Головуючий у 1 інстанції - Циганенко А.І.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
06 квітня 2011 року справа №2а-26623/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Жаботинської С.В.
суддів Нікуліна О.А. , Радіонової О.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та Міністерства фінансів України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 р. у справі № 2а-26623/10/0570 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся з позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 р. у справі № 2а-26623/10/0570 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації у Донецькій області щодо не прийняття заходів по повному фінансуванню заробітної плати судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 з 19 серпня 2009 року по 23 листопада 2010 року з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких був встановлений Законами України від 26 грудня 2008 року № 835-У1 «Про державний бюджет України на 2009 рік» та від 27 квітня 2010 року № 2154-У1 «Про державний бюджет України на 2010 рік», а також Законом України від 20 жовтня 2009 року №1646-УІ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» на момент виплати у заявленому періоді.
Зобов'язано Міністерство фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації України для Територіального управління Державної судової адміністрації у Донецькій області на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 23 листопада 2010 року заробітної плати.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації у Донецькій області виділити Жовтневому районному суду м. Маріуполя Донецької області додаткове фінансування з бюджетної програми «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплати судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 недоплаченої за період з 19 серпня 2009 року по 23 листопада 2010 року заробітної плати з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких був встановлений Законами України від 26 грудня 2008 року № 835-УІ «Про державний бюджет України на 2009 рік» та від 27 квітня 2010 року № 2154-УІ «Про державний бюджет України на 2010 рік», а також Законом України від 20 жовтня 2009 року № 1646-УІ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» на момент виплати у заявленому періоді.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та Міністерство фінансів України звернулись з апеляційними скаргами, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги Територіальне управління Державної судової адміністрації у Донецькій області посилається на порушення судом ст. 8 Закону України «Про оплату праці», ст. 130 Закону України «Про судоустрій України», ст. 130 Закону України «Про статус суддів», ст. 47, 48 Бюджетного Кодексу України, наголошує, що діяло на підставі законів України, Бюджетного кодексу України, вважає що є неналежними відповідачем по даній справі.
Міністерство фінансів України посилається на невірне застосування судом першої інстанції положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” та Бюджетного кодексу України; не врахування відсутності фінансових можливостей Державного бюджету. Також зазначило, що видатки передбачені в Державному бюджеті України на відповідний рік, на оплату праці суддів фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану. З 01 січня 2003 по 01 січня 2011 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України. Вважає, що постанова підлягає скасуванню з відмовою позивачу у задоволенні позову.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду сторони до суду не прибули, що, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, справу розглянуто у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, встановила наступне.
Позивач є професійним суддею місцевого загального суду і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року (далі - Закон № 2862-ХІІ) визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). Згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Проблемою даного спору є правомірність дій відповідачів щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача при зміні розміру мінімальної заробітної плати, та виплати надбавки за вислугу років.
Заробітна плата позивача обчислювалася, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2010 роки.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006 рік заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.
З врахуванням статусу позивача - судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ), держава взяла на себе обов'язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3 ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобов'язання є протиправним.
Відповідно до абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому посадовий оклад суддів не може бути нижче 7,5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались, а тому на реалізацію цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи, яка набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року дана постанова окружного суду залишена без змін, однак, питання щодо повороту виконання судового рішення не прийнято, а тому постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року, тобто з часу набрання чинності рішення суду першої інстанції та є обов'язковою для виконання саме з цього часу.
Колегія суддів зазначає, що саме з даного моменту втрачає чинність пункти 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», а тому відповідачі зобов'язані були застосовувати постанову № 865 в первісній редакції, тобто проводити розрахунок посадового окладу судді з розміру мінімальної заробітної плати на дату 19.08.2009 року з послідовним збільшенням відповідно до статті 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 року № 835-VI та Закону України від 20.10.2009 року № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, який складає з 1 січня 2010 року в розмірі 869 гривень.
Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19.08.2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст. 6 Конституції України.
З огляду на зазначене, відповідачами не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати з 19.08.2009 до 23.11.2010 року здійснювалось на підставі скасованого пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецької області в частині не проведення позивачу перерахунку та виплати заробітної плати з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки» з 19 серпня 2009 року; зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецької області виплатити ОСОБА_2 недоотриману заробітну плату з урахуванням підвищення мінімальної заробітної плати відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2009, 2010 роки» з 19 серпня 2009 року, а Міністерство фінансів України та Державну судову адміністрацію України виділити для цього кошти і здійснити відповідне фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Міністерства фінансів України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 р. у справі № 2а-26623/10/0570 - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2011 р. у справі № 2а-26623/10/0570 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий: С.В. Жаботинська
Судді: О.А. Нікулін
ОСОБА_3