Запорізької області
01.06.10
№ 09-07/589
Суддя Місюра Л.С.
Розглянувши позовну заяву Громадської організації „Добробут” (72313, м. Мелітополь Запорізької області, вул. Героїв Сталінграду, 23)
До відповідача № 1 -Мелітопольської міської ради (72312, м. Мелітополь Запорізької області, вул. К. Маркса, 5)
відповідача № 2 -Комунального підприємства МБТІ (72312, м. Мелітополь Запорізької області, вул. К. Маркса, 27)
відповідача № 3 -Виконавчого комітету Запорізької міської ради (72312, м. Мелітополь Запорізької області, вул. К. Маркса, 5)
про 1) визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно -будівлю гуртожитку, яка знаходиться в Запорізькій області, м. Мелітополь, вул. Героїв Сталінграду, 23, виданого 24 липня 2008 року на ім'я територіальної громади м. Мелітополя, в особі Мелітопольської міської ради, як таке, що порушує право власності ГО „Добробут” та членів організації;
2) визнання права власності ГО „Добробут” та зобов'язання Комунальне підприємство „Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації” зареєструвати право спільної сумісної власності на нерухоме майно -будівлю гуртожитку по вул. Героїв Сталінграду, 23, в м. Мелітополі Запорізької області, за громадською організацією „Добробут” та членами організації у відповідності до рішення № 18 сесії № 21 від 15.04.2003 року та наданому списку членів організації та видати свідоцтво про право власності;
3) визнати незаконним набуття права власності на нерухоме майно -будівлю по вул. Г. Сталінграду, 23, в м. Мелітополі територіальною громадою в особі Мелітопольської міської ради
Позовна заява вих. № 734 від 26.05.2010 року, підлягає поверненню відповідно до п. п. 2, 3 та 4 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що в позовній заяві не вказано повного найменування сторін, не вказано обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не вказані докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, а також не надано належних доказів сплати державного мита.
У наданій до суду позовній заяві не вказано повного найменування сторін, у зазначення назви другого відповідача міститься абревіатура (скорочення).
Крім того, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 54 ГПК України, у випадку подання позову дол. кількох відповідачів -позовна заява повинна містити зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Позивачем у позовній заяві вказано три відповідачі: 1 -Мелітопольська міська рада, 2 -Комунальне підприємство МБТІ та 3 -Виконавчий комітет Мелітопольської міської ради.
Проте, резолютивна частина позову містить вимоги лише до двох відповідачів - Мелітопольської міської ради (територіальної громади в особі міської ради) та до Комунального підприємства МБТІ. Надана до суду позовна заява взагалі не містить вимог до третього відповідача -Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради.
Крім того, у позовній заяві не вказані конкретну норми чинного законодавства, на підставі яких позивач просить визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Також варто вказати позивачу, що діючий Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливості звернення до суду з позовними вимогами узагальнюючого або альтернативного характеру.
У другому абзаці резолютивної частини позову позивач просить визнати право власності за юридичною особою -Громадською організацією „Добробут”, однак при цьому зареєструвати право спільної сумісної власності на нерухоме майно за Громадської організацією „Добробут” та членами організації.
При цьому, відповідно до ст. 1 ГПК України, до господарського суду із заявами мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності... , за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
Позивач просить суд зобов'язати другого відповідача зареєструвати право власності за самим позивачем та за членами громадської організації „Добробут”.
Однак в позові не вказано, чи надали члени громадської організації -фізичні особи, самій громадській організації „Добробут” - юридичній особі, повноваження подавати позови про зобов'язання зареєструвати право власності або не надавали таких повноважень. Також в позові не вказана конкретна норма чинного законодавства, яка дає право юридичній особі заявляти позови в інтересах фізичних осіб, у т.ч. про зобов'язання зареєструвати право власності.
Також, відповідно до вимог ст. 392 Цивільного кодексу України, з позовом про визнання права власності може звернутися до суду особа, яка вважає, що це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У відповідності з ст. 1 ГПК України, сторона звертається до суду за захистом своїх прав тільки у випадку, якщо ці права на момент подачі позову порушені відповідачем.
У наданій до суду позовній заяві не вказані підстави заявлення вимоги про визнання права власності до кожного з відповідачів, не вказані документи, з яких слідує, що кожний з відповідачів оспорює або не визнає право власності на спірне майно за позивачем та яким чином.
В позовній заяві не вказано, чи звертався перший позивач до відповідачів та коли саме, із заявою про визнання за ним права власності, чи було відмовлено позивачу, відсутні посилання на докази, які це підтверджують.
Також, у позовній заяві не вказана конкретна норма чинного законодавства, на підставі якої позивач просить визнати незаконним набуття права власності на нерухоме майно територіальної громадою в особі Мелітопольської міської ради, не зазначено норми закону, який надає господарському суду повноважень визнавати незаконним набуття права власності.
Крім того, суду не було надано належних доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі.
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” з позовної заяви майнового характеру стягується держмито у розмірі 1% від суми позову, але не менш ніж шість неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто -102 (сто дві) грн., і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто -25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн., а ставка державного мита за позовом немайнового характеру складає п'ять неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто -85 (вісімдесят п'ять) грн.
При цьому варто зазначити, що з позовної заяви про визнання права власності державне мито визначається з урахуванням вартості спірного майна.
Вказана правова позиція викладена також у постанові Верховного суду України від 25.12.2007 року № 8/219-07.
Позивачем у позовній заяві вказана як майнова вимога (визнання права власності), так і немайнова вимога (визнати недійсним та скасувати свідоцтво, зобов'язання провести реєстрацію права власності, визнання незаконним набуття права власності).
В якості доказів сплати державного мита за заявленими вимогами позивачем були надані оригінали квитанції № 7455.396.1 від 26.06.2010 року про сплату державного мита в сумі 102 (сто дві) грн. та квитанції № 5665.225.2 від 14.05.2010 року про сплату державного мита в сумі 85 (вісімдесят п'ять) грн..
Інших доказів сплати державного мита суду не було надано.
Позивачем в тексті позовної заяви не вказана вартість спірного майна, а відтак, вимога про визнання права власності не оцінена позивачем та не оплачена державним митом.
При цьому, до позовних матеріалів було надано копію акту приймання -передачі від 19.06.2003 року, в якому зазначено вартість будівлі гуртожитку по вул. Героїв Сталінграду, 23, в м. Мелітополі -390 888 (триста дев'яносто тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 49 коп.
У випадку не змінності вартості спірного майна, сума державного мита за вимогою про визнання права власності на дане майно повинна складати - 3 908 (три тисячі дев'ятсот вісім) грн.. 88 коп.
Повернення позовної заяви на підставі статті 63 ГПК України не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду у загальному порядку після усунення допущених порушень.
У випадку повторного звернення до суду, вам необхідно врахувати викладені вище обставини, а також врахувати наступне:
Свідоцтва про права власності не можуть виступати і предметом спору: таким може бути лише правовстановлювальний документ, на підставі якого видано свідоцтво, а у відповідних випадках - також акт про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна.
Самі лише свідоцтва про право власності на певний об'єкт майна не є правовстановлювальними документами, які можуть бути оскаржені в судовому порядку, вони лише виступають підставою для реєстрацію такого права, і видачі відповідного документу на підтвердження проведення реєстрації.
Вказана правова позиція також міститься у листі Вищого господарського суду від 31.01.2001 року № 01-8/98.
Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі -КАС України), справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Другою вимогою позову є визнання права власності та зобов'язання Комунальне підприємство „мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації” зареєструвати право власності та видати свідоцтво про право власності.
Відповідно до п. 1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 року № 7/5 та зареєстрованої 18.02.2002 року за № 157/6445, реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації.
Вказане свідчить, що БТІ на основі законодавства делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних зі здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Таким чином, БТІ в розумінні п. 7 ст. 3 КАС України є суб'єктом владних повноважень.
Аналіз суб'єктивного складу та характеру правовідносин свідчить, що дана вимога є вимогою адміністративної юрисдикції.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 06.06.2006 року.
З 01.09.2005р. набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, статтею 2 цього Кодексу визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень можуть бути оскаржені до адміністративних судів, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За таких обставин, позивач не позбавлений можливості звернутися за судовим захистом в цій частині до суду відповідної юрисдикції.
Керуючись п. п. 2, 3 та 4 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовну заяву з додатками повернути позивачу.
Додаток: позовні матеріали на п'ятдесяти аркушах, у т.ч. оригінали: трьох квитанцій № 7455.396.1 від 26.05.2010р., № 5665.225.2 від 14.05.2010р. та № 5665.223.2 від 14.05.2010р., позовної заяви вих. №734 від 26.05.2010 року на шести сторінках.
Суддя Місюра Л.С.