Ухвала
іменем україни
30 вересня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Коротуна В.М., Маляренка А.В.,
Парінової І.К., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації, про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_8, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2015 року,
У жовтні 2011 року Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), звернулося до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнило, та остаточно просило стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі у сумі 529 тис. доларів США 70 центів, що еквівалентно 4 228 302 грн 59 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_7, а саме: житловий будинок із прибудовою, мансардою і цокольним поверхом із надвірними спорудами, загальною площею 314,2 кв. м, житловою площею 186,7 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,19 га, яка розташована у с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 310 тис. доларів США терміном до 24 квітня 2017 року зі сплатою 12,25 % річних за користування кредитними коштами. На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 25 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, згідно з яким остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок із прибудовою, мансардою і цокольним поверхом із надвірними спорудами, загальною площею 314,2 кв. м, житловою площею 186,7 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,19 га, яка розташована у с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 14 квітня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 укладено договір поруки. Проте позичальник порушив взяті за договором зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості, тому банк звернувся до суду з цим позовом про стягнення заборгованості достроково.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 лютого 2015 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 25 квітня 2008 року № 014/0034/82/31355 у розмірі 355 600,68 доларів США, що еквівалентно 2 842 316 грн 24 коп., з яких: 254 672,91 доларів США, що еквівалентно 2 035 600 грн 57 коп., - заборгованість за тілом кредиту; 60 927,77 доларів США, що еквівалентно 486 995 грн 67 коп., - заборгованість за процентами за користування кредитом; 40 тис. доларів США, що еквівалентно 319 720 грн, - пеня за прострочення виконання зобов'язання.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок із прибудовою, мансардою і цокольним поверхом із надвірними спорудами, загальною площею 314,2 кв. м, житловою площею 186,7 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,19 га, яка розташована у с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка на праві власності належить ОСОБА_7, в якості забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язання за кредитним договором у розмірі 355 600,68 доларів США, що еквівалентно 2 842 316 грн 24 коп., встановивши спосіб реалізації зазначеного нерухомого майна шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за початковою оцінкою, встановленою Законом України «Про виконавче провадження».
Вирішено питання про судові витрати.
Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, від імені якої діяв представник ОСОБА_8, відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач ОСОБА_5, від імені якої діє представник ОСОБА_8, просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів у межах касаційної скарги згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.
Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають наведеним нормам процесуального права, є законними та обґрунтованими.
Відповідно до ст. ст.
Згідно зі ст. 629 ЦК України
Відповідно до ст. 554 ЦК України
Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»
Як вбачається із змісту ч. 1 ст. 20 ЦК України
Судом встановлено, що 25 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у сумі 310 тис. доларів США терміном до 24 квітня 2017 року зі сплатою 12,25 % річних за користування кредитними коштами.
На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 25 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, згідно з яким остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок із прибудовою, мансардою і цокольним поверхом із надвірними спорудами, загальною площею 314,2 кв. м, житловою площею 186,7 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,19 га, яка розташована у с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області, із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 14 квітня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався відповідати солідарно перед кредитором у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
До травня 2011 року ОСОБА_5 сплачувала грошові кошти на погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, однак із травня 2011 року свої обов'язки за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів та процентів за користування ними не виконує належним чином.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 30 квітня 2013 року заборгованість ОСОБА_5 перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» складає 520 тис. доларів США, що еквівалентно 4 228 302 грн 59 коп., з яких: 257 809,94 доларів США, що еквівалентно 2 060 647 грн 85 коп., - заборгованість за тілом кредиту; 61 485,27 доларів США, що еквівалентно 491 451 грн 76 коп., - заборгованість за процентами за користування кредитом; 209 705,49 доларів США, що еквівалентно 1 676 175 грн 98 коп., - пеня за прострочення строків сплати кредиту та процентів.
Згідно з висновками судово-економічної експертизи від 12 червня 2014 року № 6385/13-22 та від 11 листопада 2014 року № 979/14-22 розмір заборгованості ОСОБА_5 перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» станом на 30 квітня 2013 року складає: за тілом кредиту - 254 672,91 доларів США; за процентами - 60 927,77 доларів США; пеня - 161 249,69 доларів США, що еквівалентно 1 288 744 грн 58 коп.
Задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позичальник порушив взяті за кредитним договором зобов'язання, що призвело до утворення заборгованості, розмір якої суд визначив із врахуванням вищевказаного висновку експертизи, а також положень ч. 3 ст. 551 ЦК України
Враховуючи, що зобов'язання позичальника забезпечені іпотекою, то суд дійшов висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки.
За таких обставин та з підстав, передбачених ст. ст. 543
Такий висновок є правильним, законним та підтверджується матеріалами справи.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд з дотриманням положень ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України перевірив у повному обсязі доводи апеляційної скарги та обґрунтовано спростував їх відповідними висновками.
При цьому апеляційний суд додатково встановив, що 21 квітня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 25 квітня 2007 року № 014/0034/82/31355, у якій зазначено, що станом на 21 квітня 2009 року заборгованість, строк сплати якої настав, складає 21 398,44 доларів США, з яких: 10 576,03 доларів США - заборгованість із погашення кредиту; 10 822,41 доларів США - заборгованість із погашення процентів.
Із метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ сторони досягли згоди про зміну умов погашення (реструктуризацію) кредиту, визначених кредитним договором, зокрема, домовились, що на підставі цієї додаткової угоди з 15 травня 2009 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами, у зв'язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику. Сторонами погоджено новий графік погашення кредиту за ануїтетною схемою погашення. Позичальник перед укладенням додаткової угоди повідомлений у письмовій формі про всі умови споживчого кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредитування, та не має зауважень з цього приводу.
Оскільки сторони цього договору досягли згоди щодо врегулювання питання визначення заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого вони підписали додаткову угоду № 1 та за згодою ОСОБА_5 включено заборгованість із несплачених процентів у сумі 10 821,79 доларів США до загальної заборгованості за тілом кредиту, то суд обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги про неприпустимість таких умов додаткової угоди, крім того, правильно зазначив, що тривалий час ОСОБА_5 виконувала умови додаткової угоди № 1 та не зверталася із вимогами про визнання цієї угоди недійсною або її розірвання тощо.
Крім того, на спростування доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_5 не отримувала кредит у сумі 310 тис. доларів США і в матеріалах справи відсутній доказ на підтвердження цього факту, а наявний у справі меморіальний ордер не підтверджує перерахування кредитних коштів на позичковий рахунок позичальника, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_5 не заперечувала факту отримання кредитних коштів, крім того, вона протягом тривалого часу вносила значні кошти на погашення кредиту, а саме: 86 904,20 доларів США - на погашення кредиту та 135 665,71 доларів США - на погашення процентів за користування кредитом.
При цьому посилання ОСОБА_5 на вказівку експерта за вищевказаним експертним висновком про відсутність документа, який підтверджує отримання позичальником кредитних коштів у сумі 310 тис. доларів США, суд визнав таким, що не спростовує фактичного отримання позичальником ОСОБА_5 зазначених грошових коштів.
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними посилання ОСОБА_5 на подвійну відповідальність у разі стягнення заборгованості та одночасного звернення стягнення на предмет іпотеки, адже у цьому випадку особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця.
Разом із тим апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними доводи апеляційної скарги про припинення поруки відповідно до положень ч. 4 ст. 559 ЦК України, встановивши, що порука у цій справі не припинена, крім того, правильно врахував, що особисто поручитель ОСОБА_6 не оскаржував рішення суду про солідарне стягнення з боржника та з нього як із поручителя суми боргу та не уповноважував ОСОБА_5 та її представника на захист його прав.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані у справі судові рішення в частині вирішення спору у відношенні позичальника ОСОБА_5 є законними та обґрунтованими, відсутні підстави для їх скасування.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212, 303 ЦПК України, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи недопустимо.
Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_8, відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 22 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: В.М. Коротун
А.В. Маляренко
І.К. Парінова
О.В. Ступак