Провадження № 2/760/5212/15
В справі № 760/4399/15-ц
/заочне /
17 вересня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.
при секретарі - Носачову А.К.
розглянувши у відкритому судового засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, суд
В березні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом і просив стягнути з відповідача 50 213, 72гр. боргу за договором позики, з яких: 50000,00 гр. основного боргу, 106,86 гр. річних та 106, 86 гр. пені.
В липні 2015 року позивач збільшив розмір позовних вимог і просить стягнути з відповідача 67 966, 00гр. боргу з врахування інфляційних втрат, 678,00гр. річних та 678,00 гр. пені.
Посилається в позові на те, що 22 липня 2014 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, за яким він надав відповідачу в борг 50 000,00 грн.
Договір укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріусом.
Строк повернення боргу ними за договором був обумовлений до 01 лютого 2015 року.
Факт передачі коштів відповідачу підтверджується актом приймання-передачі грошових коштів.
Після настання строку виконання зобов»язання відповідач борг не повернув, уникає контактів з ним, а тому просить задовольнити позов.
Відповідач у судове засідання неодноразово не з'являвся, про час розгляду справи сповіщався належним чином у порядку, визначеному ст.76 ЦПК України, однак судові повістки поверталися до суду без вручення з відмітками поштового відділення про повернення в зв'язку з закінченням терміну зберігання на поштовому відділені.
Виходячи з цього, на підставі ч.2 ст.77 ЦПК України суд вважає повідомлення відповідача про час розгляду спарви належним.
Згідно ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, заслухавши думку представника позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За правилами статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч.1 ст.1049 кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Встановлено, що 22 липня 2014 року між сторонами був укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу в борг 50 000 грн. 00 коп.
Факт передачі коштів відповідачу підтверджується актом приймання-передачі грошових коштів.
За умовами договору відповідач зобов'язався повернути суму боргу до 01 лютого 2015 року.
/ а. с. 39; 41 /
Позивач у судовому засіданні пояснив, що на виконання умов договору відповідач суму боргу не повернув до цього часу.
Згідно з ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.
Відповідач, своїм правом не скористався, проти вимог позивача заперечень не подав і наявність боргових зобов'язань перед позивачем не спростував.
З точки зору закону в разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
На підтвердження укладеного з відповідачем договору позики та передачу йому грошових коштів позивач у судовому засіданні надав суду оригінал договору позики та акт передачі коштів та отримання грошових коштів, наявність якого у нього є свідченням невиконання відповідачем умов договору позики.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .
В зв'язку з невиконанням відповідачем зобов»язання за умовами догвоору позики, заборгованість становить у розмірі 69 322 грн. 00 коп., що складається з наступного:
- 67 966грн. 00 коп. заборгованості з інфляційними втратами;
- 678 грн.00 коп. річних;
- 678 грн.00 коп. пені.
Розрахунок загальної суми заборгованості, наданий суду, перевірений судом та відповідає вимогам закону.
Виходячи з цього та умов укладеного між сторонами договору, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими.
Відповідно до п.9 договору позики за прострочення зобов»язань за цим договором позичальник зобов»язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, а також неустойку в розмірі 3% річних.
Так, статті 3, 6, 203 та 627 ЦК України визначають поняття договору, поняття свободи договору та формулюють загальні вимоги до договорів, як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Під свободою договору розуміється те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За загальним правилом під час укладання договорів діє принцип диспозитивності, який передбачає перш за все свободу волевиявлення сторін щодо укладення договорів.
Не з»явившись до суду, відповідач заперечень проти позову не подав, суму боргу не спростував і відсутність свого волевиявлення при укладенні договору позики не доводив.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Виходячи з даного правового обгрунтування, умов укладеного між сторонами договору позики, волевиявлення обох сторін на його укладення на визначених у ньому умовах, невиконання відповідачем умов договору,суд вважає обгрунтованими вимоги позивача і в цій частині.
Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Виходячи з цього та розміру задоволених судом вимог, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на його користь 694 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого ним при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст.15,16, 526, 1046, 1047, ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1051 ЦК України, ст. ст. 3-4, 10-11, 57-60, ч.1 ст.88,209, 212-215, 224 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 67 966,00гр. боргу з врахуванням індексу інфляції, 678,00гр. річних, 678,00гр. пені та 694,00гр. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку
для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня його отримання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.
Суддя: