Головуючий у 1 інстанції - Алейников В.І.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
14 квітня 2011 року справа №2а-869/11/1226
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Яковенка М.М.
суддів Ханової Р.Ф. , Гайдара А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління пенсійного фонду України в м.Свердловську Луганської області та ОСОБА_2 на постанову Свердловського міського суду Луганської області від 27 грудня 2010 по адміністративній справі № 2а-869/11/1226 за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Свердловську Луганської області про визнання дій неправомірними, визнання незаконною відмову у перерахунку пенсії, зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії, як учаснику війни, -
24.09.2010 року позивач звернувся до суду з позовними вимогами, безпосередньо 1. Визнати незаконними дії відповідача, що полягають у значно заниженій виплаті мені пенсії як учаснику війни, порушенні мого права на підвищення пенсії на 50% з 01.01.2000 року по дату звернення позивача до суду (тобто вересень 2010р.) на 50% від розміру мінімальної пенсії за віком, який встановлений ч.3 ст.13 Закону України №3551-Х11 і який відповідає ст. 46 Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 03.06.1999р. №5-рп/1999. 2. Визнати незаконною відмову (правовий акт індивідуальної дії) відповідача згідно його відповіді від 17.09.2010р., провести перерахунок пенсії позивачу щодо недоплачених грошових сум відповідно до ст.14 Закону України №3551-XI1 з 01.01.2000 року по дату відповіді відповідача підвищення пенсії на 50% мінімальної пенсії за віком, як учаснику війни. 3. Зобов'язати відповідача зробити перерахунок пенсії, як учаснику війни та підвищити мені доплату до пенсії, передбачену ч.3 ст.13 Закону України №3551-Х11 (з 01.01.2000 року по дату набуття рішенням суду за цією справою законної сили) на 50% згідно розмірів мінімальної пенсії за віком, яка відповідає ст.46 Конституції України. 4. Зобов'язати відповідача з дати звернення до суду і довічно (тобто до дати смерті) виплачувати як учаснику війни підвищення до пенсії у відповідності із ст.14 Закону України №3551-XI1 у розмірі не нижчому ніж: на 50% від розміру мінімальної пенсії за віком, що не може бути нижче від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.
Постановою Свердловського районного суду Луганської області від 27 грудня 2010 року позов задоволений частково.
Визнані неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м.Свердловськ Луганської області з відмови у проведенні ОСОБА_2 перерахунку щомісячного підвищення до пенсії як учаснику війни з 24 березня 2010 року у розмірі не менш ніж 166 гривень.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Свердловську Луганської області здійснити виплату ОСОБА_2 підвищення до пенсії, як учаснику війни з 24 березня 2010 року в розмірі не менш ніж 166 гривен урахуванням здійснених виплат.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Свердловськ Луганськ області у подальшому сплачувати ОСОБА_2 щомісячне підвищення до пенсії як учаснику війни у розмірі не менше ніж 166 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку і просив скасувати постанову суду першої інстанції, як незаконну та необґрунтовану прийняту з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що підвищення позивачу виплат на 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, здійснюються відповідно до ст..14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в цих межах та після внесених змін до цього закону. Застосування до спірних правовідносин 50 % мінімальної пенсії за віком, після внесених змін до ст..14 цього Закону вважають безпідставним. (арк. справи 30)
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив змінити постанову суду першої інстанції, та задовольнити вимоги у повному обсязі. Зазначає, що суд безпідставно застосував строки звернення то суду, вважаючи їх такими, що не підлягають застосуванню, а у випадку і пропуску такого строку, то він підлягав поновленню. Крім того, позивач вважає, що суд незаконно визначив розмір підвищення до пенсії, тому як такий розмір 50 % для позивача повинен розраховуватися з прожиткового мінімуму, який є зміною величиною (арк.. справи 31-34).
Розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження з урахуванням приписів п.2 ч.1 ст.197 КАС України. Сторони повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, є пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію, в тому числі отримує підвищення до пенсії, як учасник війни. Відповідно до посвідчення серії Д №611242 від 19.12.2003 року позивачка має пільги встановленні законодавством України для ветеранів війни-учасників війни.
Згідно відповіді відповідача на скаргу позивача №3520/к-14 від 17.09.2010 року позивачці сплачувались доплати до пенсії як учаснику війни у відповідності до законодавства. Виплатити підвищення в інших розмірах юридичних підстав немає.
Предметом спору є визнання незаконними дії, незаконною відмову у проведенні перерахунку та спонукання відповідача зробити нарахування на користь позивача недоплаченої надбавки до пенсії як інваліду війни відповідно до статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» за визначений період у визначеному розмірі.
Приймаючи рішення про часткове задоволення вимог позивача, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив права позивача, як учасника війни на підвищення пенсії на 50 % мінімальної пенсії за віком та виплачував позивачу у заниженому розмірі після внесених змін до ст..14 Закону №3551, вважаючи, що внесені законодавцем зміни до зазначеної статі (про 10 %) по своєї суті є незаконними та визначив позивачу розмір доплати до пенсії у періоді з 2010 року по життєво, як учаснику війни у розмірі 50 % із розміру прожиткового мінімуму 332 грн. встановленого у 2005 році.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи по суті.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Відповідно до частини 2 статті 4 цього закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Позивачка з урахуванням приписів статей 8,9 Закону №3551 відноситься до категорії ветеранів війни-учасник війни та на неї розповсюджується дія цього Закону №3551.
Частиною 3 статті 14 Закону №3551 в редакції від 23.11.1995 року №458/95-ВР до внесених змін було передбачено, що для учасників війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 50 % мінімальної пенсії за віком.
В послідуючому, зазначена частина статті 14 Закону №3551зазнала змін відповідно до Закону №2939-4 від 05.10.2005 року, та була викладена у новій редакції, безпосередньо учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни - на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Зазначені зміни набули чинності з 01.01.2007 року та діє по теперішній час.
Колегія суддів вважає доводи позивача-апелянта, що зазначені зміни значно звужують зміст існуючих прав та свобод (з 50% до 10%), а тому його вимоги підлягають задоволенню, безпідставними та необґрунтованими.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, який сплачує позивачу після внесених змін 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що дорівнює мінімальної пенсії за віком, діяв в межах наданої йому компетенції та закону, а тому вважати його дії протиправними та його потрібно зобов'язати провести перерахунок та сплату пенсії у розмірі 50 % по теперішній час є безпідставним, вимоги позивача не ґрунтуються на законі.
Колегія суддів зазначає, що не може застосовувати при вирішенні цього спору не діючу правову норму. Крім того, зміни до даної статті 14 Закону №3551 неконституційними не визнавалися та вони існують в зміненої редакції як по день звернення до суду, так і по час розгулу справи в суді.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у періоді з 01.01.2007 року, в зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга позивача в цієї частині підлягає залишенню без задоволення. Доводи позивача-апелянта колегія суддів не приймає до уваги та вважає їх необґрунтованими та безпідставними.
Стосовно заявлених позивачем вимог, які фактично є безперервними з 01.01.2000 року, але ж з урахуванням відсутності права з 01.01.2007 року, то до 31.12.2006 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог частини 1, 2 статті 99 КАС України (в редакції на час звернення позивача до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За вимогами частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Колегія суддів зазначає, що для даних спірних правовідносин строки звернення до суду та застосування наслідків передбачених статтею 100 КАС України, починають діяти з 09.09.2010 року, тобто з дня прийняття Рішення Конституційним Судом України у справі №1-40/2010 від 09.09.2010 року стосовно підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до суду 24 вересня 2010 року із вимогами щодо захисту на його думку порушених прав.
Колегія суддів вважає, що звернення позивача до відповідача із заявою про перерахунок пенсії (виконати вимоги закону) не є передбаченою законом можливістю досудового порядку вирішення спору в розумінні частини четвертої статті 99 КАС України, та не впливає на дату, з якої розпочався перебіг строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Спірна виплата, є виплатою щомісячною, і правовідносини закінчуються на день проведення таких виплат, тобто про своє порушене право позивач повинен був дізнаватися після отримання неповних на думку позивача сум виплат.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку, з урахуванням приписів положення частини 2 статті 5 КАС України, відповідно до якої провадження в адміністративних справах здійснюються відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, позивач пропустив строк звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно визначився із строком звернення до суду, але ж припустився інших порушень норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що до даних спірних правовідносин положення статті 87 Закону України від 05.11.1991 N 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» застосуванню не підлягає.
За цією нормою суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон № 1058-ІV. Відповідно до п.16 розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. (Пункт розділу XV доповнено абзацом другим згідно із Законом N 3108-IV ( 3108-15 ) від 17.11.2005).
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що її призначає і виплачує. Оскільки у правовідносинах, що є предметом розгляду у цій справі, нарахування спірних сум відповідачем не здійснювались, підстави для застосування статті 46 Закону № 1058-ІV відсутні.
Колегія суддів вважає що на вимоги позивача поширюються строки звернення до суду, передбаченого статтею 99 КАС України, до спірних відносин, положення встановлених ст..268 ЦК України, не можуть бути застосовані.
Колегія суддів зазначає, що сам перерахунок є похідним від визнання дій та бездіяльності неправомірними, а для їх оскарження статтею 99 КАС України встановлений певний строк.
Тобто, при звернені до суду позивач хибно вважав, що на спірні відносини строки звернення до суду не встановлені. Колегія суддів зазначає, що даний спір є публічно-правовим, жодних підстав вважати відсутніми строки заявленої до стягнення підвищеної пенсії відсутні.
Позивач належним чином не обґрунтував поважність причини пропуску строку звернення до суду за захистом свого права, доводи, що про порушене право вона дізналась під час отримання консультації у правозахисній організації не приймаються колегією суддів до уваги, та це не є беззаперечною умовою та причиною, що перешкоджало позивачу звернутися до суду раніше за захистом на думку позивача порушеного права. Крім того, позивач вважав відсутність будь-яких строків звернення до суду, при чому не заперечує проти поновлення строків звернення до суду при наявності пропуску такого строку.
Колегія суддів зазначає, що підстав для поновлення таких строків немає, доводи позивача з цього приводу є необґрунтованими та безпідставними.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що період за який вимагає позивач про відновлення свого порушеного права, були періоди дії різних за своїм часом строку звернення до суду, строку давності, положень норм як КАС України, так і норм ЦПК України.
Позивач звернувся до суду під час дії нових вимог законодавства, які стосуються строку звернення до суду та наслідків такого пропуску.
Колегія суддів звертає увагу, що у випадку звернення до суду в порядку дії норм ЦПК України стосовно соціальних спорів, до Рішення Конституційного Суду України від 09.09.2010 року, де існували інші строки, то позивачка пропустила і ті строки, які існували до внесених змін.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача у повному обсязі, та про відмову у задоволені апеляційної скарги позивача.
Прийняте судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело до не правильного вирішення справи по сутті, підлягає скасуванню, з постановленням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 11, 99, 100, 159, 160, 167, 184, 195, 195-1, 197, 198, 202, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м.Свердловську Луганської області та ОСОБА_2 на постанову Свердловського міського суду Луганської області від 27 грудня 2010 по адміністративній справі № 2а-869/11/1226 - задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Свердловського міського суду Луганської області від 27 грудня 2010 по адміністративній справі № 2а-869/11/1226 - залишити без задоволення.
Постанову Свердловського міського суду Луганської області від 27 грудня 2010 по адміністративній справі № 2а-869/11/1226 - скасувати.
Прийняту нову постанову.
У задоволенні заявленого адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м.Свердловську Луганської області про визнання дій неправомірними, визнання незаконною відмову у перерахунку пенсії, зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії, як учаснику війни - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя М.М. Яковенко
Судді Р.Ф.Ханова
ОСОБА_3