Справа № 569/1859/15-ц
21 вересня 2015 року
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Сидорука Є.І.
при секретарі Патій Н.А.
з участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору дарування від 22 серпня 1997 року укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недійсним, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору дарування від 22 серпня 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Олинцем В.П. за № 5855 укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недійсним, який був вчинений під впливом обману .
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги уточнили та пояснили, що 27 лютого 2014 року під час розгляду справи в Рівненському міському суду, позивач взнала, що 22 серпня 1997 року її мама ОСОБА_4 подарувала синові ОСОБА_5 незакінчену будівництвом житлову добудову до будинку, позначену в плані під літерою А-2, житловою передбачуваною площею 30,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 розташовану на земельній ділянці , розміром 600 кв.м. таким чином, з даного часу вона взнала, що ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 вказану частину житлового будинку. А тому просить суд поновити їй строк, для звернення до суду з позовом. Крім того, в судовому засіданні позивач та її представник пояснили, що хоча ОСОБА_4 перебувала під час підписання вказаного договору при пам"яті, могла писати і читати, однак не могла вона підписати вказаний договір. Вважають , що на момент вчинення оспорюваного правочину, частка дарителя , ОСОБА_4 становила, лише 28/\100 частини домоволодіння, яка як на момент вчинення оспорюваного правочину, так і по сьогоднішній день, не виділена в натурі, та порядку користування будинковолодінням між співвласниками не визначено. Пункт 5 оспорюваного договору дарування не відповідають дійсності, нотаріусом не були перевірені відомості стосовно спорів ( наявність претендентів) на вказану незакінчену будівництвом житлову добудову до будинку. Також вказують, що позивач як співвласниця будинковолодіння, також може претендувати на вищевказану житлову добудову, крім того, при її будівництві , вона також допомагала ОСОБА_4 Виходчи з даних обставин, вважають, що вищевказаний договір був укладений між сторонами з метою оформлення спірного майна на ОСОБА_5, в обхід отримання дозволів інших можливих співвласників, претендентів на це майно, під впливом обману зі сторони відповідачів щодо наслідків укладення даного договору.
Просять суд поновити строк на звернення до суду з позовом та позов задовольнити повністю.
Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнав , подав письмові заперечення та додатково пояснив, що дійсно 22 серпня 1997 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування незакінчену будівництвом житлову добудову до будинку позначену в плані під літерою А-2, житловою передбачуваною площею 30,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 розташовану на земельній ділянці , розміром 600 кв.м. Вказаний договір відповідає вимогам ЦК УРСР, який діяв на момент укладення вказаного договору. При цьому також вказує, що ОСОБА_1 стороною спірного договору не була, а тому вказувати на його незаконність з підстав, що вона не знала, що був укладений договір дарування не може. Також просить суд не поновляти строк на звернення до суду , оскільки позивачка, проживаючи з 1997 року з ОСОБА_4 , постійно спілкувалась з нею та ОСОБА_5 та знала про наявність вказаного договору дарування.
Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з"явилась, однак подала засвідчену нотаріально заяву про визнання позову та вказує, що 22 серпня 1997 року ОСОБА_5 підписуючи договір дарування не повідомив її, що вона підписує з ним договір дарування, і вона всі ці роки вважала, що дала йому лише дозвіл на добудову до будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1.
Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Олинець В.П. у судовому засіданні пояснив, що дійсно 22 серпня 1997 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування незакінченої будівництвом житлової добудови до будинку позначеної в плані під літерою А-2, житловою передбачуваною площею 30,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 розташованої на земельній ділянці , розміром 600 кв.м.. При цьому були всі необхідні документи, які на той час відповідали чинному законодавству для укладення вказаного договору. У сторін було добровільне волевиявлення щодо предмета договору . Заборонів на відчуження вказаної добудови не було. Сторони самі читали договір та його підписували.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. ст.. 10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених , цим Кодексом.
Згідно ст.. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору дарування від 22 серпня 1997 року недійсним у відповідності до вимог ст..ст. 202,203,230,215,232 ЦК України в редакції 2004 року. При цьому вказує, що її мама ОСОБА_4 під впливом обману подарувала синові ОСОБА_5 незакінчену будівництвом житлову добудову до будинку, позначену в плані під літерою А-2, житловою передбачуваною площею 30,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1. При цьому вказує, що вказаним договором порушуються її права як співвласника будинковолодіння по АДРЕСА_1.
Також позивач просить суд поновити їй строк звернення до суду, оскільки змісту договору дарування , а тільки під час розгляду справи в суді щодо визнання права власності, 27 лютого 2014 року, вона взнала, що ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 незакінчену будівництвом житлову добудову до будинку, позначену в плані під літерою А-2, житловою передбачуваною площею 30,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1.
Вважає, що строк пропущений з поважних причин, а тому просить його поновити.
Пунктом 7 « Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що до позовів про визнання запере чуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до ст.. 71 ЦК УРСР - загальний строк позовної давності становить три роки.
Виходячи з вищевикладеного, та враховуючи те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а також враховуючи рішення Європейських судів з прав людини, суд вважає визнати пропуск звернення до суду позивачкою поважними та поновити строк звернення до суду.
Судом також встановлено, що 22 серпня 1997 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 незакінчену будівництвом житлову добудову до будинку, позначену в плані під літерою А-2, житловою передбачуваною площею 30,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1, розташована на земельній ділянці , розмір якої 600 кв.м., закріпленій за Рівненською міською радою народних депутатів. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом по Рівненському міському та районному нотаріальному округу Олинцем В.П. , і зареєстрований в реєстрі за № 5855.
Оскільки вказаний договір був укладений 22 серпня 1997 року, то до вказаних правовідносин пов»язаних з визнанням його недійсним підлягають застосуванню положення ЦК України в редакції 1963 ( ЦК УРСР).
У відповідності до «Прикінцевих та Перехідних положень» ЦК України, цей Кодекс набрає чинності з 1 січня 2004 року. Відповідно до п. 4 «Прикінцевих та Перехідних положень» ЦК України, цивільний кодекс України застосовується до цивільних відноси н , що виникли після набрання ним чинності .
Таким чином, суд вважає, що позивач необґрунтовано посилається у своєму позові на вимоги відповідних статтей ЦК України в редакції 2004 року.
Згідно ст.. 243 ЦК УРСР - за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні у власність майно. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому .
У відповідності до ст.. 224 ЦК УРСР, до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила ст.. 227 і цього Кодексу.
Відповідно до ст.. 57 ЦК УРСР - угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.
Якщо угода визнана недійсною з однієї з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі - стягується його вартість. Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.
Вчинення правочину під впливом обману обумовлене деформацією волі, на яку вплинула протиправна поведінка іншої особи, спрямована на формування наміру в іншої особи вчинити правочин, « спираючись» на хибне уявлення про обставини, які мають істотне значення. Під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто, при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин.
Коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визначення правочину недійсним, як вчиненого внаслідок обману не обмежується.
Разом із тим необхідно зауважити, що уявлення про справжню волю може існувати тільки в особи, яка помилялася, а зовнішньому сприйняттю це може бути взагалі недоступно, а тому суд вважає, що оскільки позивачка не була учасником спірного правочину, а самі сторони спірний договір дарування не оспорюють, то вона не має права вимагати визнання його недійсним.
Суд приходить до висновку, що право вимагати визнання спірного договору дарування має сторона, яка діяла під впливом обману.
За таких підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити за безпідставністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,58, 60, 82, 88, 212-215, 218,294,296,297 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Поновити строк звернення до суду ОСОБА_1.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання договору дарування від 22 серпня 1997 року укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд з поданням в десятиденний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Сидорук Є. І.
Повний текст рішення виготовлено 24 вересня 2015 року.
Суддя : Сидорук Є.І.