23.09.2015
Справа № 638/10438/15-ц
Провадження № 2/638/4817/15
Іменем України
23 вересня 2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Наумової С.М.
при секретарі Кирилловій К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Дзержинський районний відділ у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти його з реєстраційного обліку за адресою вказаної квартири.
В обґрунтування своїх вимог позивачка вказала, що вона являється власником вказаної квартири на підставі договору дарування квартири від 27.08.2004 р., укладеному між відповідачем ОСОБА_2 (дарувальник) і ОСОБА_1 (обдарована), зареєстрованому КП «Харківське МБТІ» 03.09.2004 р. р.н. 7166289.
В цій квартирі зареєстровані позивачка з малолітнім сином та її колишній чоловік відповідач ОСОБА_2 Але, будучи зареєстрованим відповідач з 2005 року не проживає в її квартирі у зв'язку з розірванням шлюбу та виїздом до іншого місця проживання в м. Москва. Прохання позивачки самостійно знятись з реєстрації в її квартирі відповідач залишив без уваги, пославшись на зайнятість та запропонував їй самій вирішити це питання.
Позивачка вказує, що подальша реєстрація місця проживання відповідача в квартирі значно обмежує її права власника, в частині можливості, в разі необхідності, розпорядитись квартирою з зареєстрованою в ній особою. Крім того, подальша реєстрація в ній відповідача призводить до додаткових витрат по сплаті комунальних послуг на зареєстровану особу, що погіршує матеріальний стан сім'ї позивачки.
Позивачка вважає, що за наведених обставин, має право на визнання відповідача таким, що втратив право користування цією квартирою на підставі ст. 391, 405 ЦК України.
Позивачка та її представник надали до суду заяву, в якій просили розглянути справу без їхньої участі, позовні вимоги підтримали.
Відповідач надав до суду нотаріально посвідчену заяву в якій позов визнав та просив розглянути справу без його участі.
Представник третьої особи Дзержинського районного відділу у м. Харкові Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області в судове засідання не зявився, надіслав до суду заяву з проханям слухати справу за відсутністю представника та вирішити питання на розсуд суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст. 174 ЦПК України, протягом усього часу судового розгляду відповідач має право визнати позов, і в цьому випадку суд, за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється власником квартири АДРЕСА_1, на підставі договору дарування квартири від 27.08.2004 р., укладеному між відповідачем ОСОБА_2 (дарувальник) і ОСОБА_1 (обдарована), зареєстрованому КП «Харківське МБТІ» 03.09.2004 р., р.н. 7166289.
В цій квартирі зареєстрована позивачка з малолітнім сином та її колишній чоловік відповідач ОСОБА_2, що підтверджується довідкою з місця проживання. Але, будучи зареєстрованим відповідач з 2005 року не проживає в цій квартирі у зв'язку з розірванням шлюбу та виїздом до іншого місця проживання в м. Москва, що підтверджується доданими до справи копією свідоцтва про розірвання шлюбу, копією паспорта громадянина РФ та довідки з місця його проживання.
Подальша реєстрація місця проживання відповідача в квартирі позивачки значно обмежує її права власника, в частині можливості розпорядитись квартирою. Крім того, подальша реєстрація в ній відповідача призводить до додаткових витрат по сплаті комунальних послуг на зареєстровану особу, що погіршує матеріальний стан сім'ї позивачки.
Відповідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що здійснивши відчуження квартири на користь позивачки в 2004 році відповідач втратив право власності на неї, в частині повноважень щодо розпорядження та володіння квартирою, але на той час за ним збереглось право користування нею, але уже не як власника, а як члена сім'ї власника.
В подальшому, розлучившись з позивачкою в 2005 році відповідач втратив статус члена сім'ї власника квартири і виїхав до іншого місця проживання в м. Москва.
Таким чином, після відчуження квартири, право відповідача користування квартирою стало ґрунтуватись не на його праві власності, а на праві користування чужим майном (сервітут), визначеному ст. 405 ЦК України. Відповідно ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Згідно ч. 2 цієї статті, член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 р. зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійснення права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких, зокрема, вимог, - про позбавлення права користування житловим приміщенням, передбаченої ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Таким чином, суд, захищаючи право власності громадян на житло, усуває перешкоди в користуванні цією власністю шляхом позбавлення особи, що створює такі перешкоди, права користування житловим приміщенням.
Відповідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, про позбавлення права користування житлом.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні. Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають в приватній власності житловий будинок, квартиру користуються ними для власного проживання і проживання членів їх сімей і вправі розпоряджатись цією власністю на свій розсуд.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 3, 8, 10, 11, 60, 174, 209, 212, 214, 215, 217, 218 ЦПК, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти його з реєстраційного обліку за адресою вказаної квартири.
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту проголошення рішення.
Головуючий суддя С.М. Наумова