22 вересня 2015 року Справа № 915/582/15
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Елікон”,
55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, пр. Леніна, 26/44
Відповідач -1: Відділ Державної виконавчої служби Южноукраїнського міського
управління юстиції,
55002, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, бульвар Цвіточний, будинок 4, корпус 4
Відповідач -2: Управління Державної казначейської служби України в
м. Южноукраїнськ Миколаївської області
55002, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Молодіжна, 13
Відповідач -3: Державна казначейська служба України,
01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6
За участю прокурора Миколаївської області в інтересах держави,
вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030
Про: стягнення матеріальних збитків в розмірі 616 246,58 грн.
Суддя Смородінова О.Г.
Від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю;
Від відповідача-1: представник не з'явився;
Від відповідача-2: ОСОБА_2, за довіреністю;
Від відповідача-3: ОСОБА_2, за довіреністю;
Від прокуратури: ОСОБА_3
Позивач 06.04.2015 року звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з відповідача збитків в сумі 616 246,58 грн., з яких: 305 496,32 грн. - упущена вигода від здачі майна в оренду, 37 518,82 грн. - інші витрати, 10 692,38 грн. - інфляційні витрати від здачі майна в оренду, 233 318,23 грн. - інфляційні витрати від отриманих коштів в сумі 808 000,00 грн., 29 220,83 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі матеріалів виконавчого провадження по господарській справі № 5016/3996/2011 з проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна № 15-10356/13, а саме - нежитлового приміщення магазину «Зустріч», за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, пр. Леніна, 11; договору оренди нерухомого майна від 25.11.2013 р.; постанови Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 р. по справі № 915/2166/13; норм ст. 216 (частини 1,2), ст. 22 (ч. 2), ст. 623 (ч. 4), ст. 1166, ст. 661 (ч. 1), ст. 1173, ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 225 (п. 3), 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 62, 5 Закону України «Про виконавче провадження» та мотивовані наступним:
- Ставши переможцем прилюдних торгів та власником даного майна, ТОВ «Торговий дім «Елікон» мав на меті використовувати дане приміщення за призначенням, тобто для роздрібної торгівлі. Так як на той час коштів на ремонт та придбання обладнання в ТОВ «Торговий дім «Елікон» не було, товариство вирішило скористатися пропозицією ТОВ «Хостел-ЛТД» та здати в оренду дане приміщення. Для визначення розміру сплати за оренду ТОВ «Торговий дім «Елікон» замовив у ФОП ОСОБА_4 експертний висновок щодо вартості комерційної нерухомості в м. Южноукраїнськ на вторинному ринку. Згідно даного висновку 1кв.м склала 93,0 грн/кв.м.
З часу придбання майна на прилюдних торгах, а саме з 25.11.2013 року до визнання прилюдних торгів недійсними, а саме до 03.04.2014 року позивач міг би отримати кошти в розмірі 305496,32 грн., які є дійсно упущеною вигодою.
- До того ж позивачем при придбанні даного майна з прилюдних торгів були понесені інші витрати в розмірі 37518,82 грн., а саме: витяг з державного реєстру - 34,00 грн., державне мито - 119,00 грн., витяг з ЄДР - 57,80 грн., витяг - 86,00 грн., витяг з державного реєстру прав - 34,00 грн., оплата послуг нотаріуса - 3000,00 грн., юридичні послуги - 13600,00 грн., транспортні послуги - 13320,00 грн., банківські послуги - 596,26 грн., поштові витрати - 829,60, судові витрати - 5469,16 грн., оплата за експертний висновок ФОП ОСОБА_4 - 400,00 грн.
Позивач стверджує, що нерухоме майно було продано на прилюдних торгах державним виконавцем в порядку примусового продажу, але відповідачем не було зроблено повторну оцінку майна, не вчинено жодних дій щодо призначення експертизи для повторної оцінки такого майна та не проведено оцінку даного майна повторно, що призвело до того, що позивач був позбавлений права власності на таке майно, оскільки торги були визнані недійсними в судовому порядку. Продавцем арештованого майна виступив саме перший відповідач - орган державної виконавчої служби, який і повинен на підставі ст. ст. 661, 1166, 1173 Цивільного кодексу України відшкодувати позивачу (покупцю) понесені ним збитки.
23.06.2015 року від позивача до суду надійшла заява б/н про доповнення та зменшення позовних вимог, в якій позивач просить суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з Державного бюджету України через відповідача-2 Державну Казначейську службу України в м. Южноукраїнськ на користь ТОВ «Торговий дім «Елікон» суму збитків, яка складається з упущеної вигоди від здачі нежитлового приміщення загальною площею 769,9 кв.м, розташоване за адресою: пр. Леніна, 11, приміщення №3, м. Южноукраїнськ, в оренду у сумі 305496,32 грн., інших витрат в розмірі 37518,82 грн., а всього 343015,14 грн.
Протягом розгляду справи позивач неодноразово надавав письмові пояснення.
Заявою від 22.09.2015 року позивач уточнив позовні вимоги та остаточно просить суд стягнути з Державного Бюджету України через Державну казначейську службу України шкоду, спричинену органом Державної виконавчої служби Южноукраїнського МУЮ під час виконання рішення суду, з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди за бюджетною програмою КПКВ 3504030 на користь ТОВ «Торговий дім «Елікон» суму збитків (упущеної вигоди) в розмірі 305496,32 грн., інші витрати в розмірі 37518,82 грн., а всього 343015,14 грн.
Відповідач-1 у відзиві повністю заперечує на позов та просить суд відмовити в його задоволенні мотивуючи тим, що факт неправомірних дій державного виконавця відділу ДВС Южноукраїнського МУЮ не встановлений рішенням суду чи рішенням вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби. Таким чином, відповідач вважає, що позивач не довів, що саме дії державного виконавця, є у причинному зв'язку з наслідками, які настали для позивача, тобто призвели до завдання шкоди.
Крім цього, заперечуючи на позов відповідач-1 посилається на п. 7.4 Генерального договору № 3 від 06.01.2012 р. про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державним виконавцем при примусовому виконанні рішень, укладеним між Державною виконавчою службою України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп», за яким саме ТОВ «Укрспецторг Групп» несе повну матеріальну відповідальність за порушення нею встановленого законодавством порядку реалізації арештованого майна.
Представник відповідача-2 та відповідача-3 також заперечує проти позову, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог з причин недоведеності позивачем правових підстав для стягнення заявлених коштів.
Прокурор повністю підтримує позицію відповідачів.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши учасників судового процесу, суд встановив:
На підставі наказу господарського суду Миколаївської області від 04.01.2012 року по справі № 5016/3996/2011(12/227) Відділом державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження №36309536.
22.11.13 р. Миколаївською філією ТОВ “Укрспецторг Групп” були проведені прилюдні торги та затверджено Протокол № 15-0356/13 (Н) -1 по реалізації арештованого за виконавчим провадженням № 36309536 майна - магазину “Зустріч”, яке належить ПП “Укрсервіс”, згідно з яким переможцем торгів було визнано ТОВ “Торговий дім “Елікон”.
22.11.2013 р. старшим державним виконавцем було складено та затверджено акт “державного виконавця про реалізацію майна”, в якому зазначено, що кошти за придбане арештоване майно ПП “Укрсервіс” нежитлове приміщення - магазин “Зустріч” загальною площею 769,9 кв. м., що знаходиться за адресою м. Южноукраїнськ, пр. Леніна, 11 покупцем сплачені в повному обсязі згідно платіжних доручень № 1 від 17.10.13 р, № 5 від 22.11.13 р. № 3 від 22.11.13 р., № 4 від 22.11.13 р., ТОВ “Торговий дім “Елікон” визнано власником вказаного нежитлового приміщення.
У подальшому, судовими рішеннями по господарській справі № 915/2166/13 - Постанова Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.14 р., яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 28.08.14 р., прилюдні торги, оформлені протоколом № 15-0356/13 (Н) -1 від 22.11.13 р. були визнані недійсними.
Предметом даного спору виступає майнова вимога позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди та витрат, які понесені товариством у зв'язку з втратою права власності на придбаний на торгах об'єкт.
Дослідивши надані позивачем документальні докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України, проаналізувавши норми діючого законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов висновків про відмову в задоволенні заявлених вимог виходячи з наступного:
Відповідно до змісту частини 1 та 2 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Згідно з п.2 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За визначенням ст. 22 Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільно-правої відповідальності, а саме протиправність поведінки, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданою шкодою та вина.
Отже, ст. 22 Цивільного кодексу України прямо приписує відшкодовувати саме ті витрати, які особа зробила (або мусить зробити) для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до п.3 ст.225 Господарського Кодексу України при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Як вбачається з матеріалів справи, нерухоме майно 22.11.2013 року було реалізовано на прилюдних торгах державним виконавцем в примусовому порядку у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».
Частиною 1 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
Частина 5 ст. 58 Закону встановлює, що звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.
За таких обставин, позивач вважає, що оскільки в розумінні ч. 1 ст. 661 Цивільного кодексу України продавцем є орган державної виконавчої служби, саме ним не було зроблено повторну оцінку майна, не вчинено необхідних дій щодо призначення експерта для повторної оцінки такого майна, що й призвело до того, що позивач був позбавлений права власності на таке майно та доходів з нього у зв'язку з визнанням торгів недійсними в судовому порядку.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає таке твердження позивача помилковим.
Так, на виконанні у відділі ДВС Южноукраїнського МУЮ перебувало виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Миколаївської області від 04.01.2012 №5016/3996/2011(12/227) про стягнення з ПП «Укрсервіс» (боржник) на користь ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» грошових коштів у сумі 1206136,69 грн.
В результаті заходів, вжитих державним виконавцем, майно належне боржнику, а саме нежитлове приміщення магазину «Зустріч» за адресою пр. Леніна, 11 приміщення №3, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область було реалізоване на прилюдних торгах, переможцем яких визначено ТОВ «Торговий дім «Елікон».
Грошові кошти, які надійшли від позивача на депозитний рахунок відділу відділу ДВС на загальну суму 687608,00 грн., були розподілені державним виконавцем відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про виконавче провадження», а саме:
- 620371 грн. перераховано на користь ПАТ «ОСОБА_5 Аваль»;
- 62037 грн. стягнуто виконавчого збору;
- 5200 грн. стягнуто витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 р.
прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна ПП «Укртехсервіс», а саме нежитлового приміщення магазину «Зустріч» загальною площею 769,9 кв.м за адресою пр. Леніна, 11 приміщення №3, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 22.11.2013 року визнані недійсними.
Згідно із ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
На виконання вищезазначеної статті Цивільного кодексу України, відділом ДВС Южноукраїнського МУЮ на користь ТОВ «Торговий дім «Елікон» були перераховані (повернуті) грошові кошти у сумі 67237,00 грн.
Відповідно до ч.1,2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Зазначена стаття встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди, та встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Згідно ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Разом з тим, пред'явлення вимоги про відшкодування упущеної вигоди покладає на кредитора обов'язок доведення того, що ці доходи дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків, тобто, збитки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються лише у разі доведення можливості їх реального отримання при належному виконанні зобов'язання іншою стороною.
Для застосування такого виду господарської санкції, як відшкодування збитків необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків, їх наявності та розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду.
У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила кредитора одержання прибутку. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Виходячи з вищевикладених норм та обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведені складові, наявність яких призводить до стягнення збитків у спірних відносинах.
Так, по-перше, судові рішення по господарській справі №915/2166/13 містять посилання на порушення при проведенні торгів як з боку відділу ДВС Южноукраїнського МУЮ, так і з боку торгуючої організації. Водночас, суд погоджується з твердженням відповідача відносно того, що в зазначених судових актах відсутнє встановлення вини відділу ДВС у спірних відносинах.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є , як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
Є хибною думка позивача про те, що відділ ДВС відповідно до Інструкції «Про проведення виконавчих дій» повинен був попередити учасника торгів про наявність орендаря на об'єкті, який висувається на продаж, та заборонити боржнику користуватися приміщенням цього об'єкту.
Також, позивач не зміг обґрунтувати - як факт порушення процедури проведення торгів з обставинами не проведення відділом ДВС нової оцінки майна, впливає на неодержання прибутку позивачем з моменту укладання ним договору оренди з ТОВ «Хостел-ЛТД» до визнання торгів недійсними.
Таким чином позивач не довів, що саме дії державного виконавця є у причинному зв'язку з наслідками, які настали для позивача, тобто призвели до завдання шкоди.
Позивач в позові стверджує, що не міг отримати дохід від придбаного на торгах майна, оскільки в цьому приміщенні знаходився орендар ФОП згідно укладеного 29.05.2013 року між ним та колишнім власником - ПП «Укрсервіс» договору оренди нежитлового приміщення строком на 35 місяців.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно з пунктами 2.1, 2.3, 10.1 договору №11/25 оренди нерухомого майна, укладеного 25.11.2013 між ТОВ «Торговий дім «Елікон» та ТОВ «Хостел-ЛТД», відповідний акт передачі наймачеві об'єкта в матеріалах справи відсутній, докази набуття права користування цим майном у ТОВ «Хостел-ЛТД» відсутні, отже договір не вступив в силу, що не дає висновку про можливість реального отримання позивачем доходів за цим договором.
Також, відсутні в матеріалах справи докази того, що позивач намагався в законній площині реалізувати, як новий власник, вирішення питання припинення договірних відносин з орендарем ФОП (статті 770, 814 Цивільного кодексу України). Фактично, позивач на договірних засадах, на правах нового наймодавця, міг отримати дохід від наймача, який вже користувався на той час приміщенням магазину.
За правилами статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивач не довів суду законних підстав для стягнення в даній справі збитків (упущеної вигоди) з органу Державної виконавчої служби.
Таким чином, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Повний текст рішення складено 28 вересня 2015 року.
Суддя О.Г.Смородінова