ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.09.2015Справа №910/20318/15
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській Г.С.
розглянувши справу № 910/20318/15
за позовом адвокатського об'єднання «Адвокатська група «Солодко і партнери»
до публічного акціонерного товариства "Легбанк" в особі Коваленка О.В., уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію приватного акціонерного товариства "Легбанк"
про визнання договору дійсним
Представники сторін:
від позивача:Семеняка С.Ю., довіреність б/н від 11.10.2014р.
відповідача:Пересада Б.О.,, довіреність б/н від 09.04.2015р.
До Господарського суду міста Києва звернулось адвокатське об'єднання «Адвокатська група «Солодко і партнери» (надалі - позивач) з позовом до публічного акціонерного товариства "Легбанк" в особі Коваленка О.В., уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію приватного акціонерного товариства "Легбанк" (надалі - відповідач) про визнання дійсним договору на надання адвокатської допомоги № 157/5/2-14 від 01.08.2014р., укладеного між сторонами у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача, оформлене повідомленням №11-1848 від 10.12.2014 року, про визнання в порядку п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" договору на надання адвокатської допомоги №157/5/2-14 від 01.08.2014р. нікчемним є неправомірним, необґрунтованим та таким, що порушує права та інтереси позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2015р. порушено провадження у справі № 910/20318/15 та призначено її розгляд на 17.09.2015р.
Присутнім у судовому засіданні 17.09.2015р. представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі з підстав, наведених у позові.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, які зводяться до того, що вимога про визнання договору дійсним не відповідає способам захисту, визначеним чинним цивільним законодавством України, а враховуючи те, що рішення про визнання недійсним договору прийнято відповідачем, у відповідності до норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які є спеціальними, відтак положення ст. 215 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач, в даному випадку не застосовуються.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.08.2014р. між сторонами у справі укладено Договір про надання адвокатської допомоги за № 154/5/2-14, відповідно до умов п. 1.1 якого об'єднання - позивач, зобов'язалося надавати клієнту - відповідачу, адвокатську допомогу у питаннях, які виникають в процесі господарської діяльності клієнта, а клієнт оплачує роботу на умовах розділу 4 Договору
Пунктом 4.1 договору передбачено, що вартість надання адвокатської допомоги складається із вартості наданих протягом дії договору послуг на основі погодинних ставок співробітників об'єднання відповідно до загальної кількості годин, фактично витрачених співробітниками об'єднання на надання юридичних послуг за договором.
Відповідно до пп. 4.1.2 пункту 4.1 договору, ставки співробітників об'єднання становлять 3000,00 грн. за одну годину роботи.
На виконання умов договору позивач у серпні 2014 року надав відповідачу адвокатські послуги на суму 48980,80 грн., що підтверджується відповідним актом здачі прийняття-робіт (надання послуг) року № ОУ-000079, який підписаний в двосторонньому порядку повноважними представниками та скріплений печатками сторін, а відповідач частково здійснив розрахунок за надані послуги за договором, перерахувавши на користь позивача грошові кошти на загальну суму 29394,00 грн., що підтверджується відповідними меморіальними ордерами на зазначену суму, копії яких додані до матеріалів справи.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 27.11.2014р. №744 "Про віднесення ПАТ "ЛЕГБАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27.11.2014р. №133 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ЛЕГБАНК", згідно з яким з 28.11.2014р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ЛЕГБАНК" (код ЄДРПОУ 14291780, МФО 300056, місцезнаходження: вул. Жилянська, 27, м. Київ, 01033) - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Коваленка Олександра Володимировича. Тимчасову адміністрацію в ПАТ "ЛЕГБАНК" запроваджено строком на три місяці з 28.11.2014р. по 27.02.2015р.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ,уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Частиною 3 статті ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено підстави визнання правочинів (договорів) неплатоспроможного банку нікчемними, зокрема, у разі, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.
Таким чином, статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженій особі Фонду надано право перевіряти правочини (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, однак лише з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Листом №11-1848 від 10.12.2014 року уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Легбанк" повідомлено відповідача про визнання нікчемним договору про надання адвокатської допомоги за №154/5/2-14 на підставі п.3 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та про повернення отриманих об'єднанням за договором коштів у розмірі 29 394,00 грн.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
У ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин (у тому числі договір), недійсність якого встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Так, підстави для визнання правочину (у тому числі договору) нікчемним визначені, зокрема, у частині третій статті 38 Закону, зокрема, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Згідно ч. 4 вказаного Закону, уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Під час розгляду справи, судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2015р., залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2015р., у справі № 910/4031/15-г за позовом публічного акціонерного товариства "Легбанк" в особі Коваленка О.В., уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у приватному акціонерному товаристві "Легбанк" до адвокатського об'єднання "Адвокатська група "Солодко і партнери" про застосування наслідків нікчемності Договору про надання адвокатської допомоги № 154/5/2-14 від 01.08.2014р. в задоволенні позовних вимог відмовлено, з огляду на те, що публічним акціонерним товариством "Легбанк" не доведено нікчемності договору про надання адвокатської допомоги № 154/5/2-14 на підставі п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України, цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 цього Кодексу передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Як правило особа, права якої порушені, може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Згідно вимог статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили, що відповідач порушив його право чи охоронюваний законом інтерес.
Згідно зі ст. 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадку якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
З наведених норм права вбачається, що загальні норми цивільного та господарського права не передбачають такого способу захисту прав та інтересів, як визнання договору дійсним. Такий спосіб захисту передбачений вказаною вище спеціальною нормою лише для тих договорів, які відповідно до вимог закону повинні бути посвідченими нотаріально, в той час як нотаріальне посвідчення договору про надання адвокатської допомоги № 154/5/2-14 від 01.08.2014р. законом не вимагається.
З огляду на вище викладене, позовні вимоги про визнання дійсним договору про надання адвокатської допомоги № 154/5/2-14 від 01.08.2014р., укладеного між сторонами у справі, є необґрунтованими та безпідставними у зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 22.09.2015р.
Суддя А.І. Привалов