"10" вересня 2009 р. Справа № 18/30/09
10 вересня 2009 року Справа 18/30/09
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області
у складі судді Давченко Т.М.,
при секретарі Ковальжи А.І.,
за участю представників:
представник позивача: Іноземцев Є.С., дов. № 04/254 від 01.01.2009р.,
представник відповідача: Войтенкові І.О., дов. №1-292/91-465 від 30.04.2009 р., Волик В.М., дов. № 6-292/91-828 від 11.08.2009р.,
представник третьої особи Коба І.А., дов. № 22 від 10.01.2009р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз»,
54008, м. Миколаїв, вул. Чигрина, 159,
до Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету,
54030, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 41,
третя особа Миколаївське територіальне представництво Національної комісії регулювання електроенергетики України,
54001, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 91,
про врегулювання розбіжностей при укладанні договору на газопостачання бюджетних організацій та установ, -
Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз»(далі -позивач) звернулося з позовом до Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету (далі - відповідач), третя особа Миколаївське територіальне представництво Національної комісії регулювання електроенергетики України про врегулювання розбіжностей при укладанні договору на газопостачання бюджетних організацій та установ та зобов'язання відповідача прийняти Примітку 2 пункту 2.1 та пункт 7.3 Договору № БД/2009-ПГ-Г-142 від 03.01.2009р. на газопостачання для потреб бюджетних організацій та установ в редакції ВАТ по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз».
Представник позивача надав уточнення позовних вимог та просить суд зобов'язати відповідача прийняти крім Примітки 2 п. 2.1 та п. 7.3., пункти 2.2., 3.1., 3.3., абз.3 п. 3.5., пункт 3.7., останній абзац пункту 4.3., пункти 6.3., 7.2. Договору № БД/2009-ПГ-Г-142 від 03.01.2009р. на газопостачання для потреб бюджетних організацій та установ в редакції ВАТ по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз», надавши про це відповідну заяву за вх. № 10992 від 23.07.2009р., посилаючись на те, що 30.01.2009р. ним від відповідача отримано договір № БД/2009-ПГ-Г-142 від 03.01.2009р. (далі -Договір), підписаний відповідачем та два примірники протоколу розбіжностей підписаних та скріплених печаткою відповідача. Позивач не згоден із запропонованими відповідачем умовами, які вказані в протоколі розбіжностей, мотивуючи невідповідність цих умов діючому законодавству в галузі газопостачання.
Представник відповідача у судовому засіданні уточнені позовні вимоги не визнав, з мотивів того, що позивачем пропущений двадцятиденний строк судового врегулювання розбіжностей, передбачений ч. 7 ст.. 181 ГК України. Щодо початкових позовних вимог, то на думку представника відповідача, позивачем не вірно інтерпретуються норми законодавства в галузі газопостачання та ущемляються права територіального управління як споживача.
Представник третьої особи позовні вимоги вважає такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов наступного.
30.01.2009р. позивачем було отримано від відповідача підписаний останнім Договір та два примірники протоколу розбіжностей, підписаних та скріплених печаткою відповідача.
Позивач не погоджуючись із запропоновоною відповідачем редакцією умов Договору звернувся 19.02.2009 р. до господарського суду для врегулювання розбіжностей по прим. 2 пункту 2.1 та пункту 7.3 Договору .
Ухвалою суду від 05.05.2009 р. за цими позовними вимогами порушено провадження у справі.
Представник позивача 23.07.2009 р. надав уточнення позовних вимог та просить суд зобов'язати відповідача прийняти крім прим. 2 п. 2.1 та п. 7.3., пункти 2.2., 3.1., 3.3., абз.3 п. 3.5., пункт 3.7., останній абзац пункту 4.3., пункти 6.3., 7.2. Договору.
Відповідно до ст. 181 ГК України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Згідно ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Згідно ст.. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Оскільки позивачем, який займає монопольне становище на ринку постачання природного газу в Миколаївській області, не надавалося клопотання про поновлення пропущеного строку для подання уточнених позовних вимог, а ч. 7 ст. 181 ГК України містить спеціальне правило, що визначає особливий порядок вирішення переддоговірних спорів сторін за договорами, в яких сторона -виконавець за договором визнана моно полістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), то у задоволені поданих позивачем понад встановлений двадцятиденний строк уточнених вимог щодо врегулювання розбіжностей по Договору, належить відмовити.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти Примітку 2 пункту 2.1 та пункт 7.3 Договору, то суд прийшов до такого.
Як вбачається із Договору позивач просить викласти спірні пункти угоди в такій редакції:
· Прим. 2 п. 2.1 Договору: «Після виділення асигнувань споживач обов'язково повинен надати постачальнику довідку про обсяги виділених грошових коштів в 2009 році на оплату природного газу та послуг з його постачання і транспортування».
В обґрунтування укладення такої умови договору позивач посилається на Інструкцію про складання і виконання розпису Державного бюджету України, Постанову КМУ «Про вдосконалення системи розрахунків за споживання природного газу», Постанову КМУ «Питання Державної акціонерної холдингової компанії «Укргаз».
Відповідач пропонує виключити даний пункт Договору як такий, що суперечить нормативним документам з питань газопостачання.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Згідно п. 4 ст. 179 ГК України При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Згідно п. 6 ст. 179 ГК України суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.
Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Із пояснень представників сторін випливає, що на даний час відсутній затверджений КМУ Типовий договір на газопостачання для споживачів.
Отже, укладення між сторонами зазначеного договору відбувається на підставі загальних господарських положень укладання договорів та не може суперечити законодавству.
Так, пунктом 1.7 Інструкції про складання і виконання розпису Державного бюджету України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 28.01.02 № 57, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.02.02 за № 86/6374 (надалі - Інструкція), встановлений обов'язок розпорядників коштів затвердити у кошторисах обсяг коштів для проведення розрахунків за електричну і теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ та послуги зв'язку, які споживаються бюджетними установами, у повному обсязі в розрахунку на рік з урахуванням коштів загального та спеціального фондів відповідно до вимог закону про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.97 № 538 «Про вдосконалення системи розрахунків за споживання природного газу»встановлений обов'язок міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим передбачити у кошторисах доходів і видатків бюджетних установ та організацій окремим рядком у повному обсязі кошти на придбання природного газу для потреб бюджетних споживачів, які безпосередньо його використовують.
Згідно підпункту 1 пункту 3 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.05 № 1232, контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями є основним завданням даного органу державного управління.
Судом відхиляються твердження позивача про те, що йому як підприємству, що входить до структури ДАХК «Укргаз»згідно Постанови КМУ від 16.07.1996 р. №750 «Питання Державної акціонерної холдингової компанії «Укргаз»дозволено здійснювати відпуск природного газу бюджетним установам у межах коштів, передбачених затвердженими кошторисами доходів і видатків, оскільки вказана постанова втратила чинність на підставі Постанови КМУ від 28.09.1998 р. №1534 «Про ліквідацію Державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз" .
Отже, законодавчими актами, на які посилається позивач, не передбачений обов'язок споживача надавати постачальнику довідку про обсяги виділених йому грошових кошті, а також не надано повноважень споживачу контролювати обсяги постачання газу у відповідності із бюджетними надходженнями.
Крім того, в плані асигнувань з Державного бюджету кошти на оплату природного газу не передбачаються окремим пунктом, а входять разом з іншими коштами до статті видатків «Оплата комунальних послуг та енергоносіїв»(електроенергія, водопостачання і водовідведення) та є вільно доступною і відкритою інформацією.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення цієї позовної вимоги та зобов'язання відповідача надавати такі відомості постачальнику газу.
· Пункт 7.3 Договору: «У разі відхилення фактичного обсягу споживання газу від підтвердженого Постачальником (планового обсягу) та/або узгодженого Сторонами в порядку, передбаченому п. 2.2. цього Договору обсягу поставки у бік збільшення, Покупець зобов'язується до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки, сплатити вартість спожитого газу понад плановий/узгоджений обсяг. В іншому разі Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 200% різниці вартості фактичного обсягу споживання і планового/узгодженого обсягу поставки. В такому випадку сума штрафу, що підлягає сплаті Покупцем розраховується за формулою:
S = Сх (Vф-Vп) х2,
де S - сума штрафу, що підлягає сплаті;
С - ціна газу, зазначена в цьому Договорі, яка визначає ціну газу на місяць поставки (в грн. за 1000 куб. м);
Vф - фактичний обсяг газу, зазначений в акті приймання-передачі газу за місяць поставки (в тис. куб. м);
Vп - плановий обсяг постачання газу (в тис. куб. м)».
З пояснень позивача вбачається, що даний пункт необхідно залишити, оскільки він є у договорі поставки газу, укладеному між позивачем та основним постачальником (ДК «Газ України»). Крім того, посилається на п. 39 Правил подачі газу споживачам України (далі -Правила).
Відповідач пропонує виключити даний пункт Договору як такий, що суперечить нормативним документам з питань газопостачання.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до пункту 39 Правил споживач несе відповідальність за перевитрати газу понад встановлені плани. Порядок збирання підвищеної плати за газ визначається відповідною Інструкцією про порядок збирання підвищеної плати за газ, використаний підприємствами як паливо і сировина понад встановлені плани. Так, відповідно до пункту 1 Інструкції підвищена плата за газ, який був витрачений понад встановлені плани, збирається з підприємств, які використовують газ як паливо і сировину. Миколаївське обласне територіальне відділення АМКУ являється державним органом, а не господарюючим суб'єктом, а тому до нього не може бути застосована зазначена Інструкція.
Крім того, непередбачуваність обставин природного клімату, що підтверджується листом Миколаївського обласного центру з гідрометеорології від 05.03.09 № 79, не дає стовідсоткової можливості передбачити обсяги споживання газу на рік, а тому може неминуче призвести до відхилення від норми споживання.
Отже, такі умови надають преваги одній стороні договору - постачальнику через високу вірогідність відхилення від вказаних в договорах обсягів, і ущемленню інтересів споживача газу.
До того ж, відповідно до умов «Порядку забезпечення споживачів природним газом»(далі - Порядок), затвердженого Постановою КМУ від 27 грудня 2001 p. N 1729 (із змінами та доповненнями), який встановлює умови забезпечення природним газом усіх категорії споживачів, не передбачено застосування будь яких штрафних санкцій до споживачів природного газу зі сторони газопостачальника за різницю, яка виникла між обсягами фактичного споживання та плановими обсягами поставки природного газу.
Позивач посилається на те, що зазначені в Договорі штрафні санкції також встановлені у його договорі на постачання газу з ДК «Газ України», а отже, і повинні бути зазначені в Договорі з територіальним відділенням. Ці доводи відхиляються судом, оскільки ринок послуг постачання природного газу для кінцевого споживання і ринок природного газу як товару, що використовується для подальшої реалізації, є різними товарними ринками за функціональним призначенням товару, а ДК «Газ України»та ВАТ по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз»являються окремими господарюючими суб'єктами та вільні в укладенні умов договору між собою.
Обов'язковість зазначення ідентичних умов у договорах, укладених із кінцевим споживачем, законодавством не передбачена.
Згідно ст.. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, у задоволені позову належить відмовити.
З огляду на вищенаведене, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Суддя