08 жовтня 2009 р.
№ 13/131-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
розглянувши матеріали
касаційного подання
Заступника прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Управління земельних ресурсів Сумської міської ради
на рішення
Господарського суду Сумської області від 17.04.06
у справі
№13/131-06
за позовом
Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ"
до
Сумської міської ради
про
визнання договору поновленим
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Конорєв В.А. -дов. від 30.09.09;
від відповідача: не з'явились, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;
від прокуратури: Івченко О.А. -ст. прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв. №194.
Малим приватним виробничо-торгівельним підприємством "ВМ" у лютому 2006 року заявлений позов до Сумської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки №25 від 10.01.1996 поновленим на 10 років на умовах, що передбачені цим договором. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував на тому, що він упродовж дії договору оренди належним чином виконував обов'язки орендаря, а тому за приписами статті 8 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України "Про оренду землі", має переважне право на поновлення договору.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.04.06, ухваленим суддею Лиховид Б.І., позовні вимоги задоволено. Вмотивовуючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем письмових повідомлень підприємству про закінчення строку дії договору не надсилалось, позивач упродовж дії договору оренди належним чином виконував обов'язки орендаря, а відтак визнав, що позивач згідно приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі", має переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки.
Заступник прокурора Сумської області в порядку приписів статті 107 Господарського процесуального кодексу України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, з урахуванням змін зроблених прокурором у судовому засіданні, в інтересах Сумської міської ради, на рішення у справі, в якому просить його скасувати, як ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а справу скерувати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, прокурор вказує на те, що управління 23.12.05 на адресу позивача скерувало лист-повідомлення №1438 про непродовження та припинення договору оренди земельної ділянки, і цей лист отримано позивачем 26.12.05. Також прокурор зазначає і про те, що рішення Сумської міської ради від 29.11.1995 "Про відведення та закріплення земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям", на підставі якого було укладено спірний договір, скасовано рішенням Сумської міської ради від 29.10.08 №1974-МР. На думку, прокурора судом помилково не було залучено до участі у справі Сумську міську раду та Управління земельних ресурсів Сумської міської ради, права яких порушені.
Від Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ" судом отримано відзив на касаційне подання, в якому підприємство просить залишити без змін рішення у справі, а касаційне подання -без задоволення.
Від Сумської міської ради відзиву на касаційне подання судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представника позивача і прокурора, переглянувши матеріали справи та доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судом першої інстанції установлено, і це підтверджено матеріалами справи, що згідно рішення VIII сесії Сумської міської Ради народних депутатів XXII скликання від 29.11.1995 позивачеві надано в користування земельну ділянку під будівництво торгівельної зони, площею 0,10 га на вулиці Леваневського, 2ж, у місті Суми. На підставі цього рішення 10.01.1996 між сторонами у справі було укладено договір на право тимчасового користування землею №25 строком до 10.01.06. Предметом позову у даній справі є вимога Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ" до Сумської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки №25 від 10.01.1996 поновленим на 10 років на умовах, передбачених цим договором. Приписами статті 13 Конституції України унормовано, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Відповідно статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку. Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності і права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. В силу статті 124 названого Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 Цивільного кодексу України, зокрема, статтею 764 визначено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Частиною 2 статті 759 та частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України унормовано, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди), а відносини з найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Частиною 6 статті 93 Земельного кодексу України також передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. В силу частини 1 статті 31 цього закону договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Щодо поновлення договору оренди земельної ділянки Закон України "Про оренду землі" містить положення, які не є тотожними відповідним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Стаття 33 вказаного Закону передбачає, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця упродовж одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням. Тобто, цією нормою не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. Разом з тим, відповідно до пункту 34 статті 26, пункту 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин, у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки, вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. Таким чином, законодавством унормовано, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесії. Проте, ухвалюючи рішення у справі, господарський суд не з'ясував чи приймалось радою рішення про продовження дії договору оренди земельної ділянки. Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Згідно з цією статтею захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що визначено пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні. Задовольняючи позов Малого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ", місцевий суд припустився помилкового тлумачення частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", яка не передбачає автоматичного продовження договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін. Окрім того, зобов'язуючи раду продовжити дію договору із зазначенням певного строку, суд не врахував і того, що згідно з приписами статті 12 Земельного кодексу України такі строки самостійно визначаються власником земельної ділянки. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянуте рішення цим вимогам не відповідає. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до Господарського суду Сумської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення Господарського суду Сумської області від 17.04.06 у справі №13/131-06 скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Сумської області.
Касаційне подання Заступника прокурора Сумської області задовольнити.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
С у д д і Т.Гоголь
В.Швець