33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А
"09" вересня 2015 р. Справа № 918/389/14
Суддя Павленко Є.В., розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - Товариство) про відстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 12 травня 2014 року у справі № 918/389/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія) до Товариства про стягнення заборгованості в сумі 10 585 900 грн. 92 коп.,
за участі представників:
Компанії: ОСОБА_1 за дов. від 13 травня 2014 року № 14-138,
Товариства: ОСОБА_2 за дов. від 19 березня 2015 року № 03-05/950/772,
У березні 2014 року Компанія звернулася до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Товариства заборгованості за договором від 30 вересня 2011 року № 14/2481/11 у розмірі 10 585 900 грн. 92 коп., з яких: 9 102 723 грн. 87 коп. - основний борг, 391 791 грн. 19 коп. - пеня, 637 109 грн. 67 коп. - штраф, 118 453 грн. 75 коп. - інфляційні втрати, 335 741 грн. 44 коп. - 3 проценти річних.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 2 квітня 2014 року (суддя Корсун В.Я.) порушено провадження у справі № 918/389/14 та призначено її до розгляду.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 12 травня 2014 року у даній справі, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 серпня 2014 року, позов Компанії задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь позивача 9 102 723 грн. 87 коп. основного боргу, 333 369 грн. 73 коп. трьох процентів річних, 118 335 грн. 41 коп. інфляційних втрат, 274 253 грн. 84 коп. пені, а також 67 964 грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору. Водночас у задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 9 жовтня 2014 року у даній справі вищезазначені рішення судів нижчих інстанцій в частині відмови у стягненні 117 537 грн. 35 коп. пені скасовано та прийнято у даній частині нове рішення про задоволення наведених позовних вимог. У решті рішення господарського суду Рівненської області від 12 травня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12 серпня 2014 року було залишено без змін.
На примусове виконання вищезазначених рішень місцевого господарського суду та Вищого господарського суду України 3 вересня 2014 року та 21 жовтня 2014 року господарським судом Рівненської області було видано відповідні накази.
У серпні 2015 року через канцелярію суду надійшла заява Товариства від 25 серпня 2015 року № 03-05/2668/2089, в якій останнє просило відстрочити виконання рішення господарського суду Рівненської області від 12 травня 2014 року до 6 грудня 2015 року.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 1 вересня 2015 року вищезазначену заяву прийнято до розгляду та призначено до слухання у судовому засіданні на 9 вересня 2015 року.
У судовому засіданні 9 вересня 2015 року представник Товариства просив задовольнити вказану заяву та відстрочити виконання рішення господарського суду Рівненської області від 12 травня 2014 року у справі № 918/389/14 до 6 грудня 2015 року.
Представник Компанії у даному судовому засіданні проти задоволення наведеної заяви заперечив у зв'язку з її необґрунтованістю.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників стягувача і боржника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява Товариства про відстрочку виконання судового рішення, суд дійшов висновку про необхідність відмови у її задоволенні з огляду на наступне.
Згідно з вимогами частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, пункту 1 частини 3 статті 129 Конституції України, суд здійснює надані йому повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Відповідно до приписів статті 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
За змістом статті 121 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".
Наведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.
Відтак, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, слід враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Такої ж правової позиції дотримується Пленум Вищого господарського суду України у пункті 7.2 його постанови від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".
Відтак, саме на заявника в контексті приписів статей 4-3, 33 ГПК України покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як стягувач, у разі наявності заперечень, має навести докази, що спростовують обставини, на які посилається заявник.
У своїй заяві Товариство вказало на свій тяжкий фінансовий стан, спричинений складною економічною ситуацією у країні та відсутністю державного фінансування на покриття різниці в тарифах, а також посилалося на те, що накладення арешту на його рахунки призведе до блокування роботи підприємства, посилення соціальної напруги та зриву опалювального сезону 2015-2016 років у місті Рівному. В обґрунтування необхідності відстрочення рішення суду боржник також зазначив, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" більша частина коштів, які надходять на відкритий Товариством рахунок зі спеціальним режимом використання від споживачів теплової енергії автоматично списується уповноважений банком на розрахунковий рахунок Компанії за виключенням частини виручки, яка підлягає перерахуванню на поточний рахунок підприємства теплоенергетики для оплати спожитої електричної енергії та забезпечення підприємством вимог статей 15 і 24 Закону України "Про оплату праці", податкових зобов'язань в частині платежів до Державного бюджету України у поточному році.
Крім того, боржник у своїй заяві зазначив, що 5 червня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яким, зокрема, передбачена можливість реструктуризації заборгованості теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий у період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашеної на день набрання чинності вищезазначеним законом, за умови погашення у трьохмісячний строк з дня набрання чинності даним законом заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року. У той же час всі штрафні та фінансові санкції за умовами наведеного нормативно-правового акта підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови погашення у встановлений строк заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року.
Також у своїй заяві Товариство посилалося на те, що воно фактично не споживало природний газ, поставлений у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році, а заборгованість за цей газ була передана заявнику комунальним підприємством "Теплотранссервіс" на підставі договору про переведення боргу від 24 вересня 2013 року № 13/4015, яке було правопопередником Товариства.
В обґрунтування наведених обставин, що ускладнюють виконання вказаного судового рішення, заявником було надано копію довідки про заборгованість перед Товариством за спожиту теплову енергію (населення, юридичні особи) в сумі 59 499,2 тис. грн. від 6 серпня 2015 року № 03-05/2536/2009; копію протоколу засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу від 29 липня 2015 року № 23/15, а також копію висновку експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження від 4 серпня 2015 року № 2051-2055/15-24.
Як вже було зазначено вище, норма статті 121 ГПК України передбачає, що задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Проте наведені заявником підстави для відстрочення виконання судового рішення (тяжке фінансове становище, систематичне порушення грошових зобов'язань споживачами - контрагентами Товариства) не є тими виключними обставинами, які давали б можливість для відстрочення виконання судового рішення, оскільки такий незадовільний майновий стан відповідача утворився, зокрема, внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від нього обставин.
Крім того, посилання заявника на встановлену Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" можливість реструктуризації заборгованості теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий у період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року, не беруться судом до уваги з огляду на наступне.
Як було зазначено вище, даним законом унормовано, що заборгованість теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий у період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року, не погашена на день набрання чинності цим законом, може бути реструктуризована за умови погашення у трьохмісячний строк з дня набрання чинності даним законом заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року.
У той же час у судовому засіданні 9 вересня 2015 року представник Товариства повідомив, що сума основного боргу заявника, як правонаступника всіх прав та обов'язків комунальним підприємством "Теплотранссервіс", за поставлений у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, яка була встановлена рішенням господарського суду Рівненської області від 12 травня 2014 року у справі № 918/389/14, на час розгляду даної заяви боржником не погашена. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що посилання заявника на даний Закон як на підставу для надання відстрочки виконання рішення господарського суду Рівненської області від 12 травня 2014 року у справі № 918/389/14 є необґрунтованим.
Слід також зазначити, що відповідно до пункту 10 статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" на кошти, що знаходяться на поточних рахунках із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників, їх структурних підрозділів, а також суб'єкта, уповноваженого Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу для споживачів України, що здійснює продаж природного газу гарантованим постачальникам, не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями суб'єктів ринку природного газу. На кошти, що обліковуються за цими рахунками, не накладається арешт, а операції за цими рахунками не підлягають зупиненню.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. За приписами статті 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом і Законом України "Про виконавче провадження".
Слід також враховувати, що за змістом частини 1 статті 229 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за невиконання грошового зобов'язання боржник несе відповідальність, якщо таке виконання стало неможливим внаслідок його винних дій чи бездіяльності, а не внаслідок дії непереборної сили, випадку тощо. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник може бути звільнений від відповідальності за невиконання своїх договірних зобов'язань лише в силу об'єктивних факторів.
Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України не вважається винятковим випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язань, відсутність у боржника необхідних коштів.
В силу приписів статті 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
Таким чином, наведені заявником обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення господарського суду Рівненської області від 12 травня 2014 року у справі № 918/389/14, і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що примусове виконання даного судового рішення може негативно вплинути на фінансовий стан Товариства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 2/97.
Крім того, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, суд зобов'язаний враховувати інтереси не лише боржника, а й стягувача.
Разом з тим, стягувач також є суб'єктом господарювання, здійснює підприємницьку діяльність та зобов'язаний оплачувати роботу своїх працівників. З матеріалів справи вбачається, що даний суб'єкт також перебуває у скрутному матеріальному становищі.
Приписами частини 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Оскільки Товариство не довело належними та допустимими доказами наявності правових підстав, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання прийнятого у даній справі судового рішення, у задоволенні його заяви слід відмовити.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення господарського суду Рівненської області від 12 травня 2014 року у справі № 918/389/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення заборгованості в сумі 10 585 900 грн. 92 коп.
Суддя Є.В. Павленко