Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
05 серпня 2010 року справа №2а-7656/10/0570
приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Колеснік Г.А.,
суддів: Ляшенка Д.В., Ястребової Л.В.,
при секретарі: Драній Л.Г.,
за участю:
представника позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Краматорську - про скасування податкових повідомлень-рішень,
за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Краматорську на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року, -
Позивач звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 жовтня 2009 року № 0001731701/0/62233/10/17-113, від 8 грудня 2009 року № 0001731701/1/74064/10/17-113, від 3 березня 2010 року № 0001731701/2/10572/10/17-113 про донарахування податку на додану вартість в сумі 161485 грн., нарахування штрафних санкцій у розмірі 83972 грн. 50 коп., та від 12 жовтня 2009 року № 0001741701/0/62234/10/17-113, від 8 грудня 2009 року № 0001741701/1/74065/10/17-113, від 3 березня 2010 року № 0001741701/2/10573/10/17-113 про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 103899 грн. 75 коп.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_4 було задоволено.
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку, звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на додану вартість, внаслідок чого донарахування спірними рішеннями податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій, в тому числі й за неподання декларацій з податку на додану вартість, є безпідставним.
Відповідач подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем було занижено податок з доходів фізичних осіб, у зв'язку із перевищенням позивачем граничної суми виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), яка передбачена ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку, звітності суб'єктів малого підприємництва». Крім того, позивачем не було надано до податкового органу декларації за відповідні періоди.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечувала проти її задоволення.
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у м. Краматорську не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з матеріалами справи, відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, яка з 2006 року по 2008 рік включно, була платником єдиного податку на додану вартість, якою встановлено, що позивачем допущено перевищення граничної суми виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), яка передбачена ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку, звітності суб'єктів малого підприємництва».
За результатами перевірки складено акт, згідно до якого відповідачем при перевірці банківських документів про рух грошових коштів по рахунках позивача в банку, книги обліку доходів та витрат, встановлено заниження розміру виручки від зайняття господарською діяльністю, включеної до звітів суб'єкта малого підприємництва - платника єдиного податку.
На підставі зазначеного акту прийнято податкові повідомлення-рішення: від 12 жовтня 2009 року № 0001731701/0/62233/10/17-113, від 8 грудня 2009 року № 0001731701/1/74064/10/17-113, від 3 березня 2010 року № 0001731701/2/10572/10/17-113, якими визначене податкове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем в сумі 161485 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 83972 грн. 50 коп., у загальній сумі 245457 грн. 50 коп.; від 12 жовтня 2009 року № 0001741701/0/62234/10/17-113, від 8 грудня 2009 року № 0001741701/1/74065/10/17-113, від 3 березня 2010 року № 0001741701/2/10573/10/17-113, якими визначено податкове зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб за основним платежем в сумі 103899 грн. 75 коп.
Отже, всі ці порушення було пов'язано з перевищенням граничної суми виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), яка передбачена ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку, звітності суб'єктів малого підприємництва», на підставі чого позивачем, також не подавалися податкові декларації.
Колегія суддів вважає, що позивачем не було перевищено граничної суми виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), з наступних підстав.
Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку, звітності суб'єктів малого підприємництва» запроваджено спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ст. 1 Указу спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва, зокрема, фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Відповідно до статті 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Відповідно до пункту 1 Указу виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2007 року між позивачем як агентом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Союз 2007» був укладений агентський договір № 5, відповідно до якого позивач як агент зобов'язується за винагороду вчинити від імені, в інтересах та за рахунок ТОВ «Авто-Союз 2007» юридичні та інші дії без права укладання договорів купівлі-продажу та виписки довідок-рахунків на продані за допомогою агента автомобілі на користь кінцевого покупця.
Також, 01 листопада 2006 року між ТОВ «Промпрогрес» як дилера ТОВ «Автоком» та позивачем як субдилером була укладена субдилерська угода на розповсюдження автомобілів на території Донецької області.
Між позивачем як комісіонером та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 як комітентом 15 січня 2007 року був укладений договір комісії з продажу продукції (автомобілів), відповідно до якого комісіонер зобов'язується за доручення комітента за винагороду здійснити для комітента від свого імені, але за рахунок комітента угоди з продажу автомобілів. При виконанні даного договору між ОСОБА_5 та позивачем складалися акти-звіти щодо виконання робіт, в яких зазначалися марки автомобілів, прізвища покупців, суми реалізації, суми винагороди.
Отже, позивач на виконання вищезазначеного договору комісії від 15 січня 2007 року укладав договори купівлі-продажу транспортних засобів з кінцевими покупцями. Згідно з банківськими виписками кошти від продажу транспортних засобів від покупців надходили на розрахункові рахунки позивача, яка в свою чергу здійснювала передачу коштів комітенту за договором комісії, тобто фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів, копії яких долучені до матеріалів справи.
Відповідно до пп. 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Згідно із пунктом 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо особа, на яку не поширюється дія пункту 2.3 статті 2 цього Закону, як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам підпункту 2.2 статті 2 цього Закону, така реєстрація провадиться за її заявою. Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.
Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Отже, судом першої інстанції правильно зазначено, що кошти, що надходять на розрахунковий рахунок платників єдиного податку, які здійснюють комісійну торгівлю, є транзитними і вони не мають права власності на такі кошти.
Таким чином, оподаткуванню підлягає виручка, що належить суб'єктам підприємницької діяльності від реалізації ними своєї продукції (товарів, робіт, послуг), внаслідок чого до бази оподаткування повинні включатися лише суми комісійної винагороди, отримані від здійснення таких видів діяльності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач повинен був враховувати надходження коштів у вигляді комісійної (агентської) винагороди, отриманої від здійснення таких видів діяльності, на розрахунковий рахунок без урахування коштів, що є транзитними і на які позивач не має права власності, оскільки дані кошти підлягають обов'язковому перерахуванню третій особі (комітенту), внаслідок чого ці кошти не можуть бути об'єктом оподаткування єдиним податком та не можуть враховуватися для визначення обсягу виручки за відповідний рік з метою визначення можливості застосування спрощеної системи оподаткування.
Згідно ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку, звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на додану вартість і тому підстав для нарахування такого податку та застосування штрафних санкцій за його несплату, не вбачається.
На підстав вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для скасування постанови не має.
Керуючись статтями 198, 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 червня 2010 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів: Г.А. ОСОБА_6 ОСОБА_7 Ястребова