"16" вересня 2015 р.Справа № 916/983/13
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лавриненко Л.В.
суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання - Мельник Ю.М.
розглянувши матеріали апеляційної скарги першого заступника військового прокурора Південного регіону України м. Одеса
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2015 р.
по справі № 916/983/13
за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району
до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів:
1) Військової частини НОМЕР_1 м. Болград;
2) Кабінету Міністрів України м. Київ;
3) Південного оперативного командування м. Одеса;
4) Головного управління Держземагентства в Одеській області м. Одеса
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область;
2) Одеської обласної державної адміністрації
про визнання недійсним та скасування розпорядження
за участю:
прокуратури: Набекало М.М.
представників сторін:
від Кабінету Міністрів Укрїни: Народенко М.М. - за довір.
від Товариства з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область: Гусаров О.Л. - за довір.
від Міністерства оборони України: Добров Ю.І. - довір.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 р., прийнята до провадження та призначена до розгляду апеляційна скарга першого заступника військового прокурора Південного регіону України м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2015 р. по справі № 916/983/13.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Апеляційна скарга розглянута в межах строку, вставленого частиною 2 ст. 102 ГПК України.
11.04.2013 р. Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про визнання недійсним та скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 26.03.2007 р. № 80/А-2007 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради”.
Позов мотивовано тим, що Розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 26.03.2007 р. № 80/А-2007 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради” відведено земельну ділянку із земель загальновійськового полігону, які були надані військовій частині НОМЕР_2 для організації загальновійськового полігону.
На виконання наведеного розпорядження затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область площею 160 га в довгострокову оренду строком на 49 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.03.2013 р. по справі №916/983/13 позов задоволено, визнано недійсним та скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 26.03.2007 р. №80/А-2007 „Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради”.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013р. рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2013р. у справі № 916/983/13 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 09.04.2014 р. скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. та рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2013 р. по справі № 916/983/13 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.06.2015 р. по справі № 916/983/13 у задоволенні позову Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з наведеним судовим рішенням, Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування заявлених вимог, прокурор посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область в поданих письмових поясненнях, заперечило проти доводів, викладених в апеляційній скарзі Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.
Згідно з додатковими поясненнями до апеляційної скарги Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, останні підтримують правову позицію Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та просять суд оскаржуване рішення скасувати.
Розглянувши матеріали справи суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 р. №2002/063 „Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО” постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах, кордонів: виключно, річка Чага, виключно село Гофнунгсталь, виключно село Семисотка, виключно висота 136,5 і 118,6, село Кантемир - 1, висота 117,6 і 90,7 відповідно до наданої схеми.
При цьому, Ізмаїльський облвиконком було зобов'язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон земельної ділянки площею 20000 га, встановити її межі в натурі.
12 лютого 1946 р. Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову №53/9-ОП “О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 года за № 2002/063”.
10 червня 1946 р. обласною комісією по передачі земель ОДВО складено Акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га.
Згідно наведеного Акту земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, встановлення меж оформлено відповідними актами.
Крім того, у Акті зазначено, що при відводі земель в натурі виявилося, що у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) площу артполігону необхідно збільшити, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до Акту.
Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету № 7 від 10.06.1946 р. “Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу” вирішено затвердити акт обласної комісії від 10.06.1946 р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.
Як вбачається з рішення звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 22.04.1947 р. №3, на підставі вказівки Ради Міністрів УРСР від 20.03.1947р. № 0293 та заявки командування Одеського військового округу про необхідність розширення Тарутинського артполігону, вирішено провести розширення існуючого Тарутинського артполігону в межах Бородинського, Старокозацького, Саратського та Тарутинського районів на загальній площі 9440 га за рахунок перелічених у рішенні землекористувачів.
Зі змісту акту інвентаризації земель Міністерства оборони України на території Тарутинського району Одеської області та акту інвентаризації земель Тарутинського загальновійськового полігону та угідь військового радгоспу „Чорноморський” встановлено, що членами комісії фіксувалась належність земельної ділянки площею 23943,8 га Тарутинському загальновійськовому полігону.
Згідно довідки Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району від 07.08.2012 р. №1162, станом на 01.08.2012р. на картковому обліку Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району рахується земельна ділянка № 92 військового містечка 11 загальною площею 24229,5 га, з яких військовий радгосп „Чорноморський” використовує земельну ділянку площею 689,83 га.
05.05.2005 р. Тарутинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №101/А-2005, яким вилучено земельну ділянку площею 23943 га, що була надана в користування військовій частині А-1366 для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради.
Розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 26.03.2007 р. № 80/А-2007 „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради” затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область площею 160 га в довгострокову оренду строком на 49 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради.
Відповідно до наявного в матеріалах справи листа Відділу Держкомзему у Тарутинському районі Одеської області Головного управління Держкомзему в Одеській області від 06.08.2012 р. № 23-01-32/1781 земельна ділянка площею 160 га, виділена Товариству з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область, перебуває в межах земель колишнього загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. у справі №2-а-3436/08/1570, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 р. №101/А-2005 „Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону” та пункт 1 розпорядження №368/А-2005 від 14.12.2005р. „Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями”.
Приймаючи судове рішення у даній справі, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування.
Право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 р.
Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності, як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.
Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою з підстави не переоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею.
Одеський апеляційний адміністративний суд у своїй постанові дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності в особі Кабінету Міністрів України та закріплені за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.
Як вбачається з матеріалів справи, згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки не надавалась, також відсутні звернення Міністерства оборони України з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, яка станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження рахувалась як землі оборони.
Отже, передача Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області у користування Товариству з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область земельною ділянки без згоди Міністерства оборони України є незаконною.
Предметом даного спору є визнання незаконним та скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 26.03.2007 р. № 80/А-2007 з тих підстав, що на думку позивача, Тарутинська районна державна адміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, діяла з перевищенням наданих їй повноважень, що призвело до порушення права власності держави та права користування Міністерства оборони України на вказану земельну ділянку.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга першого заступника військового прокурора Південного регіону України м. Одеса не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. ст. 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішення. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель є завданням земельного законодавства, а саме Земельного кодексу України.
Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За приписами ст. 14 Закону України „Про Збройні Сили України” земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з ст. 77 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України “Про використання земель оборони” землями оборони визначені землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Статтею 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Згідно частини другої статті 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Відповідно до статті 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 цієї статті).
З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням.
Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 4 цього Закону передбачено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.
Відповідно до статті 3 Закону України “Про Збройні Сили України”, Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011року № 406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Зокрема, надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів; здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.
За приписами Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.12.2011року №795, облік земель ведеться в органах квартирно-експлуатаційної служби.
Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню.
Згідно облікових даних Білгород-Дністровської квартирно - експлуатаційної частини району станом на 01.08.2012 р. за Міністерством оборони України рахується земельна ділянка №92 площею 24 229,5 га.
Пунктом "б" частини третьої статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Відповідно абзацу 3 частини п'ятої статті 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
Згідно з статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Частина п'ята статті 116 Конституції України наділяє Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державною власністю відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.
Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.
Отже, землі оборони знаходяться в управлінні та користуванні Міністерства оборони, тоді як власником цих земель є держава в особі Кабінету Міністрів України, який розпоряджається ними.
Доказів того, що Міністерство оборони України добровільно відмовилось від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону або надало згоду на передачу цієї земельної ділянки іншим особам в матеріалах справи відсутні.
Крім того, той факт, що Тарутинська районна державна адміністрація Одеської області була обізнана, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та є державною власністю, підтверджується розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 05.05.2005 р. № 101/А-2005 “Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільскої ради” та розпорядження від 14.12.2005 р. № 368/А-2005 “Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями”.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Тарутинська райдержадміністрація Одеської області, приймаючи оскаржуване розпорядження, перевищила свої повноваження щодо володіння, користування і розпорядження спірною земельною ділянкою із земель Тарутинського артполігону.
Водночас Верховним Судом України у постанові від 11.11.2014 р. у справі № 21-405А14 зазначено, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність або та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Верховний Суд України у наведеній постанові дійшов висновку, що приймаючи до уваги те, що розгляд позову про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженого органу, не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), підстави для задоволення позову про визнання цього рішення незаконним та скасування відсутні.
Враховуючи викладену позицію Верховного суду України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 26.03.2007 р. № 80/А-2007 „Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю „Карпати” с.м.т. Тарутине, Одеська область на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради” є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а відтак скасування цього акту не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, не поновлює і не захищає права або законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання цього розпорядження незаконним та його скасування.
Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Обов'язковість рішень Верховного Суду України для судів які розглядають спори із застосуванням тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, також передбачена статтею 82 Господарського процесуального кодексу України.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову прокурора, врахував приписи статей 82 і 111-28 Господарського процесуального кодексу України та позицію Верховного суду України в результаті чого дійшов правомірного висновку, щодо необґрунтованості позову і щодо відсутності можливості захисту прав (поновлення прав) визначених прокурором шляхом визнання оспорюваного розпорядження незаконним та скасування його.
З огляду на вищезазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, щодо відсутності правових підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2015 р. по справі № 916/983/13.
На підставі викладеного, керуючись ст. 85, 91, 93, 99, 101-105 ГПК України, суд -
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2015 р. по справі № 916/983/13 залишити без змін, апеляційну скаргу першого заступника військового прокурора Південного регіону України м. Одеса - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено та підписано 21.09.2015 року.
Головуючий суддя Л.В. Лавриненко
Судді К.В. Богатир
І.Г. Філінюк