15 березня 2012 р. Справа № 29048/10
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Дяковича В.П.,
суддів - Носа С.П., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2010 року у справі № 2а-4586/10/1370 за позовом управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Львова (далі - УПФУ в Залізничному районі міста Львова) до головного управління юстиції у Львівській області (далі - ГУЮ у Львівській області) про скасування постанови по накладення штрафу,-
31.05.2010 року УПФУ в Залізничному районі міста Львова звернулось до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову ППВР ВДВС ГУЮ у Львівській області про накладення штрафу від 07.05.2010 року ВП №18755257 про накладення штрафу в розмірі 510,00 грн..
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2010 року в задоволенні позову було відмовлено. Постанова мотивована тим, що твердження позивача про відсутність механізму вирахування мінімальної пенсії за віком, на 30 % якої мають підвищуватись дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії є безпідставними,оскільки такий механізм роз'яснювався у рішеннях Вищого адміністративного суду, які неодноразово доводилися відповідачем до відома позивача. Крім того, зазначає, що не заслуговують на увагу покликання позивача на те, що державним виконавцем не було враховано норми Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого Постановою 609 від 09.07.2007 року, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевого бюджетів, оскільки даний порядок стосується виключно Державного казначейства України, а в управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Львова рахунки відкриті у Львівському обласному відділенні ВАТ»Державний ощадний банк України», яке не є органом Державного казначейства України.
УПФУ в Залізничному районі м. Львова, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену постанову скасувати.
В апеляційній скарзі покликається на те, що згідно ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Кошти державного бюджету на виплату , передбачені рішеннями суду, районним управлінням Пенсійного фонду України не виділялися. Поточного рахунку Державного бюджету районні управління Пенсійного фонду України не мають, а тому не мали можливості виплатити призначені суми. Крім того, зазначає, що управлінням було направлено у Підрозділ заяву про відкладення виконавчих дій, проте така не була взята до уваги державним виконавцем.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.
Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 20.04.2010 року державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження ВП №18755257 по виконанню виконавчого листа №2а-5143\08\1370, виданого 29.03.2010 року і зобов'язано боржника управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Львова у строк до 27.04.2010 року виконати рішення Львівського окружного адміністративного суду, тобто провести нарахування та виплату ОСОБА_2 щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 21.10.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.10.2008 року, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та з врахуванням ст. 28 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
Оскільки в зазначений строк виплата не проведена, то постановою від 07.05.2010 року на боржника накладено штраф в розмірі 510 грн.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання в добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» та покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Частина 2 статті 19 Конституції України закріпила обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Обов'язковість судових рішень є одним із принципів адміністративного судочинства закріпленого в статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Загальні умови та порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення, встановлені Законом України «Про виконавче провадження» №606-ХІУ від 21.04.1999 року.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим законом порядку. Згідно із ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 6 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника - юридичну особу штрафу від двадцяти до тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Оскільки вимога державного виконавця у встановлений термін виконана не була, то він обґрунтовано виніс постанову ВП №18755257 від 07.05.2010 року про накладення штрафу.
Покликання позивача в апеляційній скарзі щодо залишення поза увагою державним виконавцем заяви про відкладення виконавчих дій у зв'язку з неознайомленістю із судовим рішенням Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2010 року та відсутністю коштів для виплати заборгованості є безпідставними.
Відповідно до ст.. 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до суду з заявою в порядку ст..263 КАС України, а тому такі доводи апеляційної скарги не беруться до уваги.
Відповідно до ст.35 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, або у разі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача чи боржника або з власної ініціативи на строк до десяти робочих днів..
Отже, у даному випадку у державного виконавця було право, а не обов'язок відкласти виконавчі дії, а відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Згідно ч.1 ст. 90 Закону України «Про виконавче провадження» за порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №2а-5143/08/1370 року не зупинялось та не закривалось, виконавчі дії не відкладались.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, про те, що підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Львівській області правомірно, в межах компетенції, передбаченої чинним законодавством, прийнято постанову від 07.05.2010 року ВП №18755257 про стягнення з управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Львова штрафу в розмірі 510 грн.
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 197, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2010 року у справі № 2а-4586/10/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
ГОЛОВУЮЧИЙ В.П. ДЯКОВИЧ
СУДДІ С.П. НОС
ОСОБА_3