08 жовтня 2009 р.
№ 29/428-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий суддя
Судді:
Борденюк Є.М.
Могил С.К. (доповідач),
Самусенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 08.05.2009
у справі
№ 29/428-08 господарського суду Харківської області
за позовом
Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва Схід"
треті особи :
Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентал"
Міністерство освіти і науки України,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма ПТФ"
про
витребування майна з чужого незаконного володіння
за участю представників
позивача :
Полубєдов П.Є.,
відповідача :
Ткаченко О.В.,
третьої особи 1:
Ткаченко О.В.,
третьої особи 2:
Полубєдов П.Є.,
третьої особи 3:
не з'явились,
Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд зобов'язати приватне підприємство "Діброва Схід" повернути Національному технічному університету "Харківський політехнічний інститут" нежитлові приміщення підвалу № 1-19, 1-го поверху № 1-4, 7-19, 2-го поверху № 1,2,5-18, 3-го поверху № 1-23, 4-го поверху № 1-23 у будинку № 5 по вул. Весніна у місті Харкові.
Рішенням господарського суду Харківської області від 26 січня 2009 року по справі № 29/428-08, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08 травня 2009 року позивачу відмовлено у задоволенні позову.
Позивач, не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, подав касаційну скаргу до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати зазначені рішення та постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, не вбачає правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як встановили суди попередніх інстанцій, неодноразово розглядаючи дану справу, спірні приміщення належали до державної власності, а з 1943 року були закріплені за позивачем, який є державним закладом з державною формою власності.
Судами також встановлено, що між ТОВ "Фірма ПТФ" (орендарем) та ХПІ ім. В. І. Леніна (орендодавець) 04 лютого 1992 року був укладений договір оренди з правом викупу, предметом якого були приміщення та обладнання в будівлі за адресою: м. Харків, вул. Весніна, 5. Пунктом 1.6 укладеного договору сторони за правочином передбачили, що майно переходить у власність орендаря після внесення на рахунок орендодавця залишкової вартості приміщень та обладнання в розмірі 305 075, 00 крб.
Судами з'ясовано, що ТОВ "Фірма ПТФ" в повному обсязі сплатило вартість вказаного майна, після чого Харківський політехнічний інститут ім. В. І. Леніна передав за актом приймання-передачі зі свого балансу на баланс ТОВ "Фірма ПТФ" площі приміщень та обладнання у будівлі по вулиці Весніна, 5 у м. Харкові, у зв'язку з виконанням останнім п. п. 1.6., 4.4. вказаного договору оренди з правом викупу.
Звертаючись з позовом про витребування вказаного майна, позивач стверджує про неправомірність переходу права власності до ТОВ "Фірма ПТФ" з підстав сплати останнім залишкової вартості майна за договором оренди. Як на підставу своїх тверджень скаржник посилається на недійсність вказаного договору та відсутність згоди уповноваженого органу держави на відчуження вказаного майна, а тому вважає, що майно вибуло з його власності незаконно, поза його волею та має бути витребуване з чужого незаконного володіння.
Розглядаючи вимоги позивача судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою арбітражного суду Харківської області від 31.08.1995 по справі № 2754/63 за позовом ХПІ ім. В.І.Леніна до ТОВ "Фірма ПТФ" про витребування майна було припинено провадження у справі в зв'язку з визнанням сторонами договору оренди від 04.02.1992 недійсним і поданням сторонами клопотання про припинення провадження по справі.
Проте, рішенням арбітражного суду Харківської області від 12.08.1999 у справі №7222/6-04 за ТОВ "Фірма ПТФ" визнано право власності на спірну будівлю у зв'язку з тим, що ТОВ "Фірма ПТФ" у липні 1992 року виконала свої грошові зобов'язання перед ХПІ ім. В. І. Леніна за договором оренди та перерахувала на його рахунок грошові кошти у розмірі 305 075, 00 карбованців. Разом з тим судом встановлено, що між сторонами за договором оренди було складено акт звірки взаємних розрахунків та акт прийому -передачі спірного майна від 15.12.1992 від позивача до ТОВ "Фірма ПТФ". На підставі наведеного судом було зроблено висновок про те, що після складання акту прийому -передачі майна ТОВ "Фірма ПТФ" набуло право власності на спірне майно. Крім того, слід звернути увагу на те, що 02 жовтня 2002 року господарський суд Харківської області, за поданням прокурора м. Харкова та за участю позивача у якості третьої особи, переглянув за нововиявленими обставинами зазначене рішення арбітражного суду Харківської області, та залишив рішення без змін.
Як зазначили суди обох інстанцій, позивач, який брав участь у справі в якості третьої особи, не оскаржував як рішення арбітражного суду Харківської області від 12.08.1999, так і ухвалу господарського суду Харківської області від 02.10.2002 про залишення без змін вказаного рішення.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Зважаючи на набрання законної сили судовим рішенням про визнання за ТОВ "Фірма ПТФ" права власності на спірні приміщення, господарські суди обох інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки доводи позивача про вибуття майна з його власності поза його волею, без достатніх підстав та про незаконність перебування майна у інших власників не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. Зокрема, спростовуючи доводи позивача про відсутність згоди державного органу, уповноваженого управляти державним майном вищих освітніх закладів на укладення договору оренди з правом викупу та відчуження майна на підставі цього договору, суди зазначили, що на час укладення цього договору не були законодавчо визначені державні органи, до компетенції яких належало управління державним майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
На підставі наявних матеріалів справи, суди обох інстанцій дійшли вичерпних висновків про те, що ТОВ "Фірма ПТФ" набуло права власності на спірне нерухоме майно на передбачених законодавством підставах, а також про те, що зазначене майно не вибувало з володіння позивача не з його волі іншим шляхом, оскільки ним був укладений договір оренди з правом викупу.
Зокрема, відмовляючи у задоволенні позову, суди вірно зазначили, що здійснення функцій управління майном загальнодержавної власності покладено на відповідні міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є загальнодержавній власності" від 15 грудня 1992 року № 8-92 (на теперішній час втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону України "Про управління об'єктами державної власності"), п. 8 якого передбачено, що він набуває чинності з дня опублікування. Декрет Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" опублікований (оприлюднений) в газеті "Голос України" 26 лютого 1993 року, тобто, датою набрання ним чинності є 26 лютого 1993 року.
Згідно з Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР", до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Закон СРСР "Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду" від 23.11.1989 № 810-І, який діяв на час укладання вказаного вище договору оренди з правом викупу не містив положень та приписів щодо обов'язковості отримання згоди державного органу, уповноваженого управляти державним майном на укладання такого договору і, крім того, ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону передбачено, що орендар може повністю або частково викупити орендоване майно, а умови, порядок і строки викупу визначаються договором оренди та згідно ч. 2 ст. 10 цього Закону, викуп здійснюється шляхом внесення орендарем орендодавцеві всієї належної йому орендної плати.
Згідно із ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативні акти не мають зворотної дії в часі, що також встановлено Рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 по справі № 1-7/99 "Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)".
Враховуючи наведене, вірними є висновки судів, що до правовідносин, які склалися між ХПІ ім. В.І.Леніна і ТОВ "Фірма ПТФ" не підлягають застосуванню Закон України "Про оренду майна державних підприємств і організацій" від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ (на теперішній час Закон України "Про оренду державного та комунального майна") і Декрет Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є загальнодержавній власності" від 15 грудня 1992 року № 8-92, оскільки Закон та Декрет були прийняті та введені в дію після укладання між позивачем та ТОВ "Фірма ПТФ" договору оренди з правом викупу 04.02.1992 та погіршували становище орендаря, зокрема, обмежували його право на викуп об'єкту оренди, передбачене договором оренди та Законом СРСР "Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду". При цьому, на час прийняття Закону України "Про оренду державного майна", ст. 31 цього Закону, в редакції яка діяла до прийняття Закону № 326/95-ВР від 15 вересня 1995 року, було передбачено, що зміни та доповнення до цього Закону не розповсюджуються на раніше укладені договори оренди державного майна, в тому числі і стосовно викупу орендованого майна, за виключенням питань, пов'язаних з оцінкою вартості майна. Окрім того, спростовуючи доводи позивача про недійсність договору оренди, суди правильно зазначили, що ухвала Арбітражного суду Харківської області від 31 серпня 1995 року по справі № 2754/63 за позовом ХПІ ім. В. І. Леніна до ТОВ "Фірма ПТФ" про витребування майна, якою було припинено провадження по справі в зв'язку з клопотанням сторін про визнання договору оренди від 04 лютого 1992 року недійсним не є належним та достатнім доказом недійсності цього договору оренди. До вказаних висновків суди дійшли з урахуванням того, що Арбітражно-процесуальним Кодексом України, зокрема статтями 22, 78 АПК України, не передбачене право і можливість сторін на укладання угоди, в тому числі, мирової угоди, а також статтею 80 АПК України не передбачене право або обов'язок суду припиняти провадження у справі за клопотанням сторін. Договором оренди з правом викупу укладеним між позивачем та ТОВ "Фірма ПТФ" від 04 лютого 1992 року не передбачене право сторін на визнання його недійсним. Частина 2 ст. 48 ЦК УРСР передбачає, що по недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою. Судами встановлено, а позивачем не спростовано та підтверджено, що грошові кошти у розмірі 305 075, 00 карбованців не були повернуті ТОВ "Фірма ПТФ" до теперішнього часу, а ХПІ ім. В. І. Леніна не була повернута спірна будівля. Рішення суду, яким був би визнаний недійсним зазначений договір оренди з правом викупу суду надано не було.
Дослідивши у подальшому укладені між сторонами та учасниками справи угоди щодо відчуження спірного майна, суди, із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права також встановили, що ПП "Діброва-Схід" (нині -ТОВ "Діброва-Схід") є добросовісним набувачем нерухомого майна, яке було придбано товариством у ТОВ "Рентал" в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Судова колегія погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки їх зроблено судами за результатом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності на підставі закону. Щодо наведених в касаційній скарзі доводів, то вони не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки суди попередніх інстанцій вказані доводи позивача ґрунтовно та повно спростували. Інших доводів скаржником не наведено, тому підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення господарського Харківської області від 26 січня 2009 року та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 08 травня 2009 року колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 травня 2009 року у справі № 29/428-08 - без змін.
Головуючий суддя
Борденюк Є.М.
Судді :
Могил С.К.
Самусенко С.С.