Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" грудня 2013 р.Справа № 922/4124/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.
розглянувши матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Земельний банк", м. Харків
до Відкритого акціонерного товариства "Харківський регіональний фонд підтримки підприємництва", м. Харків
про стягнення 1 008 926,01 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 (дов. № 02-15/1-126 від 09.12.2013 р.)
відповідача - ОСОБА_2 (дов. № б/н від 10.09.2013 р.)
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Земельний банк", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Харківський регіональний фонд підтримки підприємництва" (надалі - Відповідач) прострочену заборгованості за процентами в сумі 1 008 926,01 грн. за період з 01 жовтня 2010 р. по 28 лютого 2013 р. Також Позивач просить суд покласти на Відповідача судовий збір.
Суд встановлює наявність заяв або клопотань до початку розгляду справи по суті.
Від Позивача заяв та клопотань не надійшло.
Від Відповідача заяв та клопотань не надійшло.
Суд переходить до розгляду справи по суті.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник Відповідача у судовому засідання проти позовних вимог заперечує в повному обсязі.
Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. №01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач є правонаступником Харківського акціонерного комерційного Земельного банку.
21 січня 2008 р. сторони уклали кредитний договір №04-08/К., відповідно до п.1.1, 1.2, 1.3, 1.4 якого позивач надав відповідачу кредит для придбання цінних паперів в сумі 1 900 000,00 грн. строком користування з 21 січня 2008 р. по 19 січня 2009 р. включно, з платою за користування кредитом в розмірі 17% річних. Відповідно до п.3.2 кредитного договору банк надає відповідачу кредит шляхом оплати розрахункових документів згідно з метою використання кредиту з позичкового рахунку №20622042135.
Плата за кредит - проценти нараховуються за весь період користування кредитом з дня фактичного його надання та сплачуються відповідачем щомісяця відповідно до п. 3.6, 3.7, 4.3.4, кредитного договору.
Сторони визначили в п.7.1, що цей кредитний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами зобов'язань по дату повернення кредиту, сплати процентів і штрафних санкцій.
Кредитні кошти в сумі 1 900 000,00 грн.. відповідач платіжними дорученнями №100 від 21 січня 2008 р. переказав на сплату акцій.
Додатковою угодою до кредитного договору №2 від 26.02.2009 р. встановили процентну ставку за користування кредитом з 1 березня 2009 р. 23% річних, додатковою угодою до кредитного договору №3 від 29.09.2009 р. подовжили строк повернення кредиту до 26 вересня 2010 р.
Відповідач в порушення умов кредитного договору не виконав зобов'язання стосовно своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом.
Прострочена заборгованість по сплаті процентів відповідача за період з 1 жовтня 2010 р. по 28 лютого 2013 р. згідно розрахунку складає 1 008 926,01 грн .
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).
Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем не були виконані умови Кредитного договору №04-08/К. 21 січня 2008 р., в частині повернення заборгованості по процентах за користування кредитними коштами.
30.07. 2010 року НБУ прийнята постанова № 375, згідно до якої було відкликано банківську ліцензію позивача та ініційовано процедуру його ліквідації.
З постанову НБУ № 375 вбачається, що відкликання банківської ліцензій та ініціювання процедури ліквідації позивача було здійснено в зв'язку з порушенням позивачем вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності позивача, а також з врахуванням висновку тимчасового адміністратора позивача про неможливість приведення банку в правову та фінансову відповідність до вимог Закону та нормативно - правових актів НБУ.
Відповідно до ст. 20 Закону, в редакції яка діяла станом на 30.07.2010 року: "Національний банк України може відкликати банківську ліцензію виключно у таких випадках: (1) якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять недостовірну інформацію; (2) якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; (3) у разі порушення цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку; (4) на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України; (5) недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.
Національний банк України негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської ліцензії. Банк протягом трьох днів з моменту отримання рішення зобов'язаний повернути Національному банку України свою банківську ліцензію.
У день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, банк припиняє здійснення усіх банківських операцій та вчиняє дії, що забезпечують виконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами відповідно до укладених договорів та положень цього Закону.
Рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії публікується в газеті "Урядовий Кур'єр" або "Голос України" і є підставою для звернення до суду з позовом про ліквідацію банку".
Відповідно до ст. 91 Закону, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин і на момент відкликання ліцензії Позивача (30 липня 2010 р.) з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора: (1) припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи; (2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; (3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; (4) припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку; (5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; (6) укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим Законом; (7) скасовуються арешт, накладений на майно (в тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; (8) вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
Аналіз зазначено норми не дає підстав вважати, що по діючим кредитним договорам, за якими існує заборгованість у клієнта перед банком по процентах за користування кредитними коштами, нарахування процентів та пені припиняється в зв'язку з прийняттям постанови НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора.
Це також підтверджується Постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня 20113 року по справі №922/877-13 (а.с. 138 - 142), тому суд, не приймає доводи Відповідача, які ґрунтуються на інших доказах, що містяться в матеріалах справи (а.с. 51 - 59).
Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.
За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.
Враховуючи, що Відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував, що спростовували викладене у позові, суд визнає вимоги Позивача обґрунтованими, доведеною матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 16, 91, 93, 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Харківський регіональний фонд підтримки підприємництва" (61145, м. Харків, вул. Космічна, 20, код 30359792) на користь Публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 4, код 19358721) прострочену заборгованості за процентами в сумі 1 008 926,01 грн. за період з 01 жовтня 2010 р. по 28 лютого 2013 р. та 20 178,52 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 17.12.2013 р.
Суддя(підпис) ОСОБА_3