ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа № 34/11730.03.09
За позовом Фінансового управління Овруцької районної державної адміністрації
до Акціонерного комерційного банку «Київ»
про стягнення 3 478 602 грн.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін:
від позивача -не з'явився;
від відповідача -не з'явився.
Фінансове управління Овруцької районної державної адміністрації (далі -Позивач, або Вкладник) звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом про стягнення з Акціонерного комерційного банку «Київ»(далі -Відповідач, або Банк) 3 478 602,00 грн. заборгованості, в т.ч. 3 100 000 грн. основного боргу, 378 602 грн. пені за договором №3168/1 банківського вкладу (депозиту (з правом поповнення або зменшення та щомісячною виплатою процентів)) від 16.08.2007 (далі -Договір).
Ухвалою суду від 16.02.2009 було порушено провадження у справі № 34/117, розгляд справи було призначено на 11.03.2009.
Розгляд справи відкладався.
Позовні вимоги мотивовані наступним:
- згідно Договору на депозитному рахунку Позивача №2546710810426 відкритому фінансовим управлінням було розміщено 19 150 000,00 грн.;
- 21.12.2007, 20.05.2008, 17.06.2008,28.08.2008 між сторонами укладались додаткові угоди №1.2.3 та 4 відповідно, якими сторони пролонгували строк повернення вкладу та збільшували процентну ставку.
- незважаючи на неодноразові звернення Позивача Банк суму вкладу не в повному обсязі, а саме 16 050 000,00 грн.
Відповідач зазначив, на час звернення Позивача до Банку із вимогою дострокового повернення грошових коштів в сумі 3 100 000 грн. Банк керувався постановами Правління Національного банку України №319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків»та №413 від 04.12.2008 «Про окремі питання діяльності банків», відповідно до яких передбачено виконання банками своїх зобов'язань за всіма типами договорів лише в разі настання строку завершення зобов'язань.
При цьому, Відповідач зазначив, що постановою Національного банку України від 06.02.2009 №53 в АКБ «Київ» призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік -з09.02.20098 до 09.02.2010 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців -з 09.02.2009 до 09.08.2009.
Що є стосується вимог Позивача про стягнення пені, Відповідач зазначив, що згідно ч.2 ст. 343 ГК України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. Крім того, Позивачем не надано до суду відповідний розрахунок по пені та період її нарахування, тобто вимоги не підтверджені належними доказами, а відтак мають вважатися недоведеними.
На призначене судове засідання представники сторін не з'явились, натомість від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
За таких обставин, відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16.08.2007 між Банком та Вкладником укладено Договір, відповідно до п.1.1 якого Банк відкриває вкладний (депозитний) рахунок №25467107810426, а Вкладник перераховує на цей рахунок грошові кошти загального фонду у безготівковій формі, у сумі 1 500 000 грн., які обліковуються на рахунку Вкладника, який вказаний у пункті 1.2 цього Договору на умовах визначних цим договором.
Відповідно до п.1.2 Договору у відповідності до умов цього Договору Вкладником може здійснюватися перерахування коштів на вклад (депозит) з рахунку, відкритому в УДК в Житомирській області код 311039, саме: рахунок загального фонду - №31429000800426.
Згідно з умовами Договору Банк зобов'язаний забезпечити належне виконання умов цього договору (п.3.2.1); повернути всю суму вкладу (депозиту) або його частину на першу вимогу Вкладника, про що Вкладник письмово повідомляє Банк за 1 (один) робочий день до запланованого повернення. При цьому, сума вкладу (депозиту) або його частина повертаються Банком на ті рахунки Вкладника, з яких кошти були перераховані на вкладний (депозитний) рахунок і які зазначені в пункті 1.2 цього договору.
Вкладник має право повністю вилучати грошові кошти з вкладного (депозитного) рахунку до настання дати повернення вкладу (депозиту) в разі нестачі власних коштів на виплату заробітної плати та оплату енергоносіїв в бюджетній сфері, про що Банку надається письмове повідомлення за 1 (один) робочий день до такого вилучення.
21.12.2007 між Банком та Вкладником укладено додаткову угоду №1 до Договору.
20.05.2008 між Банком та Вкладником укладено додаткову угоду №2 до Договору.
17.06.2008 між Банком та Вкладником укладено додаткову угоду №3 до Договору.
28.08.2008 між Банком та Вкладником укладено додаткову угоду №4 до Договору, якою сторони погодили, що вклад (депозит) розміщується на вкладному (депозитному) рахунку до 27 серпня 2009 року. Дата повернення вкладу (депозиту) 27 серпня 2009 року.
Пунктом 1.2 додаткової угоди №4 до Договору сторони погодили, що процента ставка на вклад (депозит) з 01.09.2008 становить 19,1 (дев'ятнадцять цілих одна десята процента) річних.
На виконання умов Договору, Позивач перерахував на депозитний рахунок №2546710810426 грошові кошти в сумі 19 150 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №41 від 06.02.2009 на суму 1 000 000 грн., №176 від 02.04.2008 на суму 1 000 000 грн., №275 від 06.05.2008 на суму 600 000 грн., №300 від 21.05.2008 на суму 2 500 000 грн., №419 від 02.07.2008 на суму 1 000 000 грн., №495 від 31.07.2008 на суму 2 000 000 грн., №505 від 13.08.2008 на суму 1 000 000 грн., №505 від 21.08.2008 на суму 1 000 000 грн., №505 від 20.08.2008 на суму 800 000 грн., №688 від 05.09.2008 на суму 800 000 грн., №751 від 18.09.2008 на суму 500 000 грн., №688 від 02.10.2008 на суму 1 000 000 грн., №688 від 07.10.2008 на суму 500 000 грн..
Станом на день звернення Позивача до суду Відповідач, в порушення п.3.25, п.3.3.5 Договору, свої зобов'язання виконав не у повному обсязі, вклад в сумі 3 100 000 грн. не повернув.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).
Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
Відповідно до ч. 1. ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 4 статті 343 ГК України юридичні особи та громадяни-підприємці відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків у порядку, встановленому Національним банком України.
Частиною першою статті 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Частиною 2 статті 1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Як вбачається, сторонами договору банківського вкладу виступають банк та вкладник, де предметом договору можуть бути грошові кошти (валюта України або іноземна валюта), за користування якими згідно зі статтею 1061 ЦК України банк зобов'язаний виплатити вкладнику проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
До того ж, згідно з пунктом 1.6 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами (далі - Положення) банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника - в іншій іноземній чи в національній валюті.
Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Згідно до ст. 530 ЦК України, Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
04.11.2008, 10.12.2008, 16.12.2008, 17.12.2008, 19.12.2008 Позивач звертався до Відповідача з листами та просив терміново перерахувати з вкладного (депозитного) рахунку №25467107810426 кошти, які необхідні для виплати працівникам бюджетної сфери району заробітної плати.
Дані листи були надіслані Відповідачу та отримані останнім 18.12.2008 та 22.12.2008, що про зокрема свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення та фіскальні.
Матеріали справи містять довідку за підписом Начальника фінансового управління та Головного бухгалтера Позивача відповідно до якої, сума банківського вкладу (депозиту) становить 3 100 000 грн., проценти на вклад (депозит) в сумі 74 621,00 грн.
При цьому, матеріали справи також містять виписку по особовому рахунку за період з 01.12.2008 до 11.03.2009 Позивача, відповідно до якої сума неповернутого вкладу (депозиту) становить 3 100 000 грн.
Матеріали справи не містять заяви Позивача про збільшення розміру позовних вимог, поданої у порядку ст. 22 ГПК України, а свідчить про те, що Позивач виявив бажання задовольнити свої вимоги у більшому розмірі.
Згідно зі статтею 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.
Факт наявності боргу у Відповідача в сумі 3 100 000 грн. вкладу Позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і Відповідачем на спростований, тому позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.
Що ж стосується вимоги Позивача про стягнення пені в сумі 378 602 суд зазначає наступне.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно п.1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (п.1). У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором (п.2).
Пунктом 32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розміро пені не обумовлений договором між ними.
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у випадку неповернення суми за вкладом (депозитом) та суми процентів з вини Банку пізніше ніж в день повернення вкладу (депозиту) чи процентів Банк сплачує Вкладнику пеню у розмірі 0,1% від неповерненої суми за кожен день затримки виплати.
У зв'язку з вищезазначеним, розрахунок пені здійснюється судом за період з 19.12.2008 до 08.02.2009 відповідно та складає:
3 100 000*0,1%*52=161 200 грн.
З огляду на викладені обставини, та той факт, що Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у більшому розмірі, пеня підлягає задоволенню в сумі 161 200 грн.
Що ж стосується посилань Відповідача на Постанову №319 суд не приймає її до уваги в силу наступного.
Відносини, які виникли між сторонами у справі є цивільно-правовими, а відтак, регулюються нормативними актами цивільного законодавства, зокрема Цивільним кодексом України.
Частинами 2, 5 статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Таким чином, враховуючи вимоги ч.5 ст. 4 ЦК України, акти НБУ стають актами цивільного законодавства лише за умов, якщо вони прийняті у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Частиною 1 статті 56 Закону України «Про Національний банк України»передбачено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Нормативно-правові акти не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Частиною 2 статті 1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Згідно п.2 Указу Президента України «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів»до Державного реєстру включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, у тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані в Міністерства юстиції України, нормативні акти Національного банку України, міжнародні договори України.
У відповідності до п.5.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 №34/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 12.04.2005 №381/10661), нормативно-правові акти, які занесені до Державного реєстру, набирають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку набрання ними чинності.
Крім того, постановою Правління Національного банку України «Про окремі питання діяльності банків»№ 413 від 04.12.2008 вищезазначена постанова втратила чинність
При цьому, суд зауважує, що зазначена Постанова №413 також не зареєстрована у Міністерстві юстиції України.
Разом з тим, суд не враховує посилання Відповідача на постанову №53 від 06.02.2009 про призначення тимчасової адміністрації в АКБ «Київ»та зазначає наступне.
Згідно з постановою Правління Національного банку України від 06.02.2009 №53 «Про призначення тимчасової адміністрації в АКБ «Київ»у Відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік з 09.02.2009 до 09.02.2010 та з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців з 09.02.2009 до 09.08.2009.
Відповідно до частини 2 статті 85 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.
Стаття 2 Закону містить визначення поняття мораторій, в якому відображена його суть, і під яким розуміється зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Частиною 2 статті 58 Закону передбачено, що банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.
Разом з тим, при розгляді справи судом було встановлено порушення прав Позивача внаслідок невиконання Банком своїх зобов'язань за Договором.
Конституцією України закріплений обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).
Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.
Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.
Судом також враховано, що частиною 3, пунктом 1 частини 4 статті 80 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що з дня свого призначення тимчасовий адміністратор має повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-яких заходів щодо відновлення належного фінансового стану банку, зокрема, тимчасовий адміністратор має право продовжувати або припиняти будь-які операції банку.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 85 Закону потягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України.
Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом стягнення з Відповідача за Договором суми депозиту та пені, станом до моменту введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обов'язку виконувати зазначені зобов'язання.
Положення про мораторій лише надають можливість банкам відстрочити виконання своїх прострочених зобов'язань, зокрема, перед клієнтами цих банків на час дії мораторію, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб'єктів -клієнтів банку.
Отже, примусове виконання рішення суду на підставі виконавчих документів можливе лише після закінчення строку дії або зняття введеного у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Системний, контекстуальний аналіз положень частини 2 статті 58, пункту 2 частини 3 та частини 5 статті 85 Закону дає підстави для висновку про те, що банк звільняється від відповідальності, яка виникає саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.
Положення про мораторій лише надають банкам можливість відстрочити виконання своїх прострочених зобов'язань, зокрема, перед клієнтами цих банків на час дії мораторію, і забороняють на цей час лише застосування державного примусу щодо реалізації захисту прав та інтересів господарюючих суб'єктів -клієнтів банку шляхом звернення стягнення на підставі виконавчих документів.
Отже, примусове виконання рішення суду про звернення стягнення на підставі виконавчих документів можливе лише після закінчення строку дії або зняття введеного у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог (частина 5 статті 49 ГПК України).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Київ»(м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код 14371869, з вкладного (депозитного) рахунку №25467107810426) на користь Фінансового управління Овруцької районної державної адміністрації (м. Овруч, вул. Радянська, 31А, ідентифікаційний код 02313358, р/р 31429000800426 УДК в житомирській області, МФО 811039) 3 100 000 (три мільйони сто тисяч) грн. основного боргу, 161 200 (сто шістдесят одну тисячу двісті) грн. пені.
Стягнути з Акціонерного комерційного банку «Київ»(м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код 14371869, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Держаного бюджету України 25 500 (двадцять п'ять тисяч) грн. державного мита 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати накази.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржено протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.
Суддя Сташків Р.Б.
Повний текст рішення підписано 09.04.2009