15 вересня 2015 року 11 год. 10 хв.Справа № 808/2828/15 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сіпаки А.В.
при секретарі Горбовій І.С.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика»
до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області
про скасування податкових повідомлень - рішень
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.05.2015 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що посилання відповідача на результати перевірки контрагента-постачальника та на ведення його господарської діяльності є безпідставними, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичне знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів працюючих осіб у штаті. Невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання. Просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, суду пояснив, що при перевірці правильності визначення податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2014 року встановлено, що одним із постачальників є ТОП «ППНС». На адресу податкового органу від Жовтневої ОДПІ м. Маріуполя ГУ Міндоходів у Донецькій області надійшла податкова інформація щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «ППНС», у зв'язку з тим, що посадові особи ТОВ «ППНС» в реєстраційних документах не знаходяться, про що складено акт обстеження місця перебування від 11.03.2015 № 14/05-84-15 та спрямовано запит до ОУ Маріупольської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області на встановлення місцезнаходження платника податків. У зв'язку з вищенаведеним вбачає безтоварність операцій між позивачем та ТОВ «ППНС». Просить в задоволенні позову відмовити.
Проаналізувавши досліджені докази в сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
На підставі направлення від 09.04.2015 № 148 у період з 09.04.2015 по 16.04.2015 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2015 року та правомірності формування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податкових декларацій з податку на додану вартість за червень 2011 року - листопад 2011 року, вересень 2014 року, грудень 2014 року.
За результатами перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 51/153/00382094 від 20.04.2015, відповідно до якого відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог:
- п. 198.1, п. 198.2. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за грудень 2014 року за рахунок включення ПАТ «Запорізька кондитерська фабрика» до складу податкового кредиту сум по взаємовідносинам з ТОВ «ППНС» на суму ПДВ - 93407 грн., що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту з ПДВ за грудень 2014 року на суму - 93407 грн.;
- п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми 2145358 грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість заявлену на рахунок платника по декларації за січень 2015 року на суму ПДВ 93407 грн. за рахунок безпідставного включення до розрахунку бюджетного відшкодування суми ПДВ у розмірі 93407 грн. (частина залишку від'ємного значення по декларації за грудень 2014 року).
Не погодившись із податковими повідомленнями-рішеннями від 05.05.2015 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.
Як випливає з Акту перевірки відповідача, підприємством позивача було порушено: п. 198.1, п. 198.2. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту за грудень 2014 року за рахунок включення ПАТ «Запорізька кондитерська фабрика» до складу податкового кредиту сум по взаємовідносинам з ТОВ «ППНС» на суму ПДВ - 93407 грн., що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту з ПДВ за грудень 2014 року на суму - 93407 грн.; п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми 2145358 грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість заявлену на рахунок платника по декларації за січень 2015 року на суму ПДВ 93407 грн. за рахунок безпідставного включення до розрахунку бюджетного відшкодування суми ПДВ у розмірі 93407 грн. (частина залишку від'ємного значення по декларації за грудень 2014 року).
Свої висновки відповідач обґрунтовує тим, що господарські операції між ПАТ «Запорізька кондитерська фабрика» та його постачальником товарів не спричиняють реального настання правових наслідків.
Судом встановлено, що між ПАТ «Запорізька кондитерська фабрика» та контрагентом було укладено договір № 1411 від 07.11.2014, предметом якого було зобов'язання передати у власність Покупцеві продукцію, визначену у п. 1.2 цього договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.
На підтвердження реальності господарських операцій до матеріалів справи додані наступні документи: видаткову накладну № 1561, 1566 від 25.12.2014, видаткову накладну № 1514 від 08.12.2014, видаткову накладну № 1541 від 17.12.2014, рахунок-фактуру № Ф 1561, Ф 1566 від 25.12.2014, рахунок-фактуру № Ф 1514 від 08.12.2014, рахунок-фактуру № Ф 1541 від 17.12.2014, приходний ордер № 816, 815 від 26.12.2014, податкова накладна № 251201 від 25.12.2014, розрахунок № 2512011 від 05.06.2015 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, товарно-транспортну накладну б/н від 10.12.2014, приходний ордер № 768, податкову накладну № 81201 від 08.12.2014, розрахунок № 812011 від 05.06.2015 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, товарно-транспортну накладну № 1541 від 17.12.2014, податкову накладну № 171200 від 17.12.2014, розрахунок № 1711011 від 30.06.2015 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, приходний ордер № 793.
Відповідно до п.3 ст.9 Закону України від 16.07.1999 № 996 “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” інформація, що міститься у прийнятих обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Положення ст. 44.1. Податкового кодексу України, яка визначає вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, не встановлює вимог до форми та виду документів, які підтверджують понесення підприємством витрат при здійсненні господарської діяльності.
Відповідно до ст. 198.6 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПКУ) або не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ПКУ. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПКУ).
Підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви із скаргою на постачальника, поданої відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПКУ, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПКУ, або інших документів, передбачених пунктом 201.11 статті 201 ПКУ. Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою
подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Згідно з п. 200.1. ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлена презумпцію правомірності рішень платника податку.
Статтею 3 Закону України №996-ІV від 16.07.1999 “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон №996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Крім того, у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11 зазначено, що згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Але, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів документів, що передбачені чинним законодавством України.
Так, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про бухгалтер облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Крім того, слід зазначити, що дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності господарської операції, або відсутність в ній ділової мети, яка зі змісту положень ст.. 14 Податкового кодексу України передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції на отримання позитивного економічного ефекту.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає, що надані позивачем суду документи підтверджують реальність господарських операцій з ТОВ «ППНС», а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, 186 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 05.05.2015 № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
Стягнути з Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (ЄДРПОУ 39501110) на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» (ЄДРПОУ 00382094) суму судового збору у розмірі 467 грн. 03 коп. (чотириста шістдесят сім гривень три копійки).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя А.В. Сіпака