Постанова від 17.09.2015 по справі 922/2928/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2015 р. Справа № 922/2928/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Фоміна В.О., суддя Шутенко І.А.

при секретарі Курченко В.А.

за участю представників сторін:

позивача - Яцюк І.О. (довіреність №Д-664/2015 від 31.03.2015р.)

відповідача - Степанишеної А.В. (довіреність №04-16 від 30.07.2015р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №4275 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 28.07.15 у справі № 922/2928/15

за позовом Державного концерну "Укроборонпром", м.Київ,

до Державного підприємства "Завод ім. В.О.Малишева", м.Харків,

про стягнення 89762702,26 грн.

ВСТАНОВИЛА:

18.05.2015р. Державний концерн «Укроборонпром» звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева» (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13.07.2015р. (вх. 27974), яка прийнята судом першої інстанції) 105260524,75 грн., з яких 70957800,00 грн. основного боргу, 144665,21 грн. 3% річних, 32869059,54 грн. інфляційних нарахувань.

28.07.2015р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про зменшення позовних вимог (вх.30042), відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 105156527,49 грн., з яких 70957800,00 грн. основного боргу, 1426267,95 грн. 3% річних, 32772459,54 грн. інфляційних нарахувань.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.07.2015р. (суддя Аріт К.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 70957800,00 грн. боргу, 1426267,95 грн. 3% річних, 32772441,55 грн. інфляційних нарахувань, 73079,99 грн. судового збору. Відстрочено виконання рішення на 6 місяців. В частині стягнення 17,99 грн. інфляційних нарахувань відмовлено.

Відповідач, ДП «Завод ім. В.О.Малишева», з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 33889,35 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; стягнути з позивача на користь відповідача сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 913,50 грн.

Скарга відповідача мотивована порушенням судом першої інстанції вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а також Рекомендацій Верховного Суду України наданих в листі N 62-97р від 03.04.1997р. відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ. Зокрема, скаржником зазначено, що судом першої інстанції неправильно обраховано суму боргу з урахуванням індексу інфляції, оскільки застосовано сукупний індекс інфляції у відсотках з двома знаками після коми, тоді як, наведені Рекомендації передбачають застосування сукупного індексу інфляції у відсотках з одним знаком після коми. Зазначене, на думку відповідача, призвело до надмірного нарахування та стягнення з відповідача суми інфляційних нарахувань на 33889,35 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.08.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.09.2015р.

17.09.2015р. у зв'язку з відпусткою судді Крестьянінова О.о., розпорядженням секретаря другої судової палати для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Фоміна В.О., суддя Шутенко І.А.

17.09.2015р. від позивача надійшло клопотання (вх.№13143) про оголошення перерви в судовому засіданні на строк, достатній для вирішення питання щодо укладення мирової угоди між позивачем та відповідачем, але не менше ніж на 14 днів. Вказане клопотання мотивовано тим, що між сторонами тривають переговори щодо можливості укладення мирової угоди на стадії апеляційного розгляду справи.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні, у зв'язку з відсутністю правових підстав, зважаючи на наступне.

Так, відповідно до п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011р. № 7, норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача, здійснити за згодою позивача заміну первісного відповідача належним відповідачем та зазначеного у статті 27 ГПК права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Апеляційна інстанція не застосовує положення ГПК щодо затвердження господарським судом мирової угоди та відмови позивача від позову.

Отже, заявлене позивачем клопотання не підлягає задоволенню через неможливість судом апеляційної інстанції вчинення тих процесуальних дій, про які просить заявник (укладення мирової угоди на стадії апеляційного розгляду справи).

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що нормами чинного законодавства передбачено можливість укладення мирової угоди на стадії виконання судового рішення. Однак, відповідне у будь-якому разі здійснюється судом першої інстанції.

Таким чином, уклавши в майбутньому мирову угоду у даній справі, сторони не позбавлені можливості звернутися до суду першої інстанції з заявою про її затвердження.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача за укладеними між сторонами договорами позики заборгованості, з урахуванням 3% річних та інфляційних нарахувань.

Як вбачається з матеріалів справи, між Державним концерном «Укроборонпром» та Державним підприємством «Завод імені В.О.Малишева» було укладено низку ідентичних договорів позики, умовами яких передбачено, що відповідно до абзацу 4 пункту 14 статуту Державного концерну «Укроборонпром», затвердженого постановою КМУ від 31.08.2011р. №993, в порядку та на умовах, визначених договором, позикодавець надає позичальнику у якості поворотної фінансової допомоги грошові кошти (позику) в розмірі та у порядку, встановленому розділами 2 та 3 договору, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю у строк та порядку, встановленому у розділі 4 договору позики.

Так, на виконання умов договору № UOР-1.0-22-Д/г-13 (1-й договір), укладеного між сторонами 04.07.2013р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 10000000,00 грн. (десять мільйонів гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним дорученням № 1335 від 05.07.2013р.

Строк повернення позики за цим договором - до 01.07.2014р. (п. 4.1 договору в редакції додаткового договору від 27.12.2013р. до договору позики).

На виконання умов договору № UOР-1.0-23-Д/г-13 (2-й договір), укладеного між сторонами 07.08.2013р., позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 2000000,00 грн. (два мільйони гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним дорученням № 1582 від 07.08.2013р.

Строк повернення позики за цим договором - до 05.08.2014р. (п. 4.1 договору в редакції додаткового договору від 27.01.2014р. до договору позики).

На виконання умов договору № UOР-2.011-67-Д-13 (3-й договір), укладеного між сторонами 25.09.2013р. позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 500000,00 грн. (п'ятсот тисяч гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним дорученням № 1959 від 26.09.2013р.

Строк повернення позики за цим договором - до 22.09.2014р. (п. 4.1 договору в редакції додаткового договору від 24.03.2014р. до договору позики).

На виконання умов договору № UOР-2.0-70-Д-13 (4-й договір), укладеного між сторонами 10.10.2013р., позивачем було перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 2000000,00 грн. (два мільйони гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним дорученням № 2072 від 11.10.2013 р.

Строк повернення позики за цим договором - до 08.10.2014р. (п. 4.1 договору).

На виконання умов договору № UOР-2.011-72-Д-13 (5-й договір), укладеного між сторонами 23.10.2013р. позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 500000,00 грн. (п'ятсот тисяч гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним дорученням № 2159 від 23.10.2013р.

Строк повернення позики за цим договором - до 21.10.2014р. (п. 4.1 договору).

На виконання умов договору № UOР-2.0-75-Д-13 (6-й договір), укладеного між сторонами 29.10.2013р. позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 10500000,00 грн. (десять мільйонів п'ятсот тисяч гривень 00 копійок), що підтверджується платіжними дорученнями №№ 2201, 2202, 2207 від 31.10.2013р.

Строк повернення позики за цим договором - до 28.10.2014р. (п. 4.1 договору).

На виконання умов договору № UOР-2.01-99-Д-13 (7-й договір), укладеного між позивачем та відповідачем, який діяв через філію «Агрегатний завод», 13.12.2013р. позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 1000000,00 грн. (один мільйон гривень 00 копійок), що підтверджується платіжним дорученням № 2719 від 20.12.2013р.

Строк повернення позики за цим договором - до 11.12.2014р. (п. 4.1 договору).

Позивач, посилаючись на ч. 1, 3 ст. 95 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій та не є окремою юридичною особою, вважає, що зобов'язання за цим договором повинні здійснюватись саме юридичною особою в структурі якої знаходиться філія, тобто відповідачем, який відповідно, і несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за цим договором.

На виконання умов договору №UOР-2.01-100-Д-13 (8-й договір), укладеного між сторонами 13.12.2013р., позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти у розмірі 40657800,00 грн. (сорок мільйонів шістсот п'ятдесят сім тисяч вісімсот гривень 00 копійок), що підтверджується платіжними дорученнями №№ 2698, 2699, 2700 від 18.12.2013р., №№ 2702, № 2705 від 19.12.2013р., № 2712 від 20.12.2013р.

Строк повернення позики за цим договором - до 10.12.2014р. (п. 4.1 договору).

На виконання умов договору №UOР-2.0-44-Д-14 (9-й договір), укладеного між сторонами 16.04.2014р., позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 3800000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3350 від 16.04.2014р. та № 3493 від 22.04.2014р.

Строк повернення позики за цим договором - до 30.03.2015р. (п. 4.1 договору).

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, в установлені строки відповідач позику за вищенаведеними договорами не повернув.

Враховуючи невиконання відповідачем умов вищевказаних договорів позики у строк передбачений договорами, та з метою захисту своїх порушених прав, позивач і звернувся з позовом до суду, в якому просив стягнути з відповідача 70957800,00 грн. основного боргу (грошових коштів, наданих у якості позики). Також, посилаючись на положення ч. 2 статті 625 ЦК України позивач, з урахуванням уточнень до позову та зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача 1426267,95 грн. 3% річних, 32772459,54 грн. інфляційних нарахувань.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не заперечує щодо наявності у нього суми основного боргу та правомірності нарахування інфляційних втрат та відсотків річних (заперечення стосувалися лише суми нарахованих інфляційних втрат), під час розгляду справи у суді першої інстанції просив відстрочити виконання рішення суду на шість місяців, у зв'язку з фінансовою неспроможністю виконати дане рішення суду одразу після ним законної сили, обґрунтовуючи це зокрема тим, що ДП «Завод ім. В.О. Малишева» є підприємством оборонно-промислового комплексу, що виконує ряд важливих державних та міжнародних контрактів. Згідно постанови КМУ від 04.03.2015р. №83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», підприємство відповідача віднесено до переліку підприємств оборонно-промислового комплексу України. Також стверджував, що перебуває у процедурі банкрутства на стадії розпорядження майном. На думку відповідача, відстрочка терміном на 6 місяців надасть йому час для залучення додаткових коштів, отримання оплат з боку контрагентів по договорам тощо.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача з урахуванням всіх обставин справи, та доказів на їх підтвердження (зменшивши розмір нарахованих інфляційних втрат). Розглядаючи заяву відповідача про відстрочку виконання рішення, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на наявність виняткових обставин, наведених відповідачем в обґрунтування необхідності надання відстрочки.

З такими висновками погоджується колегія суддів, з наступних підстав.

Статтями 626, 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Абзацом 1 частини 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договорами позики не виконав, гроші позивачу у передбачені в договорах строки не повернув, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем. Суму заборгованості відповідач визнає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 70957800,00 грн. є законними та обґрунтованими, та такими, що правомірно стягнуті судом першої інстанції.

Позивач, нараховуючи 3% річних та інфляційні на суму основної заборгованості, посилається на ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, позивачем здійснено нарахування 3% річних по кожному договору окремо, починаючи з дати прострочення по 13.07.2015р. (т.1 а.с.97-98) Розрахунок перевірено судом апеляційної інстанції та встановлено його відповідність як фактичним обставинам справи, так і положенням чинного законодавства. Окрім того, правомірність такого розрахунку відповідачем не оскаржується.

Також позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат по кожному договору окремо, починаючи з дати прострочення по червень 2015р. включно (т.1 а.с.98-104,148-149). Дослідивши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та перевіривши їх за даними бази «Законодавство» та «Ліга», колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно правильності зменшення судом першої інстанції суми інфляційних на 17,99 грн., оскільки позивачем у заяві про зменшення позовних вимог допущено арифметичну помилку, яка призвела до зайвого нарахування 17,99 грн. В іншій частині (в частині стягнення 32772441,55 грн. інфляційних втрат) позовні є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Доводи апелянта стосовно порушення судом першої інстанції порядку застосування індексів інфляції, наведеного в Рекомендаціях Верховного Суду України, наданих в листі №62-97р від 03.04.1997р., колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не містять обгунтованоого та правового підгрунття.

Так, апелянт посилається на те, що позивач при обрахуванні, а суд першої інстанції при розгляді та задоволенні вимог про стягнення інфляційних, неправильно застосовують сукупний індекс інфляції, округлюючи число відсотків до двох знаків після коми, оскільки в наведених вище Рекомендаціях таке округлення здійснено до одного знаку після коми.

Колегія суддів зазначає, що відповідне округлення до одного знаку після коми дійсно має місце у вказаних Рекомендаціях Верховного Суду України, однак, вказані рекомендації, по-перше, не мають обов'язкового характеру та не містять положень стосовно необхідності застосування сукупних індексів інфляції, округлених до одного знаку після коми, а лише наводять порядок (схему) обрахування сукупного індексу інфляції за певний спірний період та визначення суми заборгованості з урахуванням сукупного індексу інфляції за спірний період.

По-друге, як вже зазначено вище, правомірність стягнутих судом першої інстанції сум інфляційних втрат перевірено за даними інформаційно-пошукових систем «Законодавство» та «Ліга», про необхідність застосування яких також стверджує відповідач.

По-третє, при округленні сукупного індексу інфляції до одного знаку після коми відповідачем порушені математичні правила округлення чисел.

Так, зокрема:

по 1-му договору сукупний індекс інфляції становить 157,48% (за період липень 2014- червень 2015), таким чином, у разі округлення до одного знаку такий індекс буде становити 157,5, а не 157,4, як обраховує відповідач;

по 2-му договору сукупний індекс інфляції становить 156,86% (за період серпень 2014- червень 2015), таким чином, у разі округлення до одного знаку такий індекс буде становити 156,9, а не 156,8, як обраховує відповідач;

по 5-му та 6-му договорах сукупний індекс інфляції становить 147,68% (за період листопад 2014- червень 2015), таким чином, у разі округлення до одного знаку такий індекс буде становити 147,7, а не 147,6, як обраховує відповідач;

по 9-му договору сукупний індекс інфляції становить 116,97% (за період квітень 2015ь 2014- червень 2015), таким чином, у разі округлення до одного знаку такий індекс буде становити 117,0, а не 116,9, як обраховує відповідач.

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у запропонованому відповідачем порядку розмір інфляційних втрат буде вище заявленого у позові на 7107,34 грн.

Отже, доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи та спростовуються як нормами чинного законодавства, так і фактичними обставинами справи. Інших підстав для скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі в апеляційній скарзі не наведено.

Колегія суддів також розглядаючи питання щодо правомірності наданої судом першої інстанції відстрочки виконання рішення на 6 місяців, вбачає наявність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення на 6 місяців, з огляду на наступне.

Пунктом 6 ч.1 ст.83 ГПК України господарському суду надано право при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити його виконання.

В пункті 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Конституційний суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року у справі №5-рп/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії „Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України „Про виконавче провадження" наголошує, що за судовою практикою до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім'ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи - боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Виходячи з наведеного, право відстрочити виконання будь-якого рішення суду, яке не виконано або розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Таким чином, враховуючи доводи відповідача щодо фінансової неспроможності виконати дане рішення суду одразу після ним законної сили, та те, що ДП «Завод ім. В.О. Малишева» є підприємством оборонно-промислового комплексу, що виконує ряд важливих державних та міжнародних контрактів, а також враховуючи перебування підприємства відповідача у процедурі банкрутства, та арешт грошових коштів на численних рахунках відповідача, що підтверджується відповідними доказами у справі, колегія суддів приходить до висновку про правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо надання відповідачу відстрочки виконання даного рішення на 6 місяців.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивач не заперечував проти надання відстрочки виконання рішення суду у даній справі.

Враховуючи наведені обставини справи та норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про відповідність оскаржуваного рішення нормам чинного законодавства та матеріалам справи на підставі чого, рішення господарського суду Харківської області у справі № 922/2928/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись 99, 101, 102, п. 1, ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Завод ім. В.О.Малишева», м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2015р. по справі №922/2928/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 22.09.2015р.

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя В.О. Фоміна

Суддя І.А. Шутенко

Попередній документ
50918016
Наступний документ
50918018
Інформація про рішення:
№ рішення: 50918017
№ справи: 922/2928/15
Дата рішення: 17.09.2015
Дата публікації: 25.09.2015
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Харківський апеляційний господарський суд
Категорія справи:
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено до судового розгляду (15.08.2023)
Дата надходження: 13.05.2015
Предмет позову: стягнення 89762702,26 гривень
Розклад засідань:
22.08.2023 10:20 Господарський суд Харківської області