"28" квітня 2009 р.Справа № 2/18-357
Господарський суд Тернопільської області
у складі
Розглянув справу
За позовом Фермерського господарства "ЛАН-2005" с. Гаї-Розтоцькі, Зборівського району, Тернопільської області.
до відповідачів:
1) Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Тернопільської області вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль.
2) Акціонерного комерційного "Промислово-фінансового банку" вул. Дмитрівська, 18/24, м. Київ.
про cтягнення 43 101 грн. 80 коп. заборгованості та штрафних санкцій.
За участю представників сторін:
позивача: Гамалевич О.Д. - довіреність №41 від 02.03.2009р.
1-го відповідача: Парубій І.М. - довіреність №792/12-12 від 16.03.2009р.
2-го відповідача:
Суть справи: Позивач не представив доказів направлення сторонам заяви №31 від 14.04.2009р. про збільшення позовних вимог, тому господарський суд не приймає збільшення позовних вимог на суму 10 617 грн. 53 коп.
Позивач просить стягнути 43 101 грн. 80 коп., із них: 39 188 грн. 62 коп. - заборгованість за період з 01.02.2008р. по 23.02.2009р. плати за зберігання обладнання, згідно умов договору відповідального зберігання майна від 05.12.2006р.; 3 335 грн. 68 коп. - пеня за неналежне виконання грошових зобов'язань за період з 06.08.2008р. по 23.02.2009р.; 577 грн. 50 коп. - річних за користування коштами з 01.03.2008р. по 01.02.2009р.
Перший відповідач позов не визнає (лист №794/12-12 від 16.03.2009р.), посилаючись на те, що договір на зберігання майна з позивачем він не укладав, плату за зберігання повинен платити той, хто заключив договір на зберігання.
Другий відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що договір з позивачем він розірвав, підтверджуючи даний факт листом №06-2837-000191 від 30.11.07р. Тому з даного часу не повинен платити за зберігання майна.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, і приймаючи до уваги, що:
1) В судовому засіданні перед розглядом справи представникам сторін роз'яснено їх права і обов'язки, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.
2) 05.12.2006р. між АК "Промислово-фінансовий банк" та Фермерським господарством "ЛАН-2005" був заключний договір відповідального зберігання майна
У виконання умов даного договору поклажодавець (банк) передав позивачеві (зберігачу) майно, що підтверджено підписаним представниками сторін актом прийому передачі майна від 05.12.2006р.
Відтак, письмова форма договору зберігання вважається дотриманою з дня підписання сторонами акту прийому-передачі майна на зберігання (ст. 937 Цивільного кодексу України).
Пунктом 4.1 договору від 05.12.2006р. сторони передбачили оплату за зберігання майна в розмірі 3 000 грн. в місяць.
Позивач стверджує, що відповідач за період з 01.02.2008р. по 23.02.2009р. заборгував йому за надані послуги по зберіганню майна 36 000 грн.
Відповідач не представив доказів виконання вимог договірних зобов'язань. Тому з врахуванням ст. 33 Господарського процесуального кодексу України слід вважати, що на час винесення даного рішення за відповідачем перед позивачем рахується борг в сумі 36 000 грн., що є порушенням ст.ст. 526, 611, 625, 936 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України.
При таких обставинах позовні вимоги позивача в частині стягнення 36 000 грн. слід визнати обґрунтованими і вони підлягають задоволенню.
3) При розгляді справи враховувалось:
а) п. 6.1 договору від 05.12.2006р. передбачено, що всі питання, що виникають при використанні цього договору повинні вирішуватись шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди, спір вирішується в порядку встановленому чинним законодавством. Ніякі зміни в договорі не можуть бути внесені без письмової згоди сторін (п. 7.2 договору).
Отже, в вищезазначених пунктах договору, сторони передбачили, що умови договору можуть бути змінені по згоді сторін.
В п. 8.1 договору зазначено, що договір може бути розірвано кожною із сторін достроково, з попередженням другої сторони за один місяць.
Отже п. 6.1, 7.2 договору протирічать п. 8.1 договору. Адже, розірвання договору -це зміна в договорі.
При таких обставинах невідомо, що мали на увазі представники сторін, заключаючи договір зберігання.
Тим паче, що на лист АК "Промислово-фінансового банку" №06-2837-000191 від 30.11.2007р. фермерське господарство (лист від 07.04.2008р.) повідомило, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Таким чином, із наданих в суд документів неможливо встановити, чи договорились сторони чи ні, відносно права розірвати договір в односторонньому порядку.
б) Тим паче, що такі умови договору для договору зберігання є неістотними, так-як зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. (ст. 938 Цивільного кодексу України), як при припиненні дії договору (закінченні строку зберігання або дострокового розірвання договору), так і за першою вимогою поклажодавця (п. 5.3 договору). Якщо поклажодавець не забрав майно, то він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання (ст.ст. 946, 948 Цивільного кодексу України):
АК "Промислово-фінансовий банк" не надав доказів, що він звертався до позивача з вимогою повернути йому взяте на збереження майно.
А позивач стверджує, що після одержання від банку листа від 30.11.2007р. банк не звертався до нього з вимогою про повернення (передачу) майна по акту приймання-передачі.
Тому з врахуванням ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати, що позивач на час винесення даного рішення зберігає майно, передане банком для зберігання.
в) В п. 1.1 договору сторони зазначають, що зберігач приймає на відповідальне безвідплатне зберігання обладнання.
П. 4.1 договору сторони погодили, що за роботу за зберігання банк щомісячно перераховує 3 000 грн.
Отже в договорі знову протиріччя.
При таких обставинах, суд виходить із того, що перерахувавши господарству плату за зберігання майна з грудня 2006р. по січень 2008р. в сумі 39 000 грн. банк тим самим підтвердив факт заключення договору зберігання за плату.
г) В договорі відповідального зберігання майна від 05.12.2006р. не зазначено місце зберігання майна і хто власник даного майна. Однак поскільки в акті прийому-передачі майна від 05.12.2006р. конкретизовано яке майно передано на зберігання (яке, скільки, рік випуску) і дане майно зберігається позивачем в належному стані (так-як банк не пред'явив до позивача ніяких вимог відносно неналежного зберігання). То суд вважає, що між сторонами заключений і виконується належний договір зберігання.
д) Банк не довів, що державна виконавча служба (відповідач по справі) сплатив позивачеві послуги за зберігання. Та і представник державної виконавчої служби пояснив, що коштів на оплату послуг у нього немає і не було.
Тим паче, що 16.05.2006р. зберігачем майна було призначено начальника служби безпеки АК "Промислово-фінансовий банк" -Ільєнка Ю.М.
Однак, банк звернувся до державної виконавчої служби з проханням призначити зберігачем майна іншу особу. Директор фермерського господарства Шеліга Ю.І. надав згоду на зберігання майна. В зв'язку з чим Шелігу Ю.І. призначили зберігачем описаного і арештованого майна (постанова від 04.12.2006р. "Паро призначення зберігачем майна").
Отже, зберігачем майна відповідними органами призначено Шелігу Ю.І.
Останній і підписав як договір відповідального зберігання майна від 05.12.2006р. так і акт прийому-передачі даного майна від 05.12.2006р. тільки від імені юридичної особи -фермерського господарства "ЛАН-2005", в якому він є директором.
Отже, АК "Промислово-фінансовий банк", підписавши вищезазначені документи, тим самим погодився, що зберігачем арештованого майна буде фермерське господарство "ЛАН-2005".
А відтак і за зберігання (проведені роботи по зберіганню) майна банк повинен сплатити фермерському господарству узгоджену ним плату (за виконану роботу по збереженню) в сумі 3 000 грн. щомісяця.
4) Згідно ст. 199 Господарського кодексу України та ст. 625 Цивільного кодексу України за період з березня місяця 2008р. по лютий місяць 2009р. відповідач повинен сплатити позивачеві втрати від інфляційних процесів в сумі 3 188 грн. 62 коп. та 577 грн. 50 коп. - річних за користування коштами з 01.03.2008р. по 01.02.2009р.
5) Згідно ст. 1 Закону України №543/96 ВР від 22.11.1996р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В заключному між сторонами договорі зберігання відсутня відповідальність за несвоєчасне перерахування коштів, тому в частині стягнення пені в сумі 3 335 грн. 68 коп. позов задоволенню не підлягає.
6) Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України видатки по держмиту в сумі 397 грн. 66 коп. слід покласти на відповідача. Решта на позивача.
7) Відповідно до ст. 44, 47-1 Господарського процесуального кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України №1258 від 21.12.2005р., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пов'язані з розглядом даної справи в сумі 118 грн. покласти на відповідача.
Керуючись вищезазначеним, ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1) Стягнути з Акціонерного комерційного "Промислово-фінансового банку" вул. Дмитрівська, 18/24, м. Київ (ідент. код 25292831):
- на користь Фермерського господарства "ЛАН-2005" с. Гаї-Розтоцькі, Зборівського району, Тернопільської області (ідент. код 32147256) суму 36 000 грн. плати за зберігання обладнання, 3 188 грн. 62 коп. -втрат від інфляційних процесів; 577 грн. 50 коп. -річних, 397 грн. 66 коп. -в повернення сплаченого державного мита та 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ.
2) В решті частині позову відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня підписання рішення «28»квітня 2009 року через місцевий господарський суд.
Суддя