Справа № 496/2600/15-ц
Провадження № 2/496/1220/15
05 жовтня 2015 року Біляївський районний суд Одеської області
у складі головуючого судді Крачкової С.В.
при секретарі Квашенко А.В.
за участю представника позивачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Білявка позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину сумісно нажитого майна та стягнення грошової компенсації її вартості,-
Позивачка звернулася до суду з позовною заявою, після уточнення якої, просить визнати за нею право власності на ? частину автомобіля АЗЛК 412ИЭ державний реєстраційний номер М8224 ОД та ? частину причепа ОЗА 400 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, які були придбані нею та її покійним чоловіком ОСОБА_4 в період шлюбу, а з відповідачки стягнути на її користь ? частину вартості вказаного майна в сумі 8783, 50 грн., які були незаконно відчужені нею.
Свої вимоги мотивує тим, що вказаний транспортний засіб та причеп вона придбала з колишнім чоловіком, перебуваючи з ним в шлюбі, а після розлучення вони не ділили це майно, але користувалися ним спільно по мірі необхідності. Вважає, що це майно є їх спільною сумісною власністю, а тому має право вимагати у відповідачки сплати їй половини його вартості, оскільки відповідачка незаконно продала майно, яке їй не належить.
В судовому засіданні представник позивачки на позові наполягав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Відповідачка в судове засідання неодноразово не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про день розгляду справи, про причину неявки суд не повідомила, заяву про розгляд справи за її відсутності до суду не подала.
За згодою представника позивачки розгляд справи проведено за відсутності відповідачки - заочно, відповідно до положень ст. 224 ЦПК України.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_1 пояснили, що спірний автомобіль та причіп до нього були спільною сумісною власністю позивачки та її чоловіка, але після його смерті у 2012 році відповідачка продала це майно невідомій особі і гроші не повертає.
Заслухавши представника позивачки, свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено і підтверджується матеріалами справи, що з 30 жовтня 1982 року по 13.06.2000 року позивачка перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 (а.с. 6-7).
В період шлюбу вони придбали автомобіль АЗЛК 412ИЭ державний реєстраційний номер М8224 ОД, а в 1995 році - причіп до легкового автомобілю НОМЕР_2 (а.с. 8-9).
Виходячи з положень ч. 1 ст. 60 та ч. 1 ст. 70 СК України це майно є спільною сумісною власністю позивачки та її колишнього чоловіка ОСОБА_4 з рівними частками (по ? частині).
14.03.2012 року ОСОБА_4 помер і спадщина відкрилася тільки на належну йому ? частину цього майна, оскільки інша ? частина належить позивачці.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, а частиною 1 ст. 321 цього Кодексу встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
В постанові про закриття кримінального провадження від 12.01.2013 року (а.с. 14) вбачається, що ОСОБА_3 дійсно продала автомобіль, але документально це не оформлено.
З висновку № 602 від 29.07.2015 року (а.с. 25-30) вбачається, що середня ринкова вартість причепу до легкового автомобіля ОЗА 400 станом на 26.06.2015 року складає 6156 грн., а згідно висновку № 603 від 29.07.2015 року вартість легкового автомобіля АЗЛК 412ИЭ 1982 року випуску станом на 26.06.2015 року складає 11411 грн.
Таким чином, вартість вказаного майна - 17567 грн., відповідно доля позивачки складає 8783,50 грн. (17567:2), яка і підлягає стягненню з відповідачки, оскільки остання без відповідних повноважень розпорядилась майном, частина якого належить ОСОБА_2
Заява відповідачки ОСОБА_3 про застосування позовної давності до вимог позивачки не ґрунтується на законі з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 72 СК України позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Це положення закріплено і в ч. 1 ст. 261 ЦК України.
В судовому засіданні встановлено, що про порушення свого права власності позивачка дізналася в листопаді 2012 року, коли за останнім місцем проживання її колишнього чоловіка ОСОБА_4 після його смерті, не виявила належних їм легкового автомобіля та причепа до нього.
З позовною заявою щодо захисту свого права власності позивачка звернулась до суду 11.06.2015 року, тобто в межах трьохрічного строку, а тому строк позовної давності не пропустила і підстав для його застосування суд не вбачає.
Керуючись ст..ст. 10, 60, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, ст.. 60, 70, 72 СК України, ст..ст. 261, 317, 321, 387 ЦК України суд,
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину сумісно нажитого майна та стягнення грошової компенсації її вартості - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину автомобіля АЗЛК 412ИЭ державний реєстраційний номер М8224 ОД та ? частину причепа ОЗА 400 державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 ? частину ринкової вартості автомобіля АЗЛК 412ИЭ державний реєстраційний номер М8224 ОД в сумі 5705,50 грн. та ? частину ринкової вартості причепа ОЗА 400 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в сумі 3078 грн., а також судовий збір - 243,60 грн., а всього 9027,10 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено позивачкою шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до апеляційного суду Одеської області протягом десяти днів через Біляївський райсуд Одеської області.
Суддя: Крачкова С.В.