16 вересня 2015 р.Справа № 552/3257/15-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бегунца А.О.
Суддів: Старостіна В.В. , Рєзнікової С.С.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Полтави на постанову Київського районного суду м. Полтави від 02.07.2015р. по справі № 552/3257/15-а
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, третя особа Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Полтави
про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Київського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, (далі-відповідач), третя особа: Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Полтави, в якому просив: визнати незаконними та скасувати постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про закінчення виконавчого провадження ВП№46364825 та ВП№46364018 від 25.05.2015 року.
Постановою Київського районного суду м. Полтави від 02.07.2015 року адміністративний позов задоволено. Визнано такими, що не відповідають вимогам законодавства та скасовано постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Ткаченка С.В. від 25 травня 2015 року про закінчення виконавчих проваджень ВП № 46364825 та ВП № 46364018 з виконання виконавчих листів, виданих Київським районним судом міста Полтави по справі № 552/6351/14-а за позовом ОСОБА_1
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги третя особа посилається на порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного і всебічного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у відповідача перебували два виконавчих листа, що видані Київським районним судом м. Полтави 23.01.2015 року про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України Київськогго району в м. Полтаві провести перерахунок державної пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 54 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст.. 28 ЗУ «Про занальнобов»язкове державне пенсійне страхування» у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком за період з 08 липня 2014 року та провести виплату недоплаченої пенсії з урахуванням проведених виплат та зобов»язано Управління Пенсійного фонду України Київськогго району в м. Полтаві провести перерахунок додаткової пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст..50 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст.. 28 ЗУ « Про занальнобов»язкове державне пенсійне страхування» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком період з 08 липня 2014 року та провести виплату недоплаченої пенсії з урахуванням проведених виплат.
На підставі п. 11 ч. 1 ст. 49, ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Полтавській області винесено постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.05.2015 року.
Не погоджуючись з вказанами постановами відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку закриття виконавчого провадження є фактично відмовою у виконанні судового рішення.
Суд вважає, що порушено право позивача на обов'язкове виконання судового рішення, гарантоване ст. 124 Конституції України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Статтею 11 цього Закону передбачений обов'язок державного виконавця здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, постанови про закінчення виконавчого провадження за виконавчими листами № 552/6351/14-а, виданими 23.01.2015 року Київським районним судом м. Полтава, винесені на підставі п. 11 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження".
Статтею 49 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено вичерпний перелік підстав закінчення виконавчого провадження, де серед іншого, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
В даному випадку, рішення згідно з виконавчим документом виконано не в повному обсязі, оскільки позивачу здійснено лише перерахунок пенсії.
Колегія суддів наголошує на тому, що вимоги Закону України "Про виконавче провадження" містять вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, а саме: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
Зазначеним Законом не передбачено підстав для закінчення виконавчого провадження з підстав відсутності фінансування.
За приписами ч.1 та 2 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Конвенції для забезпечення дотримання державами-учасницями Конвенції взятих на себе зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру. У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року по справі "Комнацький проти України" зазначив, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод").
Також, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 року у справі "Півень проти України", державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.
Таким чином, колегія суддів зауважує на те, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань, не звільняє боржника від виконання рішення суду, та не є обставиною, яка ускладнює його виконання.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки в даному випадку постанови державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження не відповідають вимогам п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", так як фактичного виконання і в повному обсязі постанови суду не досягнуто, а закриття виконавчого провадження є фактично відмовою у виконанні судового рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Полтави залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Полтави від 02.07.2015р. по справі № 552/3257/15-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Бегунц А.О.
Судді Старостін В.В. Рєзнікова С.С.
Повний текс ухвали виготовлений 21.09.2015 р.