Справа № 554/3664/15-ц Номер провадження 22-ц/786/3076/15Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
30 вересня 2015 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Корнієнка В.І., Омельченко Л.М., при секретарі: Ткаченко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Соляник Аліна Вікторівна про визнання договору дарування недійсним,-
У березні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в кінці січня 2010 року його брат ОСОБА_4, який є значно молодшим від нього запропонував йому свої послуги по забезпеченню його доглядом, харчуванням, підтриманням його квартири в належному стані із сплатою за нього всіх комунальних послуг, а також просив відписати на нього, належну позивачу квартиру АДРЕСА_1. В позовній заяві позивач вказував на те, що 26 січня 2010 року між ним та його братом ОСОБА_4 було укладено договір довічного утримання, тексту якого він не читав, вважаючи, що в ньому передбачені всі права і обов'язки, про які вони домовлялися раніше. З часу укладення договору до січня 2015 року ОСОБА_4 сумлінно виконував взяті перед ОСОБА_2 зобов'язання, але з лютого 2015 року відповідач припинив забезпечувати його харчуванням і доглядом та сплачувати за нього комунальні послуги, посилаючись на те, що у нього погіршився майновий стан. В зв'язку з чим позивач звернувся за допомогою до своєї знайомої ОСОБА_6, яка погодилася доглядати за ним при умові, якщо він укладе з нею договір довічного утримання. Звернувшись до ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор м. Полтава стосовно надання йому витягу реєстрації прав власності на нерухоме майно, йому було видано довідку №705 від 04 лютого 2015 року звідки він дізнався, що за ним право власності на вищевказану квартиру у реєстрових книгах не значиться, а також те, що між ним та відповідачем був укладений договір дарування. В зв'язку з даними обставинами, позивач звернувся до суду, оскільки вважає що договір дарування, укладений з метою приховати дійсний правочин про довічне утримання є удаваним, а тому прохав вищевказаний договір дарування визнати недійсним.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2015 року у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним - відмовлено.
З даним рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 та подали на нього апеляційну скаргу, в якій прохають рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає рішення місцевого суду таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення даного спору.
Судове засідання проводилося за участі апелянта та його представників, представника відповідача та відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав.
Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки волевиявлення ОСОБА_2 на складання договору дарування від 26 січня 2010 року було вільним і відповідало його волі, процедура підписання цього договору дарування та вимоги щодо його оформлення були дотримані, а доказів на спростування цього позивач суду не надав, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4, що підтверджується копією: витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 25153420 від 27 січня 2010 року ПП Полтавське БТІ «Інвентаризатор»; договору дарування від 26 січня 2010 року посвідчений Соляник А.В., ПН Полтавського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 408 (а.с. 7, 8).
За адресою АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_2, що підтверджується копією: довідки № 133 КП «ЖЕО №2» Полтавської міської ради 21 липня 2014 року; паспорта на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 5, 15).
26 січня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений Соляник А.В., ПН Полтавського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №408 (а.с.7).
Відповідно до ст.ст. 717, 719, 722 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як вбачається зі змісту договору дарування укладеного між сторонами, підтверджується третьою особою, свідками та не спростовано позивачем, на момент укладення договору позивач розумів природу вчиненого правочину, був ознайомлений з наслідками вчинених дій та здійснював вільне розпорядження своєю власністю, яке відповідало його внутрішній волі.
Оспорюваний договір не містить положень, якими б встановлювався обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру. Обставини справи та зібрані по справі докази не містять об'єктивних, належних і достатніх даних про те, що такий обов'язок мав місце або узгоджувався сторонами усно, та в подальшому виконувався відповідачем.
Процедура укладення договору, його нотаріальне посвідчення та державна реєстрація прав власності нового власника, проведена відповідно до вимог чинного законодавства та не оскаржувалася сторонами.
Згідно роз'яснень, викладених у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Доводи апелянта щодо наявності у нього із відповідачем наміру на укладення договору довічного утримання, який в подальшому виконувався останнім, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а навпаки були спростовані показаннями свідків та поясненнями третьої особи, у зв'язку з чим не беруться до уваги. Це при тому, що дані доводи ставляться під сумнів самим позивачем, який в позові вказував на удаваність оспорюваного договору, що виключає підстави для визнання його недійсним у зв'язку із вчиненням під впливом помилки.
В апеляційній скарзі апелянт, як підставу для заявлення позову вказав наявність арешту на квартиру в якій він проживає, що є загрозою його проживання, яка також є взаємовиключною із заявленими останнім вимогами.
Аналіз наданих по справі доказів показав, що безспірних, достатніх доказів на підтвердження своєї помилки щодо обставин, які мають істотне значення в розумінні ст. 229 ЦК України, позивач суду не надав, а тому рішення суду не може ґрунтуватись на суб'єктивних поясненнях позивача, які мають змінний, суперечливий характер.
Доводи апелянта про незастосування судом першої інстанції наслідків визнання відповідачем позову, є необґрунтованими, оскільки подана відповідачем власноручно написана заява, вказує лише на початкову позицію останнього по справі, яка в подальшому змінилася. При цьому, заява відповідача містить лише дані загального характеру, без зазначення будь-яких відомостей чи обставин, які б вказували на обґрунтованість зазначених в позові доводів. Оскільки чинним процесуальним законодавством не передбачено наслідків, за зазначену поведінку відповідача по справі, який є вільним у її виборі, даний факт не може розцінюватися, як доказ або факт, який не підлягає доведенню.
Інші доводи апелянта, про його стан здоров'я, який перешкодив вчасно зрозуміти природу вчиненого правочину, також є необґрунтованими та належним чином не підтвердженими, а також такими, що не узгоджуються із заявленими вимогами.
Одночасно, колегією суддів, взято до уваги, факт родинних відносин сторін, що вони є рідними братами, мають гарні стосунки, і позивач ще до укладення оспорюваного договору, на користь відповідача склав заповіт на випадок своєї смерті. Дані факти, на думку колегії суддів, виключають однозначність висновку про необхідність та потребу у позивача на укладення саме договору довічного утримання, а не договору дарування між рідними людьми, які повинні утримувати та піклуватися один про одного.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, місцевий суд правильно з'ясував обставини справи, всебічно та об'єктивно перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані ними докази, дав їм належну оцінку та постановив законне й обґрунтоване рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 - відхилити.
РішенняОктябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2015 року - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий суддя : /підпис/ Г.Л. Карпушин
Судді: /підпис/ В.І. Корнієнко /підпис/ Л.М. Омельченко
З оригіналом згідно: Г.Л. Карпушин