Провадження № 22-ц/490/648/11 Справа № 22ц-9140/11 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Лаченкова О.В.
Категорія 27
21 листопада 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційногл суду Дніпропетровської області в складі:
головуючий Лаченкової О.В.
суддів Варенко О.П., Григорченко Е.І.
при секретарі Солодовій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_2 Пламена Методієва на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2011 року- по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_2 Пламена Методієва до ОСОБА_3 про виконання договору позики, стягнення сум боргу та судових витрат , -
встановила:
ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про виконання договору позики, стягнення сум боргу та судових витрат.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посилаються на незаконність та необґрунтованість рішення суду ставлять питання про його скасування та ухвалення нового рішення по справі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія судців приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що відповідно до умов їх договорів позики від 22 лютого 2001 року і 24 березня 2003 року ОСОБА_3 взяв у позивачів в борг 10 000 і 18 000 доларів США відповідно, про що було складено письмові розписки, в яких були обумовлені умови користування грошима і умови їх повернення. Гроші відповідачем були отримані але на вимоги позивачів ОСОБА_3 борг не повернув та заперечував наявність боргу взагалі, а саме посилався на те, що гроші не брав, розписки не писав.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення виходив з того, що у відповідність положень ст. 257 ЦК України позивачами пропущено позовну давність. Але з таким висновком погодитися не можна з наступних підстав.
Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної дав: починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку
За умовами розписок від 22 лютого 2001 року і 24 березня 2003 року відровідач зобов'язався повернути борг за першою вимогою. З вимогами про повернення боргу позивачі звернулись до ОСОБА_3 у 2006 році, а з позовною заявою про виконання договору позики у липні 2007 року. Отже, суд дійшов до помилкового висновку, що при зверненні до суду позивачами пропущено позовну давність.
До того ж, відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з висновку комплексної криміналістичної почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів від 28 лютого 2011 року за № 3256-3257/10 (а.с. 206-222 т. 1). В рішенні суд зазначив, що приймає цей висновок до уваги, оскільки він виконаний саме за ухвалою суду, відповідно ліцензованим експертним закладом, експерти попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивого висновку чи відмову від дачі висновку.
Проте з таким виводом суду першої інстанції погодитись не можна.
На виконання ухвали суду від 26 листопада 2010 року експертами Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз було надано висновок № 3256-3257/10 від 28 лютого 2011 року, згідно якого рукописні тексти на боргових розписках від 22 листопада 2001 року, від 24 березня 2003 року - виконані різними особами не ОСОБА_3; підписи від імені ОСОБА_3 на боргових розписках від 22 листопада 2001 року, від 24 березня 2003 року та рукописні записи прізвища поряд із підписами - виконані однією особою, але не ОСОБА_3
Проте, колегія суддів ставиться критично до даного висновку, оскільки при відібранні зразків для проведення почеркознавчої експертизи судом грубо порушена Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (із змінами і доповненнями) та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень у редакції наказу Міністерства юстиції від 30 грудня 2004 року 144/5.
Судом першої інстанції порушені правила відбору експериментальних зразків. Вільні і експериментальні зразки не засвідчені суддею (пункт 10 Науково-методичних рекомендацій), про що зазначено у висновку експертів. На підставі пункту 3 Наукво-методичних рекомендацій перед приєднанням вільних та умовно-вільних зразків до матеріалів справи суддя повинен пред'явити їх особі, яка підлягає ідентифікації, a потім позначити кожний зразок, тобто указати, що це вільний зразок почерку (підпису) певної особи (указати її прізвище, ім'я, по батькові) та посвідчити це своїм підписом.
В розпорядження експертів були надані всі матеріали справи, проте, експерти при складанні висновку № 3256-3257/10 від 28 лютого 2011 року користувалися лише експериментальними зразками почерку та підписів ОСОБА_3 (а.с.185-198 т.1). Ці зразки, як зазначено, не посвідченні суддею і не містять необхідного тексту, аналогічні тексту боргових розписок. В зразках лише написане прізвище «Златопольський» в декількох зразках та підпис без будь-яких ознак того, що це підпис ОСОБА_3
До того ж на дослідження експертам було надано не оригінали розписок від 22 листопада 2001 року, від 24 березня 2003 року, а тільки їх електрофотокопії, на підставі яких експерти не змогли в категоричній формі вирішити питання щодо наявності або відсутності у зазначених електрофотокопіях ознак виготовлення шляхом технічного монтажу /а.с. 214 т. 1/, а оригінали розписок від 22 листопада 2001 року, від 24 березня 2003 року /а.с. 70-71 т. 2/ були на дані в суд апеляційної інстанції.
Отже, колегія суддів вважає, що при ухваленні рішення по справі висновок № 3256-3257/10 від 28 лютого 2011 року врахований бути не може.
Оскільки згідно наданих у судове засідання документів ОСОБА_3 мешкає за межами України - у Німеччині /а.с.49-52 т. 2/, то відібрання, вільних та експериментальних зразків, засвідчених суддею є неможливим, а тому є неможливим і проведення повторної почеркознавчої судової експертизи.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, розписки ОСОБА_3 від 22 Листопада 2001 року, від 24 березня 2003 року є підтвердженням укладання між сторонами договору позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Оскільки в розписках не було вказано строк повернення боргу, то відповідач повинен був виконати свої обов'язки по поверненню суми боргу протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивачів підлягають стягненню суми боргу згідно розписки від 22 лютого 2001 року на суму 18 000 доларів США та розписки від 24 березня 2003 року на суму 10 000 доларів США, а всього 28 000 доларів США, що за курсом НБУ - 7,89 грн. за 1 долар США еквівалентно 223 440 грн.
Згідно положень ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин, з відповідача на користь відповідачів підлягають стягненню 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, щодо розписок від 22 лютого 2001 року та від 24 березня 2003 року загальною сумою 28000 доларів США еквівалентно 223 440 грн., які складають 66 925,68 грн на 21.11.2011 року.
Позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача боргу з урахування індексу інфляції задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні, то норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, визначене договором у гривні.
Враховуючи те, що між сторонами було укладено договір позики, за яким позивачі передали відповідачу грошові кошти у доларах США, а останній зобов'язався повернути ці гроші, то встановлено між сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті. Таким чином, до цих правовідносин не підлягають застосуванню положення закону, який регулює порядок сплати боргу, визначеного договором у гривні.
Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суду присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрат. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Отже, оскільки позов задоволено часткова, то з ОСОБА_3, слід стягнути на корись позивачів судовий збір в сумі 1 414грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_2 Пламена Методієва - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного м. Дніпропетровська від 09 червня 2011 року - скасувати.
Позов ОСОБА_2, ОСОБА_2 Пламена Методієва до ОСОБА_3 про виконання договору позики, стягнення сум боргу та судавих витрат - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_2 Пламена Методієва загальну суму боргу еквівалентну 28000 толарів США - 223 440 грн., 3% річних - 66 925,68 грн., а всього 290 365,68 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_2 Пламена Методієва судові витрати, а саме судовий збір в сумі 1 141 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
В іншої частині позову - відмовити.
Ріпення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може
бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді