Справа № 2/760/1132/13
26 лютого 2013 року Солом'янський районний суд м.Києва в складі:
головуючого-судді- Лозинської М.І.,
за участі секретаря- Сідлецької Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Солом'янський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення без надання іншого жилого приміщення,-
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просить усунути йому перешкоди у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням; виселити ОСОБА_2 з вказаної квартири без надання йому іншого житлового приміщення.
В обґрунтування позову послався на те, що 24 листопада 2012 року між ним та ОСОБА_3 , яка є матір'ю відповідача, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який зареєстрований в реєстрі № 3031 та на підставі Витягу № 36476428 про державну реєстрацію прав від 29.11.2012 року Комунального підприємства Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна він є єдиним власником вищевказаної квартири.
Позивач вказує на те, що 14 грудня 2012 року, в день звільнення попереднім власником квартири та передачі йому ключів від квартири, він дізнався, що відповідач ОСОБА_2, не знятий з реєстраційного обліку та не бажає звільняти дану квартиру, про причині того, що він не давав своєї згоди на продаж даного житла. ОСОБА_3, мати відповідача, як зазначає позивач в позові, попросила надання певного часу для вирішення питання зняття з реєстраційного обліку відповідача та звільнення квартири.
Позивач зазначає, що оскільки відповідач був зареєстрований колишнім власником -матір'ю відповідача, як член сім'ї власника квартири з 31.10.2002 року, то після укладення договору купівлі-продажу квартири та переходу права власності , з 29.11.2012 року, на дану квартиру до відповідача, останній втратив право користування квартирою, оскільки його права були похідними від права власності його матері ОСОБА_3 З цих підстав , позивач просив задовольнити позов.
В ході судового розгляду справи позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задоволення.
Відповідач в ході розгляду справи проти позову заперечував . В обґрунтування своїх заперечень вказав на те, що він з 1994 року разом з членами своєї сім'ї -матір'ю ОСОБА_3 та сестрами ОСОБА_4, 1996 року народження, ОСОБА_5 , 2002 року народження проживали в квартирі АДРЕСА_1, власником якої була його мати ОСОБА_3. Між ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 24 листопада 2012 року був укладений договір купівлі-продажу квартири.
Відповідач вказує на те, що він постійно проживає у спірній квартирі, сплачує обов'язкові платежі по утриманню і обслуговуванню квартири, дотримується правил користування жилим приміщенням, іншого житла яке б належало йому на праві власності, не має. Таким чином відповідач зазначає, що має законне право на користування спірною квартирою, і належить на праві власності позивачу, оскільки право на користування квартирою виникло як члена сім'ї попереднього власника і в силу закону не може бути припинено внаслідок зміни власника житла.
Крім того, відповідач заперечив чинення перешкод позивачу у користуванні квартирою, пославшись на недоведеність позивачем таких тверджень. Пояснив, що замки від вхідних дверей не змінювались, позивач має свій екземпляр ключів від квартири, які були передані йому продавцем. З урахуванням того, що вимоги позивача не ґрунтуються на нормах закону, просив відмовити у задоволенні позову.
Третя особа- Солом'янський районний відділ Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві свого представника в судове засідання не направило, через канцелярію надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності представника відділу.
Вислухавши пояснення позивача та його представника , відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають , виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24 листопада 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - позивачем по справі, укладений договір купівлі-продажу відповідно до якого ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1.
Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований у реєстрі № 3031.
Як встановлено судом, у вказаній вище квартирі з 31.10.2002 року є зареєстрованим ОСОБА_2 - відповідач по справі,який був поселений у вказану квартиру як член сім'ї колишнього власника квартири ОСОБА_3, яка є матір'ю відповідача.
Позивач, посилаючись на те, що відповідач є зареєстрованим у належній йому на праві власності квартирі, та чинить йому перешкоди у користуванні власністю, звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги підставами, передбаченими ст.391 ЦК України та ст.116 ЖК України.
Проте,суд такі обґрунтування заявленої матеріально-правової вимоги до відповідача до уваги не приймає.
Відповідно до ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку ( квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку(квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ст.319 ЦК України, власник має право вчинять щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно вселення членів сім'ї у житлове приміщення, яке належить громадянину на праві власності є результатом реалізації права власника й у них виникає право на користування чужим майном, тобто сервітутне право.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України, передбачені спеціальні підстави для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом власника: у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Таким чином , у разі виникнення спору між власником та особами, які вселялись в житло у якості членів сім'ї, повинно бути враховано, що право користування житлом має речово-правовий характер, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватись згідно з вимогами статей 405,406 ЦК України, зокрема сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи понад один рік у спірному приміщенні.
Проте, в ході розгляду справи, позивачем не наведено суду обставин, що мають істотне значення для припинення права користування відповідачем спірного жилого приміщення.
Разом з цим, право користування житловим приміщенням, в силу ст.405 ЦК України, зберігається не тільки за членами сім'ї ( в тому числі колишніми) власника жилого приміщення, а й за членом його сім'ї, у разі зміни самого власника, оскільки припинення цього права можливо лише у випадках, передбачених ст.406 ЦК України.
Враховуючи наведене, суд вважає перехід права власності на спірну квартиру до позивача не припиняє права відповідача на користування ним.
Також, суд не приймає до уваги посилання позивача на ст.116 ЖК України, як на підставу для заявлених вимог про виселення, оскільки суду не надано доказів, в підтвердження порушення відповідачем правил статті 116 ЖК УРСР.
Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку , передбаченому законом.
Таким чином оскільки виселення регулюється нормами житлового законодавства, а позивачем не доведено втрату права користування відповідача на житло, а також відсутність права відповідача на користування спірною квартирою, позов в частині , що стосується виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення, є необґрунтованим.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.319,405 ,406 ЦК України, ст.ст.9,116,156 ЖК України, ст.ст.10,60,209,212-215,294 ЦПК України,суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: