"25" вересня 2015 р.Справа № 916/3352/15
За позовом: державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС"
про стягнення 2 979,91 грн.
Суддя Цісельський О.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність
від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність
СУТЬ СПОРУ: Позивач, державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (ДП ІМТП), звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС" (ТОВ "ТС") 987,88 грн. - пені, 49,40 грн. - 3% річних та 1942,63 грн. - інфляційних.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.08.2015р. позовну заяву (вх. №3523/14) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. № 23380/15), просить суд в їх задоволенні відмовити, окрім того, в судовому засіданні, що відбулося 25.09.2015р. надав суду заяву про зменшення розміру неустойки (вх. № 23799/15).
Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, суд встановив:
19.01.2015р. між ТОВ "ТС" (Замовник) та ДП ІМТП (Виконавець) було укладено договір на надання послуг з перевезення пасажирів автобусами автобази №29-О/Д, згідно умов п.1.1. якого, у порядку та на умовах договору виконавець зобов'язується організувати перевезення працівників замовника автобусами автобази згідно діючим маршрутам (додаток № 1), а замовник зобов'язується оплачувати наданні послуги.
Відповідно до п.2.1.2. Договору замовник зобов'язаний сплачувати згідно п.5.4. договору вартість наданих послуг на підставі рахунків виконавця та затвердженого акту.
Пунктом 3.1.2. Договору виконавець зобов'язувався вчасно, не пізніше 3 числа місяця, наступного за звітним, виставляти замовникові рахунки до оплати.
Пунктом 5.3. Договору встановлено, що підставою для платежів за даним договором є належним чином оформлений рахунок виконавця.
Відповідно о п.5.4. договору замовник здійснює оплату рахунків виконавця не пізніше 5 банківських днів з моменту його виставлення.
Згідно із п.6.4. договору за несвоєчасну оплату рахунків виконавця за надані послуги згідно з умовами договору, замовник зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення.
Відповідно до приписів п.9.1. договору сторони погодили, що договір діє до 31.12.2015р., у відповідності до положень ст. 631 ЦК України, договір регламентує правовідносини сторін з 01.01.2015р. за бажанням сторін він може бути продовжений на наступний рік, в порядку передбаченому договором..
У січні-березні 2015р. ДП ІМТП було надано ТОВ "ТС" послуги за договором на загальну суму 13064,40 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № Пр/4 180 від 31.03.2015р. та ДП ІМТП виставлено відповідачу рахунок № Пр/4 180 від 31.03.2015р. на зазначену суму.
У квітні 2015р. ДП ІМТП було надано ТОВ "ТС" послуги за договором на суму 4354,80 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № Пр/5 537 від 30.04.2015р. та виставлено відповідачу рахунок № Пр/5 537 від 30.04.2015р.мна зазначену суму.
13.05.2015р. відповідач платіжним дорученням № ЦБ000007853 перерахував позивачу грошові кошти у сумі 13064,40 грн. разом з ПДВ із цільовим призначенням платежу - оплата за послуги за перевезення працівників у січні-березні 2015р., згідно договору № 29-о/д від 19.01.2015р.
17.06.2015р. відповідач платіжним дорученням № ЦБ000010053 перерахував позивачу грошові кошти у сумі 8709,60грн. разом з ПДВ із цільовим призначенням платежу - оплата за послуги за перевезення працівників у січні-березні 2015р., згідно договору № 29-о/д від 19.01.2015р.
У зв'язку із несвоєчасною сплатою послуг відповідачем, позивач 08.08.2015р. надіслав відповідачу претензію № 85/04-8511904, в якої зазначивши про те, що відповідачем порушено строки оплати послуг, наданих у січні-квітні 2015р., запропонував протягом 10-ти днів з моменту отримання претензії сплатити позивачу суму у розмірі 4354,80 грн., яка складається з: пені у розмірі 866,18 грн., 3% річних у розмірі 43,31 грн., інфляційні у розмірі 1829,02,06 грн.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №1-13/0 в частині оплати вартості отриманих послуг і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України визначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як встановлено судом, за отримані за договором на надання послуг з перевезення пасажирів автобусами автобази №29-О/Д від 19.01.2015р. відповідач розрахувався із позивачем із порушенням строків, передбачених договором.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.
Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.
Судом встановлено порушення відповідачем зобов'язань, щодо своєчасного розрахунку з позивачем за послуги, надані за Договором на надання послуг з перевезення пасажирів автобусами автобази №29-О/Д від 19.01.2015р.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім в порушення вищезазначених приписів закону та вищенаведених договору, договірні зобов'язання щодо оплати вартості отриманих послуг виконані із порушенням строків, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у сумі 987,88 грн.
Оцінюючи вимоги про стягнення штрафу та пені, суд зазначає наступне:
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами, зокрема.
Частина 1 ст.627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як погоджено сторонами договору, відповідно до п. договору за несвоєчасну оплату рахунків виконавця за надані послуги згідно з умовами договору, замовник зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як було вище встановлено судом, за порушення зобов'язань за договором позивач нарахував відповідачу у відповідності до приписів договору пеню в сумі 987,88 грн., судом проведено перевірку наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що наданий позивачем розрахунок пені здійснено вірно.
Проте, нормами матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст.551 ЦК України, визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.
При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Відповідно до ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
З урахуванням наведеного, поданої відповідачем заяви про зменшення розміру неустойки, суд з урахуванням обставин справи, тривалості стосунків між позивачем та відповідачем, співвідношення наслідків, що виникли у позивача у зв'язку із простроченням відповідача та розміром заявленої до стягнення неустойки, дійшов до висновку, що слід зменшити розмір пені до 494 грн.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних суд зазначає:
У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором про надання послуг.
Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд дійшов наступних висновків:
Втрати від інфляції є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Суд зазначає, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.
Таким чином, інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно за період повних календарних місяців прострочи платежів, а не за кожний день окремо, оскільки Держкомстат не визначає індекс інфляції на кожен день місяця чи на частину місяця. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 15.09.2010р. у справі № 11/14-10, від 01.12.2010 року у справі № 3/111-10, від 19.01.2011 року у справі № 4/54-10-1818, від 15.03.2011 року у справі № 32/301.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання та є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" і на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua).
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що силу вищенаведених приписів закону підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі 49,40 грн. - 3% річних та 1942,63 грн. - інфляційних.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" у зв'язку із чим підлягає стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС" на користь позивача підлягає 494 грн. - пені, 49,40 грн. - 3% річних та 1942,63 грн. - інфляційних.
Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме 1 827,00 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" - задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС-СЕРВІС" (68000, Одеська обл., м. Іллічівськ. вул. Транспортна, буд. 20/1, код ЄДРПОУ 21001601) на користь державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (68001, Одеська обл., м. Іллічівськ. вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 01125672) 494 (чотириста дев'яносто чотири) грн. 00 коп. - пені, 49 (сорок дев'ять) грн. 40 коп. - 3% річних та 1 942 (одна тисяча дев'ятсот сорок дві) грн. 63 коп. - інфляційних та 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат на оплату судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України
Повний текст рішення складено 30 вересня 2015 р.
Суддя О.В. Цісельський