Справа № 815/2016/15
28 вересня 2015 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., суддів Завальнюка І.В., Андрухіва В.В. розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №156-15 від 05.03.2015 року та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду звернувся ОСОБА_1 ОСОБА_2 з позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ) про визнання рішення №156-15 від 05.03.2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту нечинним та зобов'язати прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином ОСОБА_3. З 2006 року був членом опозиційної політичної партії PUP, у зв'язку з чим приймав участь в багатьох маніфестаціях та мітингах. В березні 2012 року за підозрою участі в маніфестаціях позивач був заарештований після чого у нього виникли певні труднощі. Побоюючись за власне життя він був змушений покинути країну походження в пошуках притулку.
Вважаючи себе біженцем позивач у 2014 році звернувся з заявою до Головного управління ДМС України в Одеській області (далі Управління), однак 30.03.2015 року отримала Повідомлення №205 від 23.03.2015 року про прийняття ДМСУ рішення №156-15 від 05.03.2015 року про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, у зв'язку з відсутністю перешкод для розгляду справи у судовому засіданні визначених ст.128 КАС України та відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справа розглянута в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином ОСОБА_3, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2, за національністю гвінеєць, за віросповіданням мусульманин, одружений має двох дітей.
Позивач 20.01.2014 року вибув з м. Конакрі (ОСОБА_3) в м. Боке (ОСОБА_3) на автомобілі, де знаходився 4 доби. Звідти на мотоциклі поїхав в м. Дакар (Сенегал), перетнув кордон нелегально, поза пунктом пропуску. В Сенегалі позивач проживав 5 місяців після чого оформив візу та вибув з Батьківщини авіарейсом Конакрі (ОСОБА_3) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна), на підставі національного паспорту № RО 019326 та приватної візи № Y05267280. ОСОБА_4 кордон України перетинав легально, 06.06.2014 року, місце перетину кордону аеропорт Бориспіль м. Київ. Після потрапляння на територію України позивач перебував в м. Київ 3 доби після чого виїхав до м. Харків, де перебував місяць, а потім виїхав до м. Одеса.
04.09.2014 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до Управління із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заява позивача прийнята до розгляду згідно Наказу Управління від 01.10.2014 року №183 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (а.с. 51).
Наказом Управління від 01.12.2014 року №224 було продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_1 ОСОБА_2 до отримання відомостей з органів СБУ, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.
За результатами розгляду особової справи заявника, Управління дійшло до висновку, що громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_5 ОСОБА_2 не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону, що оформлено Висновком про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту від 19.01.2015 року.
Вказане рішення Управління обґрунтоване тим, що результатом розгляду встановлено відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.
Крім того у висновку зазначено, що дружина позивача разом із дітьми проживають в тому ж місті Конакрі, та не зазнає жодних переслідувань. (а.с.67-75).
Рішеннями ДМС України №156-15 від 05.03.2015 року, з посиланням на пункти 1 та 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», висновок Управління підтримано, у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в Україні громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_5 ОСОБА_2 відмовлено (а.с.16).
30.03.2015 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 7).
Суд вважає, що висновок, який став підставою для прийняття рішення та оспорює позивач, є таким, що складений у відповідності до розділу VІ Правил: за результатом оцінки комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником. У висновку зроблено посилання на використану інформацію про країну походження заявника, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.
Відповідач ОСОБА_4 міграційна служба України відповідно до Положення про ОСОБА_4 міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011 року, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства внутрішніх справ України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.
Згідно п.7 Положення ДМС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Стаття 9 КАС України визначає необхідність використовування принципу законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Перевіряючи законність рішеня ДМСУ про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачу необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.
Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.
Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Проте з огляду на викладене, аналізуючи зібранні докази щодо реальності побоювань позивача стосовно його переслідування та загальновідомі обставини щодо ситуації у країні ОСОБА_3, суд погоджується з висновком Управління від 19.01.2015 року та прийнятим на його підставі рішенням ДМСУ від 05.03.2015 року №156-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так як з боку позивача під час процедури не було надано жодних переконливих доказів щоб свідчили б про обґрунтовані підстави побоюватись переслідування його на батьківщині.
Суд вважає, що причини виїзду з країни походження, вказані позивачем, є надуманими та не відповідають дійсності, оскільки позивач під час проходження процедури щодо вирішення питання про надання йому статусу біженця зазначав, що причиною виїзду із країни походження стали погрози з буку представників президентської партії через не бажання позивача вступати до неї, а також переслідування через його виступ на радіо. Проте в позові позивач зазначив, що причиною виїзду було його ув'язнення за участь в багатьох маніфестах та мітингах.
Суд також не приймає до уваги доводи представника позивача, які викладенні у письмових поясненнях, що при розгляді зави позивача не врахована вся інформація про країну походження, що сприяло необ'єктивному висновку по заяві позивача.
Дійсно, у відповідності до інформації по країні ОСОБА_3: в країні існує серйозна проблема з правами людини, використання сили, дискримінація жінок, корупція на всіх рівнях державного управління, сутички між прихильниками президентської партії та опозиції в Конакрі.
Однак, на думку суду, вся інформація свідчить про загальне положення в країні ОСОБА_3, проте це не може бути безумовною підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули з ОСОБА_3 до України та звернулись з заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась з такою заявою. Позивачем не доведено, що інформація по країні походження має безпосереднє відношення до нього для виришиння питання щодо надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту .
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд прийшов до висновку, що при розгляді заяви ОСОБА_1 ОСОБА_2 про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні, відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття відповідного статусу. При цьому відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги позивачів задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 128, 159-164 КАС України, суд, -
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №156-15 від 05.03.2015 року та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167 КАС України.
Головуючий суддя Катаєва Е.В.
Судді Андрухів В.В.
ОСОБА_6