Справа № 462/9079/14-ц
05 жовтня 2015 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Боровкова Д.О.
при секретарі Щур Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики та зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договорів позики неукладеними та боргової розписки недійсною,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути в солідарному порядку з відповідачів 1039045 грн. 00 коп. боргу, що еквівалентно 49000 дол. США згідно з офіційним курсом НБУ; стягнути з відповідача ОСОБА_3 407136 грн. 00 коп. боргу, що еквівалентно 19200 доларів США згідно з офіційним курсом НБУ, про що подав до суду уточнений розрахунок /а.с.136/. Свої вимоги мотивують тим, що 29 червня 2007 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір позики, згідно з умовами зазначеного договору позивач позичив ОСОБА_3 20000 доларів США термінова на 1 місяць, однак останній внесок мав бути здійсненний не пізніше 02 серпня 2007 року. Відповідач ОСОБА_3 повернув позичені гроші лише частково, а саме: 25 червня 2007 року ним було повернуто позивачу 500 доларів США, а 28 серпня 2012 року 300 доларів США, що підтверджується розписками позивача, які містяться на зворотній стороні договору позики. Крім того, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 20 вересня 2007 року позичили у позивача 50000 доларів США, які зобов'язувався повернути до 31 грудня 2007 року, що підтверджується розпискою відповідачів. Відповідачі повернули позичені гроші лише частково, а саме: 23 жовтня 2010 року ними було повернуто позивачу 500 доларів США, а 22 вересня 2012 року 500 доларів США, що підтверджується розписками позивача, які містяться у вищевказаній розписці. В зв'язку з наведеним просить позов задовольнити.
У судовому засіданні відповідачі та їх представник проти позову заперечили, подали до суду зустрічний позов /а.с.93,94/, в якому просять визнати договори позики від 29 червня 2007 року та від 20 вересня 2007 року неукладеними та визнати недійсною боргову розписку від 20 вересня 2007 року недійсною, крім того, подали до суду письмове клопотання /а.с.72,73/, в якому просять у задоволенні первісного позову відмовити в зв'язку зі спливом строку позовної давності, мотивуючи це тим, що дописки, які ОСОБА_1 зробив особисто в оспорюваних ними договорах позики, є надуманими самим позивачем за первісним позовом.
Суд ухвалив справу розглядати справу без участі позивача за первісним позовом ОСОБА_1, який у судове засідання не з'явився, проте подав до суду письмову заяву /а.с.135/, в якій первісний позов підтримав, проти задоволення зустрічного позову заперечив, а справу просить розглядати без його участі.
Також, суд, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, ухвалив справу розглядати справу без участі відповідачів за первісним позовом та їх представників, які були належним чином повідомленні про час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, але надали свої пояснення у письмовому клопотанні про застосуванні строку позовної давності та в зустрічному позові, а матеріалів справи достатньо для винесення рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України:
1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
2. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом встановлено, що 29 червня 2007 року між позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір позики /а.с.75/, згідно з умовами зазначеного договору позивач позичив ОСОБА_3 20000 доларів США термінова на 1 місяць, однак останній внесок мав бути здійсненний не пізніше 02 серпня 2007 року.
ОСОБА_3 повернув позичені гроші лише частково, а саме: 25 червня 2007 року ним було повернуто позивачу 500 доларів США, а 28 серпня 2012 року 300 доларів США, що підтверджується розписками позивача, які містяться на зворотній стороні договору позики.
Крім того, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 20 вересня 2007 року позичили у позивача 50000 доларів США, які зобов'язувався повернути до 31 грудня 2007 року, що підтверджується розпискою відповідачів /а.с.74/.
Відповідачі за первісним позовом повернули позичені гроші лише частково, а саме: 23 жовтня 2010 року ними було повернуто позивачу 500 доларів США, а 22 вересня 2012 року 500 доларів США, що підтверджується розписками позивача, які містяться у вищевказаній розписці.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду заяву, в якій просять у задоволення позову відмовити за спливом позовної давності /а.с.72,73/.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у стст.252-255 ЦК. Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Беручи до уваги, що ОСОБА_3 28 серпня 2012 року частково погасив борг, який виник у зв'язку з невиконанням ним зобов'язань за договором позики від 29 червня 2007 року, а обидва відповідачі за первісним позовом 22 вересня 2012 року частково погасили свій борг, який виник згідно з розпискою від 20 вересня 2007 року, суд приходить до висновку, що перебіг позовної давності був перерваний вчиненням відповідачами вищевказаних дій, а відтак, враховуючи, що з даним позовом позивач звернувся до суду 29 грудня 2014 року, правових підстав для відмови у задоволенні первісного позову в зв'язку зі спливом строку позовної давності немає.
Щодо позовної вимоги зустрічного позову про визнання договорів позики від 29 червня 2007 року та від 20 вересня 2007 року неукладеними, то у задоволенні цієї вимоги слід відмовити з огляду на таке.
Визнання правочину таким, що не відбувся (договору неукладеним), як способу захисту цивільного права чи інтересу нерідко обґрунтовується необхідністю визначення правової природи та правових наслідків цього явища, яке тісно пов'язане з питанням дійсності та недійсності правочину.
Визнання договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 р. справа № 3-58гс11).
Відповідно до ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права, визначеним спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини, є визнання правочину недійсним. Разом з цим вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, тому суди повинні відмовляти в позові з такою вимогою (зазначена правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 6 липня 2011 р. у справі № 6-28595св09).
Таким чином, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимоги зустрічного позову про визнання договорів позики неукладеними слід відмовити, оскільки ця вимога не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Суд критично ставиться до тверджень відповідачів за первісним позовом про те, що вони не підписували договорів позики від 29 червня 2007 року та від 20 вересня 2007 року, а також до того, що підписи в зазначених договорах не їх, а грошей вони не отримували, оскільки такі твердження спростовуються висновками почеркознавчої експертизи.
Відповідно до висновку експертизи № 1937\1968 від 03 липня 2015 року:
- текст (підпис) розписки від 20 вересня 2007 року за якою відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 отримали від позивача ОСОБА_1 суму позики в розмірі 50000 доларів США та договору позики від 29 червня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 суму позики в розмірі 20000 доларів США, придатні для ідентифікації особи.
- рукописні записи, які починаються словами «Росписка...» та закінчуються «...20.09.2007 р. \підпис \ОСОБА_3/» в розписці від 20 вересня 2007 року, виконані самим ОСОБА_2.
- рукописні записи «ОСОБА_1. АДРЕСА_1», починаються словами «23.10.2010р. я, ОСОБА_1...» закінчуються словами «ОСОБА_1 \підпис» в розписці від 20 вересня 2007 року, починаються слова «29.06.2007 «ОСОБА_1...» та закінчуються словами з зворотної сторони «...цієї позики по договору. \підпис ОСОБА_1.» в договорі позики від 29 червня 2007 року (окрім запису в графі «Позичальник» «ОСОБА_3»), виконані однією особою, не ОСОБА_2, не ОСОБА_3, а іншою особою.
- рукописний запис, розташований в графі «Позичальник» в договорі позики від 29 червня 2007 року, виконаний самим ОСОБА_3.
- підпис від імені ОСОБА_2, розташований в нижній частині документу перед записом «ОСОБА_2» в розписці від 20 вересня 2007 року, виконаний самим ОСОБА_2.
- підписи від імені ОСОБА_3, розташовані в нижній частині документу перед записом «ОСОБА_3» в розписці від 20 вересня 2007 року, в графі «Позичальник» перед записом «ОСОБА_3» в договорі позики від 29 червня 2007 року, виконані самим ОСОБА_3 - встановити час виконання штрихів рукописного тексту та підписів в Розписці від 20 вересня 2007 року від імені гр.. ОСОБА_2,, гр.ОСОБА_3 про позику отриману від 23.10.2010 року від імені гр.ОСОБА_1 про отримання від гр. ОСОБА_2 500000 доларів США та від 22.09.2012 року від імені гр.ОСОБА_1 про отримання від гр. ОСОБА_2 500 доларів США в Договорі позики від 29.06.2007 року від імені гр.ОСОБА_3 та гр.ОСОБА_1 про позику отриману від гр.ОСОБА_1 в сумі 20000 доларів США, від 25.06.2010 року від імені гр.ОСОБА_1 про отримання від гр.ОСОБА_3 500 доларів США від 28.08.2012 року від імені гр.ОСОБА_1 про отримання від гр.ОСОБА_3 500 доларів США не видається можливим з причин, вказаних в дослідницькій частині висновку.
Таким чином, у судовому засіданні достовірно з'ясовано, що договори позики були підписанні відповідачами за первісним позовом, останніми не надано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на безгрошовість спірних договорів, крім того, зі змісту як розписки від 20 вересня 2007 року, так і договору позики від 29 червня 2007 року чітко вбачається, що відповідачі позичили у позивача грошові кошти, ніяких умов, що кошти мають бути переданні після укладання договорів позики вказані договори не містять.
Щодо позовної вимоги зустрічного позову про визнання договору позики (розписки) від 20 вересня 2007 року недійсним, то у задоволенні цієї вимоги також слід відмовити, з огляду на наступне.
Постановою Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у пункті 1 було роз'яснено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
У параграфі 2 глави 16 ЦК України чітко зазначені підстави, з яких правочин може бути визнаний судом недійсним.
У зустрічному позові відсутні будь-які посилання на норми матеріального права, на підставі яких суд має визнати недійсним договір позики (розписку) від 20 вересня 2007 року, а відтак у суду відсутні правові можливості, які б давали підстави визнати оспорюванну розписку недійсною, і тому у задоволенні цієї вимоги слід відмовити за необґрунтованістю.
Відповідно до ч. 1ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідачі за первісним позовом не виконали взяті на себе зобов'язання, позичені гроші позивачу у визначений строк не повернули, і тому з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід стягнути в солідарному порядку заборгованість за договором позики від 20 вересня 2007 року в розмірі 1039045 грн. 00 коп. (49000 дол. США х 21,205 курс НБУ за 1 дол. США на день винесення рішення), що еквівалентно 49000 дол. США згідно з офіційним курсом НБУ, а з відповідача ОСОБА_3 слід стягнути заборгованість за договором позики від 29 червня 2007 року в розмірі 407136 грн. 00 коп. (19200 дол. США х 21,205 курс НБУ за 1 дол. США на день винесення рішення), що еквівалентно 19200 доларів США згідно з офіційним курсом НБУ.
Крім того, з відповідачів на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір в рівних частинах, тобто по 1827 гривень 00 коп. з кожного (3654 грн. : 2).
Керуючись ст.ст. 10,11,60,62,88,209,212-215,218 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1039045 (один мільйон тридцять дев'ять тисяч сорок п'ять) гривень 80 коп. боргу, що еквівалентно 49000 (сорок дев'ять тисяч) доларів США згідно з офіційним курсом НБУ на день винесення рішення.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 407136 (чотириста сім тисяч сто тридцять шість) гривень 00 коп. боргу, що еквівалентно 19200 (дев'ятнадцять тисяч двісті) доларів США згідно з офіційним курсом НБУ на день винесення рішення.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3654 гривні 00 коп. судового збору в рівних частинах, тобто по 1827 гривень 00 коп. з кожного.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання договорів позики неукладеними та боргової розписки недійсною - відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова шляхом подачі в десяти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя:
Оригінал рішення.