Справа № 2-284
2009р.
16 лютого 2009 р. м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Веселова В. М.
секретаря - Іванишин Х.І., позивача ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2 відповідача ОСОБА_3 представника відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, -
Позивач посилається на те, що 2 грудня 2003 року уклала з відповідачем у приватного нотаріуса Коломийського міського нотаріального округу Маркелової І.М. договір, тексту якого не читала і в нього не вникала, вважаючи , що в ньому передбачено всі права і обов'язки. Тільки в жовтні 2008 року вона довідалась, що фактично між нею та відповідачем було укладено договір дарування, чого вона не бажала. В судовому засіданні позивач вказала, що відповідач купив квартиру АДРЕСА_1, яка розташована поруч з її квартирою. Поки відповідач займався пербудовою, вона впустила його до себе жити і він допомагав їй по господарству .В грудні 2003 року відповідач запропонував позивачу послуги по забезпеченню її та її сина доглядом та наданням матеріальної допомоги, взамін попросив відписати йому квартиру АДРЕСА_2, в якій проживає позивач. У 2005 році відповідач пішов жити в с. Мишин Коломийського району і перестав допомагати позивачу. Вважає, що договір дарування, укладений з метою приховати дійсний правочин про довічне утримання, є удаваним правочином, оскільки при даруванні квартири було обумовлено, що відповідач буде доглядати за позивачем до смерті, а після смерті поставить гробовець і надаватиме посильну матеріальну допомогу хворому сину позивача. В судовому засіданні вимоги позову підтримала. В судовому засіданні позивач та її представник підтвердили , що договір дарування знаходився у неї на руках. Крім цього в судове засідання позивач надала додаткове обгрунтування позовних вимог, в якому додатково вказує обставину, що має істотне значення - вважати укладення договору дарування недійсним в зв'язку з тим, що при його укладенні позивач помилилась щодо розуміння правових наслідків договору. Цю помилковість представник позивача і сам позивач пояснюють тим фактом, що позивач повністю довіряв відповідачу, не перевіряючи і не розуміючи наслідків своїх дій. Також вказує на той факт, що вона має проблеми із здоров'ям, а саме постійно втрачає пам'ять і не пам'ятає, хто і що їй говорив.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, про що подав заперечення проти позову. Вказав, що знайомий з позивачем з 1997 року, його дружина та позивач мали певні дружні стосунки, особисто він часто допомагав позивачу по господарству. На знак подяки та прихильності до нього, позивач склала в 2000 році заповіт , яким заповідала все своє майно відповідачу, а 2 грудня 2003 року подарувала відповідачу свою квартиру. Ініціатива дарування належала позивачу, жодних зобов'язань, пов'язаних з укладанням договору дарування між сторонами не було обумовлено. При укладанні договору дарування приватний нотаріус Маркелова І.М. роз'яснила сторонам, що договір дарування є безоплатним і безумновним, пунктом 6 договору дарування позивач підтвердила, що договір дарування не є удаваним і не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін. Крім цього, відповідач здійснив заяву про застосування строку давності, в якій зазначив, що терміни позовної давності пройшли і просить суд на підставі ч.4 ст. 267 ЦК України відмовити позивачу у позові. В судовому засіданні вказав, що при посвідченні договору дарування він знаходився в коридорі нотаріальної контори, а позивач знаходилась безпосередньо у нотаріуса. Через певний проміжок часу
до нього вийшла нотаріус та запросила в кабінет для посвідчення договору дарування. При посвідченні договору дарування нотаріус попередила сторони про наслідки укладання такого договору дарування. Позивач була згідна з усім сказаним нотаріусом і абсолютно добровільно підписала даний договір дарування.
Ухвалою суду від 9 січня 2009 року до справи було залучено третю особу, що не заявляє самостійних вимог - приватного нотаріуса Коломийського міського нотаріального округу Маркелову І.М. , яка повідомила суду , що дійсно 2 грудня 2003 року між позивачем і відповідачем було посвідчено договір дарування квартири у відповідності до якого позивач подарувала відповідачу належну позивачу на приватній власності квартиру, що розташована в АДРЕСА_2 за №1.При посвідченні договору дарування нотаріус зазначила, що договір укладався абсолютно добровільно, без всякого примусу і попередила обидві сторони договору про наслідки укладання договору дарування, про що вказує п.6 укладеного договору. Обидві сторони виявили свою добровільну волю і підписали даний договір без примусу і розуміючи наслідки підписання такого договору саме у присутності нотаріуса. Після укладання договору дарування сторонам були надані відповідні копії договорів дарування.
Свідок ОСОБА_6 з сторони позивача , вказала , що є племінницею позивача, час від часу допомагає своїй тітці по господарству, однак щодо укладеного договору дарування їй нічого не було відомо. Свідок ОСОБА_9 з сторони позивача, який є сусідом позивача в справі, вказав, що вважає відповідача по справі квартирним аферистом, який постійно підбурював його на незаконні махінації з кухнею позивача. Про посвідчений договір дарування між позивачем та відповідачем йому стало відомо влітку 2008 року.
Свідок ОСОБА_7 з сторони відповідача, вказала , що довгий час допомагала позивачці по квартирі і саме на запрошення позивача певний час жила з нею, однак в зв'язку з тим, що є певні розбіжності в поглядах та характерах, вона з чоловіком у 2005 році перебралась жити в с. Мишин, де і проживає на даний час. Посильна допомога надавалась позивачу як до 2005 року так і після 2005 року. Свідок з сторони відповідача ОСОБА_8 вказала, що відповідач допомагав позивачу по господарству.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, розглянувши додані до позовної заяви документи, суд прийшов до наступних висновків.
2 грудня 2003 року між позивачем та відповідачем було укладено договір дарування квартири, що належала на праві приватної власності позивачу і розташована за адресою АДРЕСА_2. Сторони мали певні дружні стосунки протягом тривалого часу. Укладенню договору дарування передувало укладення заповіту, який був посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Маркеловою І.М. 14 липня 2000 року, що свідчить про те, що у сторін були нормальні довірливі стосунки. При посвідченні договору дарування сторони були попереджені про наслідки, пов'язані з укладанням договору дарування, розуміли і усвідомлювали що вони підписують, жодних взаємних обов'язків при укладенні цього договору , сторони на себе не приймали.
Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. А у відповідності до ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Статтею 727 Цивільного кодексу України передбачено умови розірвання договору дарування на вимогу дарувальника. Згідно ст. 728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.
У відповідності до ст. 235 ЦК України удаваним правочином є такий правочин, який вчинено для приховання іншого правочину. Якщо буде встановленого правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Згідно ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Позивачем не доведено суду , що договір дарування посвідчений 2 грудня 2003 року між позивачем та відповідачем був удаваним, оскільки нотаріус, який посвідчив даний договір заперечив цей факт і вказав , що сторони при укладанні договору дарування були повідомлені про наслідки, які тягне за собою такий договір. Так само позивачем не доведено суду, що даний договір ним було укладено внаслідок помилкового розуміння наслідків його укладення, оскільки нотаріус при посвідченні договору чітко повідомив
позивача про наслідки складня договору дарування, про що і сказала в судовому засіданні. Інших доказів про укладання іншого договору , а саме договору довічного утримання, позивачем суду не надано. Крім цього, п.6 договору дарування чітко визначено , що позивач розуміла і усвідомлювала, який договір вона підписувала саме 2 грудня 2003 року і суд приходить до висновку що ця обставина була відома позивачу з грудня 2003 року , а не з жовтня 2008 року, як вона вказує в своїй позовній заяві. У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
На підставі наведеного та ст. ст. 267, 717-719, 722, 727 ЦК України, керуючись ст. ст. 215, 223, 294 ЦПК України суд,
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. У разі подачі заяви про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Заява про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подана протягом десяти днів, з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через Коломийський міськрайонний суд.