ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
Справа № 6/8702.03.09
За позовом Київської міської ради
До Комунального підприємства "Київський іподром"
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Києво-Святошинська районна рада
Про визнання недійсним правочину та зобов'язання вчинити дії
Суддя Ковтун С.А.
Представники учасників процесу:
Від позивача Безносик А.О. (за дов. № 225-КР-29 від 19.01.2009 р.)
Від відповідача Бояринцев О.А. (за дов. б/н від 07.10.2008 р.)
Від третьої особи не з'явились
Обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулася з позовом Київська міська рада до комунального підприємства "Київський іподром" про визнання недійсним правочину про відмову від права постійного користування ділянкою площею 526,1 га, що розташована в Києва-Святошинському районі, відповідно до державного акту на право постійного користування землею 1-КВ № 003494, та зобов'язання відповідача здійснити дії щодо поновлення права постійного користування земельною ділянкою відповідно до вищевказаного державного акту.
Ухвалою суду від 06.02.2009 р. було порушено провадження у справі № 6/87, залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Києво-Святошинську районну раду та призначено розгляд останньої на 02.03.2009 р..
Позовні вимоги про визнання недійсним правочину, яким, на думку позивача, є лист № 14 від 07.02.2007 р. про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, мотивовані відсутністю у директора відповідача необхідного обсягу цивільної дієздатності на його підписання. Відсутність цивільної дієздатності полягає в перевищенні повноважень директора відповідача, оскільки надання згоди на припинення права користування земельною ділянкою віднесено до повноважень Київської міської ради як до власника майна комунального підприємства "Київський іподром".
Позовна заява не містить мотивів (нормативно-правового обґрунтування), з яких заявлена вимога про зобов'язання відповідача здійснити дії щодо поновлення права постійного користування земельною ділянкою відповідно до вищевказаного державного акту. Не було наведено вказаних мотивів й у судовому засіданні.
Відповідач відзиву на позов не надав, представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю.
Через канцелярію суду від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надійшли заяви про вступ у справу як третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють без самостійних вимог на предмет спору, а також про припинення провадження по справі.
Клопотання про вступ у справу мотивовані тим, що земельна ділянка, правочин про відмову від права постійного користування якою є предметом спору, на даний час на праві власності належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
В обґрунтування наведених обставин ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надано копії державних актів про право власності.
У той же час, оскільки подані заяви та додатки до них не містили посилання на докази та самих доказів, які б підтверджували виникнення права власності на земельні ділянки за рахунок земельної ділянки, правочин про визнання недійсною якої є предметом спору, клопотання судом відхилені.
У зв'язку з незалученням ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до участі у справі їхні клопотання про припинення провадження у справі залишені судом без розгляду.
Представник третьої особи на виклик суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Розглянувши надані учасниками процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Згідно з державним актом на право постійного користування землею І-КВ № 003494 від 19.07.1998 р., виданим Бобрицькою сільською радою народних депутатів, відповідно до рішення ІІІ сесії І скликання від 27.03.1996 р. та зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 9/4, Державному іподрому України було передано у постійне користування 526,1 га землі сільськогосподарського призначення.
11.03.1999 р. рішенням Київської міської ради ІІІ сесії ХХІІІ скликання № 166/267 Київський державний іподром прийнято у комунальну власність територіальної громади міста Києва.
22.03.2000 р. на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської ради адміністрації) № 392 затверджено статут комунального підприємства «Київський іподром», відповідно до п. 1.1 якого ця юридична особа заснована на комунальній власності територіальної громади міста Києва, безпосередньо підпорядковується Київській міській державній адміністрації та є правонаступником Київського державного іподрому.
Пунктом 5.2 статуту відповідача передбачено, що його майно є комунальною власністю міста Києва та закріплено за ним на праві повного господарського відання. Даний пункт передбачає право відповідача володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, вчиняти щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству України.
07.02.2007 р. директор комунального підприємства «Київський іподром»Терехов Ю.В. листом № 14, адресованим голові Києво-Святошинської районної державної адміністрації, заявив про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою відповідно до згаданого вище державного акту І-КВ № 003494.
Право позивача на постійне користування земельною ділянкою виникло на підставі рішення органу місцевого самоврядування та акту, виданого уповноваженим органом державної влади.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Стаття 126 Земельного кодексу України передбачає, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Отже, право постійного користування земельною ділянкою виникло у Державного іподрому України і Київська міська рада не була учасником даних земельних правовідносин.
Добровільна відмова від права користування земельною ділянкою є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою (п. «а»ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України).
Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (ч. 3 ст. 141 Земельного кодексу України).
Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч. 4 ст. 141 Земельного кодексу України).
Отже, підставою для припинення права користування є рішення власника, моментом прийняття якого є момент припинення права. Саме у зв'язку з прийняттям даного рішення, а не в зв'язку зі зверненням землекористувача з заявою, виникають юридично значимі наслідки.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми. Одностороннім правочином є дія однієї сторони і такий правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.
Волевиявлення відповідача, яке пов'язано зі зверненням з листом № 14 від 07.02.2007 р., не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки внаслідок його вчинення, як зазначено вище, право користування не припиняється. Жодних прав і обов'язків, характерних для правочину як виду зобов'язання, оспорюваний лист № 14 від 07.02.2007 р. не породжує.
Не відноситься також лист № 14 від 07.02.2007 р. до актів в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України, оскільки він не є юридичною формою рішень органів, тобто офіційним письмовим документом, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Виключний перелік справ, підвідомчий господарським судам, визначений ст. 12 ГПК України, яка носить імперативний характер. Зокрема, ними, є:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство.
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ст. 16 Цивільного Кодексу можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним. Цією нормою також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.
Оскаржуваний лист за своїми ознаками до таких актів не відноситься.
Таким чином, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а розгляд справи в цій частині підлягає припиненню в порядку п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Судовим рішеннями у справі № 31/12 за позовами Київської міської ради до комунального підприємства "Київський іподром", Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Бобрицької сільської ради Києва-Святошинського району Київської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою (постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2008 р. та постанова Вищого господарського суду України від 07.10.2008 р.) встановлено, що розпорядженням № 398 від 22.06.2007 р. "Про припинення права постійного користування земельними ділянками Комунального підприємства "Київський іподром" та передачу їх до земель запасу Бобрицької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" припинено право постійного користування відповідача на земельні ділянки загальною площею 224,7461га (з яких 210,4 га -рілля, 0,2 га -сіножаті, 6,5461 га -під господарськими дворами, 1,5 га -під господарськими шляхами і прогонами, 2,8 га -вкриті лісовою рослинністю, 3,3 га -під водою), надане відповідачеві відповідно до державного акту на право постійного користування землею І-КВ № 003494, у зв'язку з добровільною відмовою та анульовано державний акт на право постійного користування землею.
Нормами чинного земельного законодавства не передбачено порядку відновлення права постійного користування земельною ділянкою, яке було припинено, що також свідчить про необґрунтованість вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо поновлення даного права.
Крім того, як зазначено вище, право постійного користування земельною ділянкою виникло у Державного іподрому України і Київська міська рада не була учасником даних земельних правовідносин. Отже, вчинення чи не вчинення комунальним підприємством "Київський іподром" дій щодо відновлення права користування не призводить до відновлення порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального Кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивачем не доведено порушення його прав бездіяльністю відповідача.
Витрати по оплаті державного мита за позовну вимогу про зобов'язання вчинити дії та витрати на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача. Витрати по оплаті державного мита за вимогу про визнання недійсним правочину підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України (ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд
Припинити провадження в частині позову про визнання недійсним правочину про відмову від права постійного користування ділянкою площею 526,1 га, що розташована в Києва-Святошинському районі, відповідно до державного акту на право постійного користування землею 1-КВ № 003494.
В іншій частині позову відмовити.
Повернути Київській міській раді (м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код 19020407) з Державного бюджету України 85 грн. державного мита (заява про переказ готівки від 27.01.2009 р.).
Суддя С.А. Ковтун
Рішення підписано 06.05.2009 р.