ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
м. Львів
09 лютого 2010 р. № 2а-7986/09/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Кухар Н.А.
при секретарі судового засідання Кунинець А.С.
з участю представника позивача - ОСОБА_1
представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства Самбірський радіозавод „Сигнал” до Державної податкової інспекції у Самбірському районі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 листопада 2009 року № 0000692300/0,
Відкрите акціонерне товариство Самбірський радіозавод „Сигнал” звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Самбірському районі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення від 23 листопада 2009 року № 0000692300/0.
Позивач обгрунтовує свої позовні вимоги тим, відповідачем проведено виїзну планову перевірку та винесено податкове повідомлення-рішення,яке винесене на основі невірних висновків. 17 жовтня 2008 року укладено договір комісії №17/08-1 між позивачем та ТзОВ „Одесброк”, 17 жовтня 2008р. було укладено договір комісії № 17/08-2, згідно яких Комісіонер зобов”язується провести закупку та продаж товару. Позивач через ТзОВ „Одесброк” здійнював господарські операції з імпорту товарів на територію України. Відповідно до Договору № 17/08-2 ВАТ "Самбірський радіозавод «Сигнал»реалізовував, імпортовані товари народного споживання на території України по ціні нижчій, ніж визначена митна вартість, проте вищій, ніж ціна придбання даних товарів за межами України. Позивач відображав операції з реалізації товарів у податковому обліку, виходячи з ціни їх реалізації на території України, а не з ціни, зазначеної у вантажній митній декларації. Вважає, що посилання відповідача на п. 4.3. Закону України "Про податок на додану вартість” є безпідставним, оскільки оспорюване рішення стосується реалізації позивачем на території України вже імпортованих товарів відповідно до договору 2, а не здійснення ним імпортних операцій відповідно до Договору 1. Крім того вважає, що посилання відповідача на те, що звичайна ціна є еквівалентною митній вартості товару суперечать законодавству.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задоволити.
Відповідач подав заперечення на позов, в якому зазначив, що проведено планову виїзну перевірку якою встановлено порушення вимог п .4.І, п.4.3, ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість ". Згідно представлених документів : ВМД, контрактів, документів бухгалтерської звітності та інших, встановлено, що імпортований товар не завозиться комісіонером на адресу позивача та його реалізація проводиться на території України комісіонером, продаж товару проводиться за договірними цінами, визначені угодами купівлі-продажу та актами прийому-передачі товару на комісію. Оскільки ціна імпортованого товару з метою обчислення ПДВ регулюється Законом України «Про податок на додану вартість», Митним законодавством та встановлюється у розмірі договірної вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених витрат та податків, зборів ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законами про оподаткування, то сплачений при імпорті товарів ПДВ включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використання імпортованих товарів в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку. Позивач формував податковий кредит на підставі сум ПДВ, сплачених митним органом при перетині кордону та незначних сум ПДВ, які входять до складу витрат, понесених підприємством у зв»язку з веденням його господарської діяльності. Податкове зобов»язання позивача формувалось на підставі договірних цін шляхом додавання фактурної вартості, мита, митних платежів, торгівельної націнки; додаткова податкова накладна у зв»язку з реалізацією товару нижче звичайної ціни не виписувалась. Для визначення реалізаційної вартості експертна оцінка не проводилась.
В судовому засіданні представники відповідача позов не визнали, надали пояснення аналогічні запереченням на позов.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.
ДПІ у Самбірському районі проведено планову виїзну перевірку ВАТ Самбірський радіозавод «Сигнал»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008року по 30.06.2009року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009 року. За результатами перевірки складено акт від 09 листопада 2009 року № 830/23-1/14311732 із висновком про порушення позивачем вимог підпункту 4.І, п.4.3, ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість ", оскільки позивачем занижено податкове зобов»язання по ПДВ на загальну суму 495786 грн. в т.ч. по періодах: січень 2009 -140144,00 грн., квітень 2009 р- 355642 грн. та зменшено значення рядка 26 на суму 940393,00 грн.
На підставі акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 листопада 2009 року №0000692300/0, яким позивачу визначено суму бюджетного зобов»язання з ПДВ 743679,00 грн.
17 жовтня 2008 року укладено договір комісії №17/08-1 між позивачем (комітент) та ТзОВ „Одесброк” ( комісіонер) , відповідно до якого Комітент доручає, Комісіонер зобов»язується за визначену винагороду провести від свого імені за рахунок Комітента операції з третьою особою «Продавцем»закупка по імпорту продукції в кількості та асортименті зазначених в дорученнях згідно даного договору Комісіонер зобов»язується складати та виконувати в інтересах Комітента на максимально вигідних умовах договори по придбанню товару.
17 жовтня 2008 року укладено договір комісії №17/08-2 між позивачем (комітент) та ТзОВ „Одесброк” ( комісіонер) , відповідно до якого Комітент доручає, Комісіонер зобов»язується за визначену винагороду провести від свого імені за рахунок Комітента операції з третьою особою «Продавцем»продаж на території України продукції в кількості та асортименті зазначених в дорученнях згідно вищезазначеного договору Комісіонер зобов»язується складати та виконувати в інтересах Комітента на максимально вигідних умовах договори по продажу товару.
Відповідно до п.1.18 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами , визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Посилання відповідача на п. 4.3. Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно із яким для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту митного кордону України, сплати інших винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів, за винятком податку на додану вартість), що включаються у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування, не заслуговує на увагу як таке, що не стосується суті справи, оскільки оспорюване рішення було винесено не за результатами здійснення позивачем імпортної операції, а за результатами реалізації ним на території України вже імпортованих товарів.
Посилання відповідача на те, що звичайна ціна є еквівалентною митній вартості товару, не заслуговує на увагу як таке, що суперечить законодавству. Згідно із ст. 259 Митного Кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього кодексу. При цьому, відповідно до ст. 260 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього кодексу. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні ідоцільними для певного методу визначення митної вартості. Відповідно до ст. 266 МК України, визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за декількома методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного. При цьому, відповідно до ст. 267 МК України, базовий метод визначення митної вартості -за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), визначає митну вартість як вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати, понесені покупцем: комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, які є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних з представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; вартість контейнерів, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням; належним чином розподілена вартість нижченаведених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, передачі чи використання товарів, що оцінюються, на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на завантаження, розвантаження та обробкуоцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту,порту або іншого місця ввезення на митну територію України;витрати на страхування цих товарів.
Згідно із п. 1.20. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін (цін, за якими товари (роботи,послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних)товарів (робіт, послуг) ).Таким чином, правила визначення звичайної ціни відрізняється від правил визначення митної вартості товару та не передбачає включення при визначенні звичайної ціни передбачених для формування митної вартості витрат.
У відповідності до п. 1.20.2. вказаного закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг)використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними)товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів(наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних)товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Однак, не зважаючи на об'єктивні відмінності імпортної операції та операції з реалізації товару на території України, відповідач не надав належних доказів того, яка інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах була ним використана для висновку про відповідність у даному випадку звичайної ціни митній вартості товару. Крім того, відповідачем не було враховано, що у випадку, коли товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів. Однак, відповідачем не враховані висновки Іллічівського підприємства Одеської регіональної торгово-промислової палати щодо середньої вартості на подібний чи аналогічний товар, наявність передбачених законом підстав для неврахування зазначеної інформації не була доведена у встановленому порядку.
Крім того, у відповідності із п. 1.20.10. вказаного закону, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Однак, жодного доказу застосування відповідачем положень Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” суду не надано. Доказів використання права відповідача відповідно до п. 1.20.8. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” надати запит платнику для обґрунтування рівня договірної ціни суду надано не було.
Враховуючи, що відповідно до п. 1.20.8. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” обов'язок доведення того, що ціна договору невідповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем невідповідність цін продажу рівню звичайних цін. Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У відповідності до п. 4.1. Закону України “Про податок на додану вартість”, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). Враховуючи наведене, порушення позивачем зазначеного пункту не було доведено у встановленому порядку.
Згідно зі ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання. Згідно із ч. 2 ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів суб'єкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -
Позов задоволити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення ДПІ у Самбірському районі від 23 листопада 2009 року № 0000692300/0.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства Самбірський радіозавод „Сигнал” судовий збір в розмірі 3грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено 12.02.2010 року.
Суддя Н.А.Кухар