22 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/70/15
Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Милосердного М.М.
при секретарі - Римар Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу №232 від 11 грудня 2014 року, яким відмовлено в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є громадянином Сомалі, за національністю - сомалієць, за віросповіданням - мусульманин.
Позивач виїхав з країни громадянської належності в 2013 році авіарейсом Могадишо (Сомалі) - Кампала (Уганда), де перебував 1 рік. Надалі, позивач приїхав до м. Санкт-Петербург, де перебував 1 місяць. 06 листопада 2014 року позивач автомобілем прибув до України, нелегально перетнувши державний кордон.
09 грудня 2014 року позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
11 грудня 2014 року за результатами розгляду документів щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. В обґрунтування висновку відповідачем зазначено, аналіз особової справи заявника вказує на те, що йому в країні громадського походження нічого не погрожувало та не погрожує, будь-які катування його не очікують, крім того, особисто заявникові ніхто не погрожував та не переслідував. Працівниками ГУ ДМС України в Одеській області був зроблений висновок про відсутність у позивача намірів повернення до країни громадського походження через бажання Позивача попасти до більш фінансово стабільної країни з метою покращення життєвих умов.
Наказом Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області №232 від 11 грудня 2014 року, приймаючи до уваги вищезазначений висновок, позивачу відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать, що останній діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно, а отже враховуючи те, що дійсною причиною виїзду позивача із країни походження є економічна міграція та спроба легалізувати своє знаходження на території України через набуття статусу біженця, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно ч.1 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" - оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
При оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно із ч.12 ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", орган міграційної служби: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Частиною 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, апелянтом не наведено жодної обставини, яка б давала підстави до визнання ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема те, що він за місцем громадянської належності може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Разом з цим, апелянтом не надано фактів недозволеного поводження ні відносно себе, ні відносно близьких членів сім'ї, не надано доказів перебування членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним ніколи не був.
Тобто, позивач до органу міграційної служби звернувся не за міжнародним захистом, а в пошуках шляхів легалізації на території Україні, оскільки перебуває на її території незаконно, а відтак основною причиною від'їзду позивача з країни громадянської належності є вирішення особистих проблем, що було вірно встановлено судом першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ГУ ДМС України в Одеській області було вжито всіх заходів для встановлення обставин, за якими позивач звернувся із заявою про надання статусу біженця, наказ відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця №232 від 11 грудня 2014 року відносно ОСОБА_2 є правомірним, оскільки причини, які спонукали позивача до виїзду з Сомалі, не відповідають умовам визначеним пунктами 1, 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Повний текст судового рішення виготовлений 23 вересня 2015 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
М.М. Милосердний