Рішення від 20.06.2011 по справі 2-252/11

Справа № 2-252/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2011 року Рокитнянський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Нечепоренка Л.М., при секретарі Киричок В.В., розлянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Рокитне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку та договору дарування земельної ділянки,-

УСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася із вказаним позовом до суду мотивуючи тим, що вона проживала в житловому будинку, розташованому в с.Запруддя, вул.Лесі Українки,11 Рокитнянського району.. Біля вказаного будинку мається земельна ділянка загальною площею 0,5694 га, яка належала їй на підставі Державних актів на право власності на земельні ділянки. Будинок належав їй на підставі свідоцтва про право власності, виданого по рішенню Запрудянської сільської ради 18.09.1994 року. У листопаді 2010 року вона захворіла і на пропозицію відповідача - її онука 09.12.2010 року переоформила будинок та земельну ділянку на відповідача. При цьому уклали не договір довічного утримання, який вона мала намір укласти, а договора купівлі-продажу житлового будинку та дарування земельної ділянки. Продавати будинок та дарувати землю наміру не мала, так як їй більше немає де проживати. При цьому онук запевнив, що буде доглядати її та доможе в старості. Грошей за проданий будинок відповідач їй не передавав. Згодом довідалася, що онук хоче продати бувший її будинок. Звернулася до нотаріуса з вимогою розірвати договора, але той відмовив. Просить визнати вказані договора недійсними з моменту їх вчинення.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав та доповнив, що договір купівлі-продажу житлового будинку та дарування земельної ділянки позивачка уклала під впливом помилки, так як фактично мався на увазі договір довічного утримання, тому що позивачка в даному випадку залишається без житла в разі продажу будинку. Вона й так проживає у знайомих тому що відповідач вигнав її з будинку.

Позивачка доповнила, що вона з відповідачем звернулися до нотаріуса з вимогою переоформити будинок. Нотаріус запропонувала їм на будинок оформити договір купівлі-продажу, а на землю договір дарування щоб було дешевше, так як у них коштів не було. Вона взяла в борг у знайомої 2,5 тис. грн. і вони оформили дані договора. Відповідач обіцяв допомагати їй та доглядати, а фактично вигнав з будинку і хоче його продати.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав так як договора укладалися за взаємною згодою і він не мав намір продавати будинок, а трохи прибрав, спалив старе майно та виполов бур»яни на городі. В майбутньому мав намір продати даний будинок і купити квартиру в Києві і проживати спільно з позивачкою.

Представник відповідача позов не визнала та пояснила, що при укладанні договорів дарування та купівлі-прордажу волевиявлення сторін відповідало дійсним намірам, тобто сторони бажали укласти вказані договора і інших намірів у них не було. Правочин може бути оспореним в разі вчинення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї з сторін з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини і ці обставини мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа повинна довести дані обставини. Так як позивачка не довела суду, що вчинила два правочини під впливом помилки, просить відмовити в задоволенні позову.

Свідок ОСОБА_3 суду показала, що дійсно, позивачка взяла в неї в борг кошти в сумі 2,5 тис. грн.. Зараз позивачка живе в неї, так як онук вигнав її з будинку.

Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили, що позивачка живе у ОСОБА_3

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суду показали, що вони у квітні 2011 року на прохання відповідача приїхали допомогти йому прибрати біля будинку в с.Запруддя. Туда ж прийшла позивачка і почала сваритися, що відповідач продає будинок.

Свідок ОСОБА_8 суду показав, що на початку квітня 2011 року він почув крики від домолодіння ОСОБА_1, яке розташоване неподалік від сільської ради. Він, як голова села, прийшов туди, але ОСОБА_2 не пустив його на подвір»я і показав документи, що він вже є власником даного будинку та землі. ОСОБА_1 пояснила, що ОСОБА_2 виганяє її з будинку.

Свідок ОСОБА_9 - приватний нотаріус, суду показала, що на початку грудня 2010 року до неї звернулися позивачка та відповідач з проханням переоформити будинок та землю, належні позивачці, на відповідача. Також просили, щоб було подешевше. Питання про договір довічного утримання вони не ставили, так як за вчинення даного договору необхідно платити значне мито, а у них коштів не було, так як вона ще дала їм у борг 50 грн. для зняття копій з документів. Вона пояснила їм, які договори необхідно вчинити - купівлі-продажу будинку та дарування землі, щоб було дешевше і сторони погодилися. Вона також роз»яснила позивачці наслідки учинених договорів, що вона залишається без будинку і землі, фактично на вулиці, але сторони наполягали на вчиненні договорів.

У квітні 2011 року позивачка знову прийшла до неї і просила розірвати договора, так як відповідач вигнав її з будинку і хоче його продати. Вона пояснила позивачці, що це можливо тільки через суд.

Заслухавши сторони, їх представників, свідків, дослідивши докази по справі, суд вважає, що підстав для задоволення позову немає.

В судовому засіданні встановлено, що у грудні 2010 року сторони за взаємною згодою звернулися до приватного нотаріуса для переоформлення житлового будинку та земельної ділянки, належних позивачці, на відповідача. Нотаріус роз»яснила, які договора можливо укласти і наслідки укладених договорів, на що позивачка погодилася. Питання про укладення договору довічного утримання перед нотаріусом не ставилося.

09.12.2010 року сторони знову прийшли до нотаріуса і уклади договір купівлі-продажу житлового будинку та дарування земельної ділянки.

У квітні 2011 року позивачці, з її слів, стало відомо про наміри відповідача продати будинок і вона звернулася до нотаріуса з проханням розірвати договора. Згодом звернулася до суду із позовом з проханням визнати недійсними договора як укладені під впливом помилки.

Відповідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення првочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Ст.203 ч.3 та 5 ЦК України обумовлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі та правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків, передбачених законом.

В п.19 Постанови вказано, що відповідно до ст.229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї з сторін з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним і ці обставини мають існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Суд вважає, що на момент вчинення правочинів волевиявлення сторін - і позиваки, і відповідача було направлено саме на укладення договорів купівлі-продажу житлового будинку і дарування землі, що позивачка підтвердила в судовому засіданні та що видно із позовної заяви і вони бажали настання вказаних наслідків.

Те, що позивачка в судовому засіданні вказує, що вона бажала укласти договір довічного утримання, але уклали інші договора, не суперечить її волі, так як особа може змінити своє наміри як до укладення договорів, так як і під час цього.

Так само суд не приймає до уваги твердження позивачки та її представника, що під час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку гроші не передавалися, так як в тексті договору зі слів сторін вказано, що кошти були сплачені і з цим погодилися сторони під час його підписання, тим паче, в позові ставиться вимога про визнання договорів недісним з причини укладення їх під впливом помилки.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст.203, 215 ЦК України, ст.ст. 10, 14, 57, 88, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку та договору дарування земельної ділянки.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області шляхом подання до Рокитнянського районного суду апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Повне рішення виготовлено 24.06.11.

Суддя