причин.
Посилання позивача на поважні причини невиконання рішення в частині невидачі бланка форми Ф-18-0 не доведені суду у встановленому порядку належними доказами, а твердження про те, що такий бланк не використовується та не є затвердженим документом Міністерства соціальної політики України суд не бере до уваги.
З системного аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що заходами примусового виконання рішень зобов'язального характеру є застосування штрафних санкцій до боржника та звернення до правоохоронних органів про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону. Оскільки, в даному випадку, у державного виконавця не було жодної правової підстави для відкладення провадження виконавчих дій чи невжиття заходів примусового виконання до боржника, дії державного виконавця мали бути спрямовані на повне та своєчасне виконання рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року по справі № 18463/10, яке набрало законної сили з моменту його проголошення. Адже відповідно до вимог статті 5 цього Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення державного виконавця та докази виконання рішення суду від 22.10.2013 року, державний виконавець правомірно виніс постанову про накладення штрафу від 23.07.2014 року ВП №42628310.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що державний виконавець при винесенні спірної постанови про накладення штрафу ВП №42628310 від 23.07.2014 року діяв в межах наданих йому повноважень, на підставі та у спосіб, передбачені законом. Відтак, достатніх та обґрунтованих підстав для скасування такої постанови немає, тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Бориславського міського центру зайнятості - залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року у справі №813/5666/14 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий Н.В. Ільчишин
Судді М.А. Пліш
ОСОБА_2