Справа № 203/3701/15-ц
Провадження № 2-з/0203/94/2015
24 липня 2015 року м. Дніпропетровськ
Суддя Кіровського районного суду м. Дніпропетровська Колесніченко О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, -
В провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, оформленим 29 червня 2011 року розпискою, загальним розміром станом на 15 червня 2015 року 799840,26 грн.
Позивач 23 липня 2015 року подала заяву про забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на майно, а саме: ОСОБА_3, днз АЕ6217АИ, ОСОБА_3, днз АЕ5570АР, Шевроле Лачеті, днз АЕ4085ВТ, обґрунтовуючи такі вимоги тим, що від знайомих їй стало відомо про початок активних дій відповідача, направлених на переоформлення майна на своїх родичів.
Відповідно до ст.ст. 151, 152 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається у спосіб, визначений ЦПК та про який клопочуть такі особи на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, ризик чого має бути підтвердженим достатніми фактичними даними.
За вимогами ч.2 ст.151 ЦПК України у заяві про забезпечення позовну повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Крім цього, Пленум Верховного Суду України у пункті 4 своєї постанови від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Разом з тим, у своїй заяві позивач наводить не фактичні данні щодо дій відповідача з умисного зменшення свого майна, а посилається на гіпотетичну можливість невиконання рішення суду через невизнання позовних вимог та відмову у сплаті заявленої суми шкоди, що є правом відповідача за ст. 31, 128, 174 ЦПК України і не свідчить про неможливість виконання рішення про можливе задоволення позову, хоч би і про стягнення грошової суми в розмірі 799840,26 грн. або утруднення виконання такого рішення, зважаючи на те, що будь-яких доказів на підтвердження належності зазначених у заяві транспортних засобів саме відповідачу, так само як і доказів на підтвердження спроб відповідача відчужити належне йому на праві власності майно або приховати, суду не надано.
Крім того, позивачем не наведено доказів на підтвердження необхідності застосування такого способу забезпечення як арешт автомобіля, який полягає за своєю суттю, з урахуванням положень ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», у вилученні із користування.
За таких обставин, приймаючи до уваги принцип відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, позивачем не доведено перед судом наявність підстав для забезпечення позову у спосіб про який вона клопотала.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, суддя, -
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення її позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Апеляційна скарга на ухвалу суду про відмову у забезпеченні позову подається протягом п'яти днів з дня її оголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд міста Дніпропетровська. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя О.В. Колесніченко