Справа № 2а-5342/09/1770
14 вересня 2009 р.
11год. 25хв.
м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Шарапи В.М. за участю секретаря судового засідання Пилипчук В.Є. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
прокурор: Заяць І.Є.,
позивача: представникОСОБА_1
відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
Прокурор Сарненського району в інтересах держави в особі Головна державна інспекція на автомобільному транспорті в особі територіального управління Головної державної транспортної інспекції на автомобільному транспорті в Рівненській області
до
фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
про стягнення фінансової санкції за порушення законодавста про автомобільний транспорт , -
Прокурор в інтересах держави в особі Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Рівненській області звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 1700 грн. штрафу за порушення вимог чинного законодавства України про автомобільний транспорт.
Прокурор та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному розмірі, просять стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. фінансові санкції за порушення законодавства про автомобільний транспорт в сумі 1700 грн., пояснюючи слідуюче.
В результаті проведеної 26 березня 2009 року перевірки транспортного засобу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. виявлено порушення вимог ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: надання послуг з перевезення пасажирів без оформлення ліцензійної картки на транспортний засіб та договору із замовником послуги. 14 травня 2009 року керівник органу державного контролю розглянувши справу виніс постанову № 0283 про застосування до відповідача фінансових санкцій в сумі 1700 грн., які відповідач у добровільному порядку не сплатив.
Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необгрунтованим, пояснюючи це наступним.
Як стверджує відповідач, він хоч і є фізичною особою-підприємцем та має ліцензію на пасажирські перевезення, однак перевезеннями пасажирів не займається і 26 березня 2008 року керував транспортним засобом, який використовував у особистих цілях. Крім того, відповідач вважає, що оскільки статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачений перелік документів, необхідних для фізичної особи на перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб, то в Інспекції не було жодних правових підстав вимагати від нього ліцензійну картку та копію договору із замовником транспортних послуг як від фізичної особи, а не від підприємця.
Відповідач зазначає, що перевірка, проведена 26.03.2009 року Територіальним управлінням Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Рівненській області з порушенням норм Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, що затверджений постановою кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567.
Відповідач пояснив суду, що територіальне управління Головавтотрансінспекції у Рівненській області не мало жодних правових підстав застосовувати штраф в розмірі 1700 грн., оскільки, як вважає відповідач, частина 1 абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає штраф у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 510 грн.
Заслухавши пояснення прокурора, представника позивача та відповідача, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що 26 березня 2009 року в ході перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, інспекторами Територіального управління Головавтотрансінспекції у Рівненській області було виявлено, що фізична особа-підприємець - ОСОБА_2 належним йому автомобілем Volkswagen Transporter, номерний знак НОМЕР_1, надавав послуги з перевезення пасажирів на замовлення без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: ліцензійної картки і договору із замовником послуг. Відповідальність за дане порушення передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 даного Закону. Складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 26.03.2009 року за № 115262.
14 травня 2009 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником територіального управління Головавтотрансінспекції у Рівненській області у відповідності до вимог п.п. 25, 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. N 1567 (далі - Порядок), було винесено постанову № 0283 про застосування до відповідача фінансових санкцій в сумі 1700 грн.
Дані обставини підтверджені дослідженими у судовому засіданні доказами: копією Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт за № 115262 від 26.03.2009 року (а.с.8), копією повідомлення відповідача про розгляд справи про порушення чинного законодавства в сфері автомобільного транспорту (а.с.7), копією постанови про застосування фінансових санкцій № 0283 від 14 травня 2009 року (а.с.5), копією супровідного листа про надіслання постанови про застосування фінансових санкцій з копією чека про підтвердження надіслання рекомендованого листа (а.с.6).
Стаття 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344 передбачає перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення, а саме частиною 9 статті передбачені документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України; для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.
Однак, відповідач надавав послуги з перевезення пасажирів без оформлення таких документів, порушивши тим самим вимоги даної статті, а саме, 26.03.2009 року був зафіксований факт перевезення 11 пасажирів при відсутності у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. ліцензійної картки і копії договору із замовником послуги.
Відповідно до абз. 3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На виконання п. 29 Порядку Територіальне управління Головавтотрансінспекції у Рівненській області 14.05.2009 року листом за № 150 надіслало відповідачу копію постанови про застосування фінансових санкцій № 0283 від 14 травня 2009 року.
Пунктом 28 Порядку встановлено, що фінансова санкція повинна бути перерахована суб'єктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування фінансових санкцій, про що повідомляється орган державного контролю, посадовою особою якого винесено відповідну постанову.
Однак, на час розгляду даної справи судом, відповідач фінансову санкцію у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 1700 грн., на зазначений в постановах рахунок не перерахував.
За наведених обставин, позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами і підлягають до задоволення повністю.
Заперечення відповідача проти позову необгрунтовані, не підтверджені належними та допустимими доказами, спростовуються наведеним вище, а тому судом до уваги не беруться.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення. Стаття 70 КАС України передбачає, що докази повинні бути належними та допустимими.
Відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 в судовому засіданні заявив, що пасажирські перевезення 26 березня 2009 року здійснював не як фізична особа-підприємець, а як фізична особа для власних потреб.
Однак, як встановлено судом, з 14 вересня 2006 року ОСОБА_2 Сарненською районною державною адміністрацією зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с.16). 3 жовтня 2006 року він отримав Ліцензію за №158Л на внутрішні перевезення васажирів та їх багажу на таксі (а.с.15).
Тобто, матеріалами справи підтверджено, що відповідач на час проведення перевірки Територіальним управлінням Головавтотрансінспекції у Рівненській області був зареєстрований фізичною особою-підприємцем і мав право перевозити пасажирів.
26 березня 2009 року інспекторами Територіального управління Головавтотрансінспекції у Рівненській області був встановлений факт перевезення відповідачем 11 пасажирів, які знаходилися в його легковому автомобілі.
Твердження відповідача про перевезення 11 пасажирів без мети отримання прибутку не заслуговують на увагу, оскільки в розумінні Господарського кодексу України підприємництво - це господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. І якщо відповідач відповідно до закону вже є зареєстрований підприємцем, то його діяльність націлена на отримання економічної вигоди - прибутку.
Посилання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. на ту обставину, що свідоцтво про сплату єдиного податку він отримав лише 01.07.2009 року, не є належним та допустимим доказом того, що підприємницьку діяльність в березні 2009 року він не здійснював, оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (ІН 2278617295) не припинялася, реєстрація відповідача як фізичної особи-підприємця з 2006 року не скасовувалася, ліцензія на внутрішні перевезення пасажирів не анульовувалася.
Відповідач стверджує, що стаття 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає перелік документів, які необхідні для перевезення пасажирів фізичною особою, а не підприємцем, які при перевірці відповідач Інспекції надав. Однак, з цим суд погодитись не може.
Відповідно до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567, Головавтотрансінспекція та її територіальні управління в областях наділені повноваженнями щодо контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт та відповідного застосування до них санкцій за порушення законодавства.
Визначення «суб'єкт господарювання» міститься в ст.55 Господарського кодексу України, а саме це юридичні особи та громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону, як підприємці.
Крім того, відповідно до положень Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Тобто, положення даного закону поширюються саме на фізичних осіб-підприємців.
Судом встановлено, що постанова про застосування фінансових санкцій № 0283 від 14 травня 2009 року відповідачем не оскаржена, а тому фінансові санкцій в загальній сумі 1700 грн. підлягають до стягнення.
Судові витрати по справі згідно ч. 4 ст. 94 КАС України з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1ідентифікаційний номер 2278617295) до Державного бюджету України на р/р 31111106700338 в ГУДКУ в Рівненській області, МФО 833017, ЗКПО 22588614, отримувач ВДКУ у Сарненському районі, код платежу 21081100 - фінансові санкції в сумі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена в повному обсязі 18 вересня 2009 року
Суддя Шарапа В.М.