26 серпня 2015 рокусправа № П/811/952/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Юхименка О.В.,
секретарі судового засідання: Лащенко Р.В.,
за участі представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідачів Міщук Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Генеральної прокуратури України, прокуратури Черкаської області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року по справі №П811/952/15 за позовом ОСОБА_3 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Черкаської області про визнання незаконними дій, скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку і моральної шкоди, -
Позивач 30.09.2014 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, прокуратури Черкаської області, яким просив:
- визнати незаконними дії прокуратури Черкаської області щодо: надання необ'єктивної оцінки роботи прокурора Черкаського району ОСОБА_3 за результатами перевірки (доповідна записка від 29.04.2014 року), що викладено в п.п.1,2 рішення колегії прокуратури Черкаської області від 22.05.2014 року; направлення 13.08.2014 року необ'єктивної інформації Генеральному прокурору щодо оцінки роботи підпорядкованого йому прокурора району ОСОБА_3 та висновків про необхідність застосування заходів дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення без урахування результатів попередньої роботи; направлення подання на звільнення від 13.08.2014 року з дискримінаційних підстав;
- визнати незаконним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 30.08.2014 року № 79 к;
- поновити ОСОБА_3 на посаді прокурора Черкаського району Черкаської області з 30.08.2014 року;
- стягнути з прокуратури Черкаської області заробітну плату за час вимушеного прогулу з 30.08.2014 року по день поновлення на роботі, згідно з довідкою прокуратури Черкаськї області № 18/436 від 08.12.2014 року;
- стягнути з відповідачів 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди в рівних частках: 5000 грн. з прокуратури Черкаської області та 5000 грн. з Генеральної прокуратури України.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокурори України від 30 серпня 2014 року № 7дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».
Поновлено ОСОБА_3 на посаді прокурора Черкаського району Черкаської області з 30 серпня 2014 року.
Стягнено з прокуратури Черкаської області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2014 року по 16 квітня 2015 року в сумі 51128 гривень.
Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 1000 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач - Генеральна прокуратура України, не погодився з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог до Генеральної прокуратури України, в іншій частині судове рішення залишити без змін.
Відповідач - прокуратура Черкаської області, також не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, якою просив постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог до Генеральної прокуратури України, та прокуратури Черкаської області, в іншій частині судове рішення залишити без змін.
Представник відповідачів в судовому засіданні апеляційної інтанції вимоги обох апеляційних скарг підтримав, просив їх задовольнити.
Представник позивача проти вимог апеляційних скарг заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, через свого представника.
Відповідно до вимог частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Наказом Генеральної прокуратури України № 850к від 22.07.2010 року ОСОБА_3 призначено прокурором Черкаського району Черкаської області з 06.08.2010 року строком на п'ять років (а.с.177 т.3).
Згідно розпорядження прокурора Черкаської області від 09.04.2014 року №12 працівниками прокуратури області з 14.04.2014 року по 25.04.2014 року в прокуратурі Черкаського району проведено перевірку виконання вимог Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», наказів Генерального прокурора України.
Рішенням колегії від 22.05.2014 року підтверджено висновки, викладені у доповідній записці від 14-25.04.2014 року, та визнано за доцільне притягнути прокурора Черкаського району ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності, яке було скеровано до Генеральної прокуратури України.
Наказом Генеральної прокуратури України від 30.08.2014 року № 7дк «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», звільнено радника юстиції ОСОБА_3 з посади прокурора Черкаського району Черкаської області за неналежне виконання службових обов'язків та у зв'язку з виявленою невідповідністю його займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок скасування допуску до державної таємниці (а.с.80-84 т.3).
Судом першої інстанції в процесі розгляду справи з'ясовано, що оскаржуваний наказ має № 7дк, а не як зазначено в позові 79к.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій прокуратури Черкаської області стосовно надання необ'єктивної оцінки роботи прокурора Черкаського району ОСОБА_3, направлення необ'єктивної інформації Генеральному прокурору та направлення подання на звільнення від 13.08.2014 року з дискримінаційних підстав, колегія суддів зазначає наступне.
Вчинення дій прокуратурою Черкаської області щодо проведення перевірки на підставі неодноразових звернень громадськості є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дій шляхом проведення перевірок є процесом реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для позивача, оскільки не порушують його право.
Викладенні у довідці висновки, які в подальшому затверджені рішенням колегії прокуратури Черкаської області від 22.05.2014 року є суб'єктивною оцінкою досліджених перевіряючими особами обставин.
При цьому, право прийняти на підставі подання прокуратури Черкаської області рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності належить до дискреційних (виключних) повноважень іншого суб'єкта - Генеральної прокуратури України.
Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, позивач не зазначає про спосіб його відновлення, водночас, відновити порушене право стосовно направлення «необ'єктивних» висновків до Генеральної прокуратури, в об'єктивній дійсності не можливо.
Отже, дії відповідача - прокуратури Черкаської області щодо проведення перевірки, відображення та затвердження її наслідків та подальше направлення до Генеральної прокуратури є дискреційними повноваженнями відповідача.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач - прокуратура Черкаської області, при проведенні перевірки, затвердження її наслідків та направленні до прокуратури вищого рівня, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законами України, з чим погоджується колегія суддів.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Генеральної прокуратури України № 7дк від 30.08.2014 року, колегія суддів зазначає наступне.
Професійна діяльність на посадах прокурорів відноситься до сфери публічної служби з певними особливостями, і основні питання регулювання порядку прийняття та переміщення по службі, дисциплінарної відповідальності, оплати праці, звільнення з посади, тощо, регулюються й іншими спеціальними законами (Закон України «Про прокуратуру", Закон України «Про державну службу»), а також нормами КЗпП України, тощо.
Окрім загальних підстав для припинення трудових угод з працівниками, визначених КЗпП України, діюче законодавство містить спеціальні норми щодо звільнення прокурорів за скоєння дисциплінарних проступків.
Спеціальними нормативно-правовими актами, які встановлюють підстави звільнення і притягнення прокурорсько-слідчих працівників до дисциплінарної відповідальності, є Закон України «Про прокуратуру» та Дисциплінарний статут прокуратури України.
Частиною 1 статті 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Згідно частини 1 статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
Абзацом 6 частини 2 статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у таких випадках: притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.
Відповідно до частини 3 статті 48 Закону України «Про прокуратуру», за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.
Згідно частини 1 статті 8 Дисциплінарного Статуту прокуратури України, дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.
Статтею 9 Дисциплінарного Статуту прокуратури України встановлені види дисциплінарного стягнення: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; 5) звільнення;6) звільнення з позбавленням класного чину.
Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку (частини 1 статті 11 Дисциплінарного Статуту прокуратури України).
Наказом Генеральної прокуратури України № 7дк від 30.08.2014 року ОСОБА_3 звільнено із займаною посади за неналежне виконання службових обов'язків та у зв'язку з виявленою невідповідністю його займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок скасування допуску до державної таємниці (п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України) (а.с 80-84 т.3).
В обґрунтування такого наказу Генеральною прокуратурою України зазначено про порушення позивачем ч.1 ст.8, п.5 ст.9 Дисципліраного Статуту прокуратури України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають даної роботі, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає допуску до державної таємниці.
Колегія суддів зазначає, що для звільнення працівника за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України важливо неналежне виконання працівником трудових обов'язків було результатом недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що свідчить про відсутність вини працівника в неналежному виконанні трудових обов'язків і не може бути підставою для його звільнення за п. 3 ч. 1 ст.40 КЗпП України. Обставини, які свідчать про вину працівника, не можуть наводитися як аргумент, що обґрунтовує необхідність звільнення за п.2 ч.1 ст.40 КЗпП. Якщо власник має докази винного неналежного виконання трудових обов'язків працівником з його вини, він вправі притягти його до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що звільнення позивача з займаної посади з підстав неналежного виконання службових обов'язків (порушення позивачем ч.1 ст.8 Дисципліраного Статуту прокуратури України), є неправомірним та таким, що не відповідає нормі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Крім того, однією з підстав для звільнення в оскаржуваному наказі зазначено про виявлену невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок скасування допуску до державної таємниці.
Колегія суддів зазначає, що законодавцем в даному випадку передбачено скасування працівнику допуску до державної таємниці та тільки внаслідок цього невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі, яка передбачає зіткнення з державною таємницєю, а не навпаки.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що листом СБУ України від 28.02.2014 року № 26/1/2-10699 повідомлено Генеральну прокуратуру України про те, що за наслідками проведеної перевірки скасований доступ до державної таємниці ОСОБА_3
Тобто, на думку відповідача, скасування допуску до державної таємниці стало наслідком результатів проведеної перевірки прокуратури та її негативних висновків стосовно позивача.
Крім того, колегія суддів зазначає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Вказаною нормою законодавець передбачив можливість переведення працівника за його згодою на іншу роботу саме тому, що пункти 1, 2 та 6 ч. 1 ст. 40 КЗпП України визначають звільнення працівника без наявності його вини.
В матеріалах справи наявна довідка прокуратури Черкаської області від 11.12.2014 року № 2о-463вн-14 про номенклатуру посад у прокуратурі Черкаської області, по яким доступ до державної таємниці не передбачено, а також (а.с.90-91 т.2).
Водночас, в довідці Черкаської області від 11.12.2014 року № 11-6114вн-14 зазначені найменування посад, вакантних станом на 29 серпня 2014 року, серед яких наявні вільні посади, робота на яких не передбачає необхідність доступу до державної таємниці (а.с.89 т.2).
Вказані обставини апелянтами не спростовані.
З огляду на викладене вище та відсутність доказів того, що позивачу були запропоновані інші вакантні посади для продовження перебування на службі в органах прокуратури, за їх фактичною наявністю, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність винесення оскаржуваного наказу про звільнення позивача з підстав п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України та його скасування.
Щодо позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи висновок про протиправність наказу про звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про поновлення його на посаді прокурора Черкаського району Черкаської області з 30.08.2014 року, з чим погоджується колегія суддів.
Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
В матеріалах справи наявна довідка прокуратури Черкаської області від 08.12.2014 року, згідно якої середньоденний заробіток позивача складає 319,55 грн., а середньомісячний заробіток - 6710,55 грн. (а.с.285 т.1).
Період, за який належить стягненню середній заробіток з 01.09.2014 року по день прийняття постанови судом першої інстанції є 16.04.2015 року.
Відповідно до листів Мінпраці та соціальної політики України № 9884/0/14-13/13 від 04.09.2013 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» та № 10196/0/14-14/13 від 09.09.2014 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» у період з 01.09.2014 року по 16.04.2015 року було 160 робочих днів.
Тобто, сума середнього заробітку позивача за наведений період складає 51128 грн. (319,55 грн. х 160 дн.).
З уразуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача - прокуратури Черкаської області, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2014 року по 16.04.2015 року в розмірі 51128 грн..
Крім того, позивач просив стягнути на його користь з відповідачів солідарно моральну шкоду в розмірі 10000 грн..
Оскільки в задоволенні позовних вимог до прокуратури Черкаської області про визнання дій протиправними відмовлено, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди з даного відповідача, з чим погоджується колегія суддів.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України у випадку порушення законних прав працівника, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відшкодувати завдану працівникові моральну шкоду.
Враховуючи висновок суду про незаконне звільнення позивача з органів прокуратури, стягення судом першої інстанції на користь позивача з Генеральної прокуратури України компенсації моральної шкоди в розмірі 1000 грн. є обгрутованим та достатнім.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом ретельно перевірено доводи сторін, дано їм вірну оцінку, постанова суду є законною і обґрунтованою, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Генеральної прокуратури України, прокуратури Черкаської області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року по справі №П811/952/15 залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року по справі №П811/952/15 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
В повному обсязі ухвалу складено 31 серпня 2015 року.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: М.М.Гімон
Суддя: О.В. Юхименко