04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" вересня 2015 р. Справа№ 910/13133/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Зеленіна В.О.
Мартюк А.І.
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Федоренко О.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 09.07.2015р.
у справі №910/13133/15 (суддя Стасюк С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика"
до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"
про визнання зобов'язання припиненим
Товариство з обмеженою відповідальністю "Автологістика" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі - відповідач) про визнання зобов'язання за договором про надання кредитної лінії №1306-27 від 18.08.2013р. в частині боргу на загальну суму 291 027,43 Євро припиненим, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в даному випадку відбулося поєднання боржника і кредитора в одній особі в зобов'язанні позивача перед відповідачем за вказаним договором, наслідком чого відповідно до ст. 606 Цивільного кодексу України є припинення зобов'язання.
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. При цьому відповідач наголошував на наступному:
- для припинення зобов'язання на підставі ст. 606 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 204 Господарського кодексу України поєднанням двох сторін у одній особі необхідно, щоб у результаті такого поєднання лишилась одна особа, яка в одному зобов'язанні є і кредитором, і боржником. Тобто, поєднання кредитора і боржника в одній особі має місце у разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить право вимоги іншої особи (кредитора) у цьому ж зобов'язанні, і навпаки;
- між позивачем і відповідачем існує зобов'язання з кредитного договору, склад осіб в якому жодного разу не змінювався з моменту його виникнення;
- позивач вважає, що він став кредитором відповідача по іншому зобов'язанні, а саме за договором про відкриття та обслуговування банківського рахунку №30686/ен/840 від 04.04.2012р. «Ощадний вклад «Енергійний». Наведене свідчить про те, що не відбулося поєднання боржника і кредитора в одній особі у зобов'язанні саме за кредитним договором, укладеним між сторонами, оскільки обидві сторони цього договору продовжують об'єктивно існувати із збереженням за ними всіх прав та обов'язків;
- обраний позивачем спосіб захисту не відповідає приписам ч.5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/13133/15 від 09.07.2015р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/13133/15 від 09.07.2015р. та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом доводи апеляційної скарги позивача ідентичні тим, які наводилися ним під час розгляду справи місцевим господарським судом.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2015р.
07.09.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просив суд відмовити в задоволенні скарги.
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Зеленіна В.О., Мартюк А.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Зеленіна В.О., Мартюк А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2015р.
В судовому засіданні 15.09.2015р. представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник позивача в судове засідання 15.09.2015р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 15.09.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
18.06.2013р. між відповідачем, як банком, та позивачем, як позичальником, було укладено договір про надання кредитної лінії №1306-27 (далі - Кредитний договір) (том справи - 1, аркуші справи - 11-17).
Відповідно до умов Кредитного договору (п.п.1.1, 1.2) банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (далі - кредит), на умовах, визначених цим договором. В тексті цього договору під терміном «кредит» мається на увазі «кредитна лінія». Кредит надається у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 300 000,00 Євро. Термін користування кредитом - до 18.12.2013р. включно. Процентна ставка за користування кредитом: 9,25% річних. Окрім процентів за користування кредитом, позичальник сплачує банку комісії. Розмір та порядок сплати таких комісій наведено в Додатку 2 до цього Договору. Кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів.
Згідно з п.3.4 Кредитного Договору позичальник має право достроково повністю або частково погасити заборгованість за кредитом, при цьому відсотки за користування Кредитом сплачуються в повній сумі одночасно з поверненням кредитних коштів, виходячи із фактичної суми заборгованості за кредитом на дату дострокового погашення кредиту.
В п.10.1 Кредитного договору передбачено, що останній набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.
12.12.2014р. між сторонами було укладено додатковий договір №4 до Кредитного договору (том справи - 1, аркуші справи - 20-21), в якому сторони дійшли згоди внести зміни, зокрема, до п.п.1.1, 1.2 Кредитного договору, скоригувавши ліміт заборгованості по кредиту з 300 000,00 євро до 276 568,22 євро, а термін користування кредитом до 18.12.2015р.
04.04.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Енергобанк», як банком, та ОСОБА_3, як клієнтом, було укладено договір №30686/ен/840 про відкриття та обслуговування банківського рахунку "Ощадний вклад "Енергійний" (том справи - 1, аркуші справи - 28-30), за умовами якого банк відкриває клієнту рахунок №2620760368602 у національній чи іноземній валютах (далі - рахунок), а також здійснює його розрахунково-касове обслуговування на умовах, що встановлені банком для цього виду рахунку та нараховує відсотки на залишок коштів на рахунку у порядку, встановленому п.4, для обліку яких відкриває рахунок №26286603068601.
12.02.2015р. між ОСОБА_3, як первісним володільцем рахунку, та позивачем, як новим володільцем рахунку, було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) за договором №30686/ен/840 про відкриття та обслуговування банківського рахунку "Ощадний вклад "Енергійний" від 04.04.2012р. (далі - Договір цесії) (том справи -1, аркуші справи - 22-24).
Предметом Договору цесії (п.1.1) є відступлення первісним володільцем рахунку новому володільцю рахунку права вимоги на отримання частини грошових коштів, що є сумою, розміщеною на рахунку №26207603068602 за Договором №30686/ен/840 про відкриття та обслуговування банківського рахунку "Ощадний вклад "Енергійний" від 04.04.2012р., укладеним між первісним володільцем рахунку та Публічним акціонерним товариством "Енергобанк" у розмірі 313 000,00 доларів США.
Відповідно до п.п.1.2-1.4, 1.7 Договору цесії до нового володільця рахунку - позивача переходять усі права та обов'язки первісного володільця рахунку - ОСОБА_3 на умовах, що існували на момент переходу цих прав та в частині, що обумовлена в п.1.3 Договору цесії. Позивач стає клієнтом ПАТ «Енергобанк» (відповідача у даній справі) та набуває прав вимоги відповідно до Договору №30686/ен/840 про відкриття та обслуговування банківського рахунку "Ощадний вклад "Енергійний" від 04.04.2012р. в частині грошових коштів, що є сумою, розміщеною на вищевказаному рахунку, в розмірі 313 000,00 доларів США. Дебітором (боржником) за відступленим правом є ПАТ «Енергобанк». Розмір відступлення права вимоги становить 313 000,00 доларів США.
На виконання умов Договору цесії між позивачем та ОСОБА_3 було складено Акт приймання-передачі прав вимоги від 12.02.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 25).
В той же день між позивачем та ОСОБА_3 було укладено Додаткову угоду №1к до Договору цесії, в якій сторони договору дійшли згоди змінити п.п.1.8, 1.9 Договору цесії. Зокрема, було встановлено вартість права вимоги, яке підлягає виплаті первісному володільцю вкладу, у розмірі 3 000 000,00 гривень і визначено, що вказана вартість не може бути змінена (том справи - 1, аркуші справи - 26-27).
ОСОБА_3 направив відповідачу заяву б/н від 10.03.2015р., в якій повідомив про заміну кредитора у зобов'язанні, що виникло на підставі Договору №30686/ен/840 про відкриття та обслуговування банківського рахунку "Ощадний вклад "Енергійний" від 04.04.2012р. та просив обов'язки відповідача, які виникають з вищезгаданого договору в частині володіння суми у розмірі 313 000,00 доларів США, виконати по відношенню до позивача (том справи - 1, аркуш справи - 32).
Позивач звернувся до відповідача з листом б/н від 02.04.2015р. (том справи - 1, аркуш справи - 34), в якому зазначав про укладення між позивачем та ОСОБА_3 Договору цесії, внаслідок чого частина суми, розміщена на банківському рахунку №26207603068602, в розмірі 313 000,00 доларів США тепер належить позивачу. Відповідно до п.2.1.5 Договору №30686/ен/840 про відкриття та обслуговування банківського рахунку "Ощадний вклад "Енергійний" від 04.04.2012р. та згідно п.3.4 Кредитного договору позивач просив перерахувати грошові кошти в сумі 313 000,00 доларів США, які розміщені на банківському рахунку №26207603068602 та тепер належать позивачу, на рахунок кредитної лінії №1306-27, таким чином здійснивши дострокове часткове погашення заборгованості за Кредитним договором. З урахуванням наведеного позивач, посилаючись на ст. 606 Цивільного кодексу України, повідомляв про припинення зобов'язання за Кредитним договором у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі в частині боргу на суму 313 000,00 доларів США, що за курсом НБУ на дату цього повідомлення становило 291 027,43 євро.
Однак звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку припинити зобов'язання за Кредитним договором на суму 313 000,00 доларів США, позивач просив суд визнати припиненим зобов'язання за Кредитним договором в частині боргу на загальну суму 291 027,43 Євро (еквівалентно 313 000,00 доларів США за курсом НБУ на дату направлення відповідачу листа б/н від 02.04.2015р. про припинення зобов'язання за Кредитним договором на вказану суму).
Місцевий господарський суд відмовив в позові повністю, визнавши вимоги позивача нормативно не обґрунтованими та документально не підтвердженими.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільного права та інтересу може бути припинення правовідношення.
Вказана правова норма кореспондується з положеннями ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України, яка передбачає, що способами захисту прав суб'єктів господарювання, зокрема, є визнання наявності або відсутності прав та припинення господарських правовідносин.
Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимога позивача про визнання припиненим зобов'язання за Кредитним договором в частині боргу на загальну суму 291 027,43 Євро, у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
В ст. 606 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Відповідно до ч.2 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.
Виходячи з положень ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Тобто, зобов'язання - це правовідношення між, як мінімум, двома сторонами, а поєднання двох сторін у одній особі є підставою для припинення зобов'язання. При цьому поєднання боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Тобто, зникає (або виходить із двосторонніх зобов'язальних правовідносин) в силу об'єктивних обставин або певного правочину один із суб'єктів правовідношення. Водночас, до особи, що залишилась, переходять всі правомочності щодо взаємних зобов'язань, у зв'язку з чим припиняється і власне правовідношення.
Таким чином, для припинення зобов'язання на підставі наведеної норми поєднанням двох сторін у одній особі, необхідно щоб у результаті такого поєднання лишилась лише одна особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, за змістом кредитного договору, банк є кредитором позичальника з майновими вимогами про повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами.
В п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Відповідно до приписів ст. ст. 1058, 1060 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
З наведеного випливає, що фізична або юридична особа, яка внесла кошти на свій поточний рахунок та/або на депозитний рахунок в установі банку, є кредитором банку з майновими вимогами щодо повернення своїх грошових коштів з поточного рахунку, повернення суми вкладу після закінчення строку дії договору банківського вкладу (депозиту) або на першу вимогу вкладника, одержання відсотків або іншого доходу, обумовленого договором банківського вкладу, за користування банком грошовими коштами вкладника.
Відповідно до укладеного між сторонами у справі Кредитного договору позивач є боржником відповідача, а останній є кредитором позивача. Натомість, відповідно до договору №30686/ен/840 про відкриття та обслуговування банківського рахунку "Ощадний вклад "Енергійний" від 04.04.2012р. та Договору цесії позивач є кредитором відповідача, а останній - боржником позивача.
Таким чином, між сторонами у справі існують взаємні зустрічні грошові зобов'язання на підставі Кредитного договору та договору №30686/ен/840 про відкриття та обслуговування банківського рахунку "Ощадний вклад "Енергійний" від 04.04.2012р. (з урахуванням Договору цесії), що не свідчить про те, що відбулось поєднання боржника і кредитора в одній особі у зобов'язаннях позивача за Кредитним договором, оскільки обидві сторони цього договору продовжують об'єктивно існувати із збереженням за ними всіх прав та обов'язків.
З урахуванням наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосування положення ст. 606 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція по застосуванню ст. 606 Цивільного кодексу України наведена в постановах Вищого господарського суду України від 23.04.2015р. №910/21437/14, від 23.04.2015р. у справі №910/18154/14, від 29.04.2015р. у справі №927/1522/14, від 19.01.2015р. у справі №922/3316/14, від 14.05.2015р. у справі №910/20158/14, від 21.01.2015р. у справі №922/1320/14, від 18.03.2015р. у справі №916/2438/14, від 26.01.2015р. у справі №922/3315/14, від 25.03.2015р. у справі №910/20339/14, від 19.02.2015р. у справі №927/1321/14
Належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених вимог позивачем не надано.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.
Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/13133/15 від 09.07.2015р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автологістика" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/13133/15 від 09.07.2015р. - без змін.
2. Матеріали справи №910/13133/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді В.О. Зеленін
А.І. Мартюк