21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
12 жовтня 2009 р. Справа 7/164-09
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноекспорт", м. Бровари, Київська область.
до: Відкритого акціонерного товариства "Жежелівський кар'єр", с. Жежелів, Козятинський район, Вінницька область.
про стягнення 273013,7 грн. заборгованості
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники
позивача : Сухоярський Б.В. - довіреність № 230 від 03.04.2009 року.
відповідача : Рудіков С.В. - довіреність від 04.08.2009 року.
Подано позов про стягнення з ВАТ "Жежелівський кар'єр" на користь ТОВ "Техноекспорт" 273013,70 грн., з яких 250000,00 грн. боргу, 23013,70 грн. пені та 8568,49 грн. 3 % річних за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 25 від 18.05.2007 року в частині своєчасності та повноти оплати за отриманий товар (екскаватор Е-2503).
Ухвалою від 06.07.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/164-09 та призначено до розгляду на 05.08.2009 року.
В судове засідання 05.08.2009 року відповідач не з'явився та не виконав вимог ухвали суду від 06.07.2009 року щодо надання доказів необхідних для розгляду справи, при тому, що до суду надійшло повідомлення про вручення поштового відправлення № 305124 з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу від 06.06.2009 року 09.07.2009 року, а отже був належним чином повідомлений про час та місце вказаного судового засідання.
04.08.2009 року надійшла телеграма відповідача в якій останній просить відкласти розгляд справи у зв'язку з перебуванням його представника у відрядженні.
Враховуючи неявку відповідача, ненадання витребуваних доказів та з метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу розгляд справи було відкладено до 29.09.2009 року.
Однак відповідач в судове засідання призначене на 29.09.2009 року повторно не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання доказів.
З метою надання позивачем додаткових документів в судовому засіданні 29.09.2009 року оголошувалась перерва до 12.10.2009 року.
Про час і місце проведення судового засідання 12.10.2009 року сторони повідомлялись телефонограмою.
За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
В судовому засіданні представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог в якій він вказує, що на момент звернення з позовом до суду не було помилково враховано 47632,00 грн. і таким чином розмір заборгованості відповідача становив не 250000,00 грн., а 297632,00 грн..
Розглянувши вказану заяву суд прийняв її до розгляду, як таку, що не суперечить вимогам ч.4 ст.22 ГПК України, відповідно до якої позивач має право до прийняття рішення у справі, крім іншого, збільшити розмір позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
18.05.2007 року між ТОВ "Техноекспорт" (Постачальник) та ВАТ "Жежелівський кар'єр" (Покупець) було укладено договір поставки № 25, згідно п.1.1 якого Постачальник зобов'язувався передати Покупцю, а Покупець зобов'язувався належним чином прийняти та оплатити екскаватор Е-2503 (із зносом по технічному стану) (надалі - Товар) на умовах даного договору.
В пункті 2.1 Договору сторони погодили вартість Товару в розмірі 600000,00 грн. з зазначенням в п. 2.2 Договору того, що вартість товару включає податок на додану вартість у розмірі 100000,00 грн..
Пунктами 2.3, 2.4 Договору сторонами узгоджено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування безготівкових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, у наступному порядку : 150000,00 грн. не пізніше 10 днів з дня укладення договору, 90000,00 грн. не пізніше 15.06.2007 року, 90000,00 грн. не пізніше 15.07.2007 року, 90000,00 грн. не пізніше 15.08.2007 року, 90000,00 грн. не пізніше 15.09.2007 року, 90000,00 грн. не пізніше 15.10.2007 року.
Також в п. 2.5 Договору сторони передбачили, що право власності на товар переходить до покупця після повної оплати його вартості.
Згідно п.3.1 Договору Постачальник зобов'язувався поставити Товар протягом 45 банківських днів з моменту внесення Покупцем 25 % попередньої оплати на розрахунковий рахунок Постачальника.
В подальшому в доповнення до даного Договору сторони укладали додаткові угоди.
Так, 01.10.2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 25 від 18.05.2007 року в якій, крім іншого, зафіксовано проведення Покупцем часткового розрахунку за Товар на загальну суму 300000,00 грн. (17.07.2007 року - 150000,00 грн., 31.08.2007 року - 50000,00 грн., поставка обладнання (бувшого у використанні екскаватора Е-2503 на) на суму 100000,00 грн.) (п.6 Додаткової угоди). Також в додатковій угоді від 01.10.2007 року сторони визначили, що станом на 01.10.2007 року Покупець має заборгованість в розмірі 300000,00 грн., а також змінили порядок проведення розрахунку по залишку заборгованості погодивши його в наступному вигляді: не пізніше 30.10.2007 року - 50000,00 грн.; не пізніше 30.11.2007 року - 100000,00 грн.; не пізніше 30.12.2007 року - 50000,00 грн.; не пізніше 30.03.2008 року - 50000,00 грн.; не пізніше 30.04.2008 року - 50000,00 грн..
29.10.2008 року сторонами підписано додаткову угоду № 1/1 до договору поставки № 25 від 18.05.2007 року згідно якої п.п.2.1 і 2.4 Договору поставки № 25 від 18.05.2007 року викладено в наступній редакції: вартість Товару складає 550000,00 грн.; у вартість Товару включено податок на додану вартість 91666,67 грн..
На підтвердження факту поставки Товару відповідачу позивач надав суду видаткову накладну № РН-000146 від 03.11.2008 року та довіреність серія ЯОЮ № 226849, оригінали яких оглядались в судовому засіданні 05.08.2009 року (а.с.17, 45, т.1).
Співставивши предмет договору визначений в п.1.1 Договору, загальну вартість товару вказану в п.2.1 Договору (із врахуванням додаткової угоди від 29.10.2008 року № 1/1) із такими ж даними які містяться в накладній від 03.11.2008 року № РН-000146 суд дійшов висновку про те, що поставка товару відповідачу відбувалась саме за умовами вказаного вище договору поставки з огляду на повну тотожність даних, які містяться в договорі та видатковій накладній (найменування продукції, кількість, вартість).
Крім того, суд зауважує, що на видатковій накладній від 03.11.2008 року № РН-000146, окрім підписів, міститься відбиток гербової печатки відповідача.
Як вбачається із наявних у справі матеріалів, відповідач за отриманий товар проводив розрахунки наступним чином.
Зокрема, із банківських виписок випливає, що відповідач 17.07.2007 року перерахував позивачу 150000,00 грн. (призначення платежу - авансовий платіж за екскаватор Е-2503 згідно договору від 18.05.2007 року); 31.08.2007 року - 50 000,00 грн. (призначення платежу - за ремонт екскаватора згідно договору 23 від 17.07.2007 року).
14.11.2007 року відповідач передав позивачу запасні частини на загальну суму 52368,00 грн., що вбачається із видаткової накладної № 55, в якій зроблено посилання на договір від 17.05.2007 року № 23.
Під час розгляду справи судом встановлено, що 17.05.2007 року між ТОВ "Техноекспорт" (Покупець) та ВАТ "Жежелівський кар'єр" (Постачальник) було укладено договір поставки № 23, згідно якого Постачальник зобов'язувався передати Покупцю, а Покупець зобов'язувався належним чином прийняти та оплатити екскаватор Е-2503 вартістю 100000,00 грн.. Як вбачається із п.3.1 Договору передачі Товару Покупцю мала здійснюватись для розбирання.
За посиланням позивача, несплата відповідачем залишку боргу з моменту спливу кінцевого терміну розрахунку (30.04.2008 року) спонукала його звернутись з позовною заявою до суду.
Із наявних у справі документів вбачається, що позовну заяву було здано до відділення поштового зв'язку 24.06.2009 року (відбиток штемпеля на конверті - а.с.21, т.1). До суду позовна заява надійшла 01.07.2009 року (а.с.2, т.1).
Разом з тим, судом встановлено, що після подачі позовної заяви до суду відповідач проводив розрахунки з позивачем.
Так, 26.06.2009 року відповідач перерахував позивачу 10000,00 грн. (призначення платежу - погашення заборгованості), а 09.07.2009 року передав позивачу запасні частини на загальну суму 130000,00 грн., що підтверджується банківською випискою та видатковою накладною від 09.07.2009 року № ПР-0000454 відповідно.
21.07.2009 року між сторонами було підписано протокол про зарахування зустрічних однорідних вимог, з якого вбачається погодження сторонами того, що ВАТ "Жежелівський кар'єр" погасило кредиторську заборгованість перед ТОВ "Техноекспорт" у розмірі 392368,00 грн. по фінансовим зобов'язанням, які виникли внаслідок господарської операції згідно видаткової накладної від 03.11.2008 року № РН-0000146, а ТОВ "Техноекспорт" погасить дебіторську заборгованість ВАТ "Жежелівський кар'єр" в сумі 392368,00 грн. за отримані запасні частини до екскаватора.
Виходячи із матеріалів справ суд дійшов висновку, що сума фінансового зобов'язання ТОВ "Техноекспорт" перед ВАТ "Жежелівський кар'єр" включає в себе розрахунки які проводились відповідачем за договором № 25 (17.07.2007 року, 31.08.2007 року та 26.06.2009 року), так і вартість товару поставленого позивачу згідно накладних № 55 від 14.11.2007 року та № ПР-0000454 від 09.07.2009 року.
Слід зауважити, що хронологія господарських операцій між сторонами за період з 17.07.2007 року по 09.07.2009 року, яка вказана вище, відображена в обопільнопідписаному сторонами та скріпленому їх печатками акті звірки взаєморозрахунків. У вказаному акті звірки (оригінал якого оглядався в судовому засіданні 05.08.2009 року) зазначено, що станом на 20.07.2009 року заборгованість відповідача складає 157632,00 грн. на користь ТОВ "Техноекспорт".
Також судом встановлено, що відповідач 04.08.2009 року та 12.08.2009 року сплатив в рахунок погашення заборгованості позивачу загалом 78000,00 грн. (48000,00 грн. - призначення платежу - погашення заборгованості, 30000,00 грн. - призначення платежу - оплата заборгованості за екскаватор).
В судовому засіданні 29.09.2009 року представник позивача в письмовому поясненні вказав, що після 12.08.2009 року розрахунків зі сторони відповідача не було.
Вказану інформацію підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, яке відбулось 12.10.2009 року.
Таким чином з урахуванням встановлених обставин борг відповідача перед позивачем складає 79632,00 грн. (550000-(150000+50000+52368+10000+130000+48000+30000)).
Крім того, суд з урахуванням встановлених обставин щодо хронології погашення відповідачем боргу за отриманий Товар, прийшов до висновку, що на момент звернення позивача з позовом до суду (24.06.2009 року) борг відповідача становив не 250000,00 грн., як вказано в позовній заяві, а 297632,00 грн. (550000,00-150000,00-50000,00-52368,00).
Слід зауважити, що як вказувалось раніше представник позивача в письмовому поясненні та заяві про збільшення розміру позовних вимог наданим в судовому засіданні 12.10.2009 року вказав на те, що ним при подачі позовної заяви до суду було допущено помилку у визначенні суми основного боргу в розмірі 250000,00 грн., тоді як фактично така сума боргу становила 297632,00 грн. на момент подачі позовної заяви.
Беручи до уваги викладене суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказувалось раніше, в п. 2.4 договору поставки № 25 (з врахуванням додаткової угоди від 01.10.2007 року № 1) сторонами було погоджено графік сплати за отриманий товар із встановленням дати до якої повинен бути здійснений той чи інший платіж (кінцевий термін проведення останнього платежу - не пізніше 30.04.2008 року).
Стосовно укладення між сторонами 21.07.2009 року протоколу про зарахування зустрічних однорідних вимог від 21.07.2009 року суд зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 203 передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої невизначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить ст. 601 ЦК України.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 218000,00 грн. (10000,00+130000,00+40000,00+38000,00), яку було сплачено відповідачем після подачі позовної заяви до суду, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.
Виходячи з викладеного вище, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу у розмірі 79632,00 грн. правомірною та обґрунтованою.
Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 23013,70 грн. пені та 8568,49 грн. 3% річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В п. 4.1. договору № 25 від 18.05.2007 року сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати покупець сплачує поставнику пеню у розмірі 0,1 % від недоплаченої суми за кожен прострочення.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому суд зазначає, що у розрахунку пені позивач посилався на дану норму та нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.
При цьому під час перевірки правильності нарахування пені судом встановлено допущені в ньому помилки які полягають в наступному.
Як вбачається із розрахунку пені наданого позивачем, останній обраховує її за період з 02.06.2008 року по 31.10.2008 року зазначаючи про заборгованість в розмірі 250000,00 грн..
Суд вважає такий розрахунок невірним виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вказувалось раніше, в додатковій угоді від 01.10.2007 року сторони погодили порядок проведення розрахунків у наступному вигляді: не пізніше 30.10.2007 року - 50000,00 грн.; не пізніше 30.11.2007 року - 100000,00 грн.; не пізніше 30.12.2007 року - 50000,00 грн.; не пізніше 30.03.2008 року - 50000,00 грн.; не пізніше 30.04.2008 року - 50000,00 грн..
Як вбачається із змісту договору поставки від 18.05.2007 року № 25 та додаткових угод до нього сторонами не було погоджено збільшення періоду нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, а тому в даному випадку щодо періоду нарахування штрафних санкцій підлягає застосуванню норма передбачена ч.6 ст.232 ГК України.
Виходячи із раніше встановлених обставин, борг відповідача станом на 02.06.2008 року становив 297632,00 грн..
Разом з тим, суд вважає, що нарахування пені на заборгованість в розмірі 250000,00 грн. є помилковим виходячи із строків проведення розрахунків погодженому сторонами в додатковій угоді від 01.10.2007 року № 1 та вимог ч.6 ст.232 ГК України.
Так, згідно додаткової угоди від 01.10.2007 року № 1 відповідач зобов'язувався сплатити 50000,00 грн. не пізніше 30.10.2007 року, 100000,00 грн. не пізніше 30.11.2007 року.
Таким чином, в разі прострочення по вказаним платежам період нарахування штрафних санкцій по них закінчувався 30.04.2008 року та 01.05.2008 року відповідно.
Стосовно платежу у розмірі 50000,00 грн.. який мав бути сплачений не пізніше 30.12.2007 року то по ньому період нарахування закінчується 30.06.2008 року - тобто із вказаного платежу правомірним буде нарахування пені за період з 02.06.2008 року по 30.06.2008 року.
Четвертий платіж у розмірі 50000,00 грн. відповідач зобов'язувався сплатити не пізніше 30.03.2008 року, а тому період нарахування пені щодо нього має становити з 02.06.2008 року по 30.09.2008 року.
Нарахування по п'ятому платежу в розмірі 50000,00 грн., який мав бути сплачений не пізніше 30.04.2008 року, мало б закінчуватись 01.11.2008 року.
Провівши перерахунок пені із врахуванням прострочених сум заборгованостей та періодів нарахування вказаних вище судом отримано 9901,64 грн. пені:
- 50000,00 грн. - 02.06.2008 року - 30.06.2008 року - 29 днів - 24 % - 950,82 грн.;
- 50000,00 грн. - 02.06.2008 року - 30.09.2008 року - 121 день - 24 % - 3967,21 грн.;
- 50000,00 грн. - 02.06.2008 року - 31.10.2008 року - 152 дні - 24 % - 4983,61 грн..
Виходячи з наведеного, в стягненні 13112,06 грн. пені суд відмовляє як заявлених безпідставно.
Також судом здійснено перевірку розрахунку 3 % річних, які обраховувались позивачем за період з 01.05.2008 року по 22.06.2009 року на заборгованість в розмірі 250000,00 грн..
Як вбачається позивачем невірно визначено розмір заборгованості, який станом на 01.05.2008 року складав 297632,00 грн., але визначення періоду нарахування штрафних санкцій та розміру заборгованості є правом позивача, а тому суд здійснив перевірку лише правильності проведеного обрахунку.
При перевірці обрахунку 3 % річних, судом виявлено помилки допущені позивачем, які полягають в тому, що останній не врахував того, що в 2008 році кількість днів становила 366, в той час як в розрахунку зазначено кількість днів - 365.
В результаті перерахунку судом отримано 8554,74 грн.:
- 250000,00 грн. - 01.05.2008 року - 31.12.2008 року - 245 днів - 366 днів в році - 5020,49 грн.;
- 250000,00 грн. - 01.01.2009 року - 22.06.2009 року - 172 дні - 365 днів в році - 3534,25 грн..
Таким чином в стягненні 13,75 грн. 3 % річних суд відмовляє.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 06.07.2009 року та від 05.08.2009 року відповідач не подав доказів в спростування позовних вимог, в тому рахунку і доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).
Слід вказати, що 12.10.2009 року відповідачем подано до суду ряд документів, серед яких і докази розрахунків з позивачем, але вони підтверджують розрахунки, докази про які надав позивач раніше.
Враховуючи те, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі 79632,00 грн. підтверджуються наявними у справі доказами, суд вважає суму боргу в розмірі 79632,00 грн. доведеною позивачем, що дає підстави для задоволення позову в цій частині.
З врахуванням викладеного вище, позов підлягає частковому задоволенню з врахуванням викладених вище мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення 218000,00 грн. основного боргу.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача оскільки спір виник з його вини відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України.
При розподілі судових витрат суд дійшов висновку про необхідність достягнення з позивача в доход державного бюджету недоплаченого мита із суми збільшених згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог грошових коштів в розмірі 47632,00 грн..
Приходячи до такого висновку суд врахував позицію викладену в п.4.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому зазначається, що якщо позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд повинен стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита в доход державного бюджету. Якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
Аналогічна позиція міститься також в п.15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" в якому зокрема зазначається, що якщо факт недоплати суми державного мита з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд у залежності від конкретних обставин справи може:
1) зобов'язати позивача доплатити необхідну суму державного мита, подавши суду відповідні докази у встановлений ним термін, та за необхідності - відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК), і в такому разі неподання позивачем без поважних причин витребуваних доказів може бути підставою для залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК);
2) стягнути відповідну суму державного мита за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу.
Крім того при розподілі судових витрат суд врахував вимогу, яка міститься в п. 6.1 зазначеного вище роз'яснення в якій вказано, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову у повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані із сплатою державного мита, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судових витрат застосовуються як у майнових спорах, так і у спорах немайнового характеру.
Виходячи з наведеного суд достягує з позивача в доход державного бюджету 476,31 грн. державного мита.
При достягненні державного мита судом враховано, що позивач при зверненні з позовом до суду визначивши ціну позову в розмірі 281582,19 грн. (250000,00 - основний борг, 23013,70 грн. - пеня, 8568,49 грн. - 3 % річних) сплатив державне мито в сумі 2815,83 грн., тобто на 0,01 грн. більше ніж потрібно.
За письмовим клопотанням сторін 12.10.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст. 530, ч. 1 ст. 546, ч.1 ст.548, ст.549, ч.1 ст. 550, ст.ст. 601, 610, п.3 ч.1 ст. 611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 626, 627, 628, 629, 631, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст.173, 174, 193, ч. 3 ст. 203, ст. 230, ч.4 ст.231 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч. 1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Жежелівський кар'єр", вул. Леніна, с. Жежелів, Козятинський район, Вінницька область, 22116 (ідентифікаційний код - 00292379) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноекспорт", вул. Київська, 290, м. Бровари, Київська область, 07400 (ідентифікаційний код -24890524) - 79632 грн. 00 коп. основного боргу, 9901 грн. 64 коп. - пені, 8554 грн. 74 коп. - 3 % річних, 3160 грн. 88 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 300 грн. 04 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Припинити провадження в частині стягнення 218000 грн. 00 коп. боргу відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
4. Відмовити в стягненні 13112 грн. 06 коп. пені та 13 грн. 75 коп..
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноекспорт", вул. Київська, 290, м. Бровари, Київська область, 07400 (ідентифікаційний код -24890524) - 476 грн. 31 коп. - державного мита в доход державного бюджету.
6. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.
7. Копію даного рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 19 жовтня 2009 р.
віддрук.3 прим.:
1 - до справи.
2 - позивачу - вул. Київська, 290, м. Бровари, Київська область, 07400.
3 - відповідачу - с. Жежелів, Козятинський район, Вінницька область.