Апеляційний суд Чернівецької області
м. Чернівці, вул. Емінеску, 4, 58002, (0372) 55-34-03
19 січня 2011 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області в складі :
головуючої Перепелюк І.Б.
суддів Кулянди М.І., Одинака О.О.
секретар Сторожук У.Є.
за участю: позивача, його представників, представника відповідачів
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Чернівецького комунального БТІ, третя особа Герцаївська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 Ільдуса Хадиєвича на рішення Новоселицького районного суду від 05 листопада 2010 року,
Позивач звернулася в суд з позовом до відповідачів про визнання договору дарування недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовувала слідуючими обставинами.
У 2003 року вона оформила право власності на житловий будинок по вул.Трудовій 6 м.Герца, Чернівецької області, де вона постійно проживала та проживає на даний час. Відповідач ОСОБА_2, яка є її дочкою умовила її укласти договір довічного утримання. Однак пізніше позивач дізналася, що був оформлений не договір довічного утримання, як вона вважала, а договір дарування житлового будинку. Відповідачі мають намір продати цей будинок. ОСОБА_1 вважає, що договір дарування укладений між нею та відповідачами слід визнати недійсним, оскільки він був підписаний нею в результаті помилки та введення її в оману. Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 05 листопада 2010 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
Справа №22ц-278/11 Категорія 19/21
Головуючий в І інстанції Вівчар Г.А.
Доповідач Перепелюк І.Б.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Посилається на те, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив всі докази по справі та не дав їм належної оцінки, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Як зазначено в позові і підтримано позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивач просила визнати договір дарування недійсним, оскільки вона дала згоду на оформлення договору довічного утримання, і вважала, що підписала саме договір довічного утримання.
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано доказів що її на час укладення договору навмисно ввели в оману. Однак суд першої інстанції неповно з»ясував обставини та зробив висновки, що не відповідають обставинам справи. Враховуючи це, відповідно до п.1, 3 ч.І ст.309 ЦПК-України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Згідно зі ст.243 ЦК УРСР, який діяв на час укладення договору, за договором дарування одна сторона передає безкоштовно іншій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Наполягаючи на визнанні угоди недійсною, позивач посилалась на те, що у неї не було наміру дарувати відповідачам будинок, який являється для неї єдиним місцем проживання, вона мала намір отримати взамін від відповідачів належну допомогу, після підписання угоди залишилась проживати у своєму будинку, сплачувала самостійно за комунальні послуги, відповідачі фактично не вступила в права власника будинку.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що з позовної заяви та пояснень позивача фактично вбачається, що позивач просила визнати договір недійсним з тих підстав, що він укладений внаслідок помилки. В позові позивач зазначає, і це підтримала в судовому засіданні, що вона є малограмотною людиною, і який саме договір оформлявся, їй не відомо. Вона вважала, що підписала договір довічного утримання, щодо якого існувала домовленість між сторонами, оскільки договір не читала. Однак суд першої інстанції не звернув на це увагу.
Судом встановлено, що за договором дарування від 15 травня 2003 року позивач подарувала належний їй на праві власності житловий будинок, розташований по вул.Трудовій 6 м.Герца, Чернівецької області, відповідачам.
Після підписання договору дарування і до цього часу позивач продовжує проживати у спірному будинку, відповідачі не проживають у ньому.
Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значенню, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Як зазначено в позовній заяві та встановлено в судовому засіданні, позивач, вчиняючи правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне
значення, а саме, щодо природи правочину, оскільки в неї було відсутнє волевиявлення на безоплатне відчуження будинку за своє життя, позивач внаслідок похилого віку та стану здоров»я потребувала догляду і підписуючи договір, вважала, що укладає договір утримання. Внаслідок чого договір дарування був укладений під впливом помилки.
Іншого житла крім спірного житлового будинку у позивачки немає, вона є людиною похилого віку, малограмотною, хворіє, перебуває на диспансерному обліку у невропатолога та кардіолога. Позивач зазначила, що відповідачі певний час надавали їй допомогу, допомогали по господарству, обробляли город. Влітку 2009 року позивач дізналася про те, що відповідачі мають намір продати зазначений будинок і лише тоді їй стало відомо про те, що був оформлений договір дарування будинку.
У відповідності з ч.З ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та додержання цього в момент вчинення правочину є підставою для недійсності правочину.
Приймаючи до уваги наявність вимог позивача щодо умов укладення договору та враховуючи похилий вік особи, що вона є малограмотною людиною, відсутність у неї іншого нерухомого майна, крім спірного будинку, вважає, що позивач вчинила правочин під впливом помилки, яка викривила її уяву про зміст правочину, його правову природу.
Враховуючи викладене, оскільки позивач неправильно сприймала істотні умови договору, не зрозуміла, що будинок після підписання договору власністю відповідачів, суд приходить до висновку, що правочин був здійснений під впливом помилки, що має істотне значення, а тому є недійсним, оскільки не відповідає загальним підставам дійсності правочинів.
Що стосується позовної вимоги про визнання недійсною реєстрацію пава власності, вона є безпідставною виходячи із слідуючого.
Згідно ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, державна реєстрація проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6)інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Відповідно до ст.26 цього Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.
Враховуючи ці положення, реєстрація права власності на нерухоме майно, при визнанні договору недійсним скасовується у встановленому цим Законом порядку. '
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. До судових витрат, згідно п.2 ч.З ст.79 ЦПК України, належать і витрати на правову допомогу.
Встановлено, що позивач надав представнику повноваження на представництво її інтересів в суді. Представник особи, що передбачено ст.ст.З8,42,44 ЦПК України, не може одночасно мати і процесуальний статус особи, яка надає правову допомогу. ЦПК України не відносить до судових витрат витрати за послуги представника в суді, доказів на підтвердження розміру витрат по наданню юридичної допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року, не представлено.
Отже вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Встановлено, що задоволено вимоги немайнового характеру, враховуючи ці обставини, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року «Про державне мито» та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року яким затверджений Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 10,63грн. (8,50грн. +2,13грн.) судового збору та 55,50грн.(37грн.+18,50грн.) - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді.
Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 Ільдуса Хадиєвича задовольнити частково.
Рішення Новоселицького районного суду від 05 листопада 2010 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Чернівецького комунального БТІ, третя особа Герцаївська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним та визнання реєстрації права власності на нерухоме майно недійсною задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку і належних до нього господарських будівель та споруд, розташованих по вул.Трудовій 6 м.Герца, Чернівецької області, укладений 15 травня 2003 року, зареєстрований за № 491, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, ОСОБА_2.
В задоволенні позову в частині визнання недійсною реєстрації права власності на житловий будинок і належних до нього господарських будівель та споруд, розташованих по вул.Трудовій 6 м.Герца, Чернівецької області № 233910 від 27.01.2010р. за ОСОБА_2, ОСОБА_3 Герцаівською філією Чернівецького КОБТІ №698465 відмовити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: 10,63ірн. судового збору та 55,50грн. - витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи в суді.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/