01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
15.06.09 р. № 15/377-08/4
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді: Жук Г. А. (доповідач по справі),
суддів:
Агрикової О.В.
Мазур Л. М.
судді-доповідача Жук Г. А.
при секретарі судового засідання: Єрмак Л.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Малютов С.В. -представник за дов. № 13/12 від 26.12.2008 р.;
від відповідача: не з'явились
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетерів»на рішення господарського суду Київської області від 03.03.2009р.
у справі № 15/377-08/4 (суддя Щоткін О.В.)
за позовом Приватного підприємства «Сливпак», м.Дніпропетровськ;
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетерів», смт. Іванків, Київської області;
про стягнення 168 929,11 грн.
Приватне підприємство «Сливпак»звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетерів»про стягнення 168 929,11 грн., що становить 135 000,00 грн. основної заборгованості, 29 821,07 грн. пені та 4 108,04 грн. відсотків за неправомірне користування грошовими коштами (а.с.15-19).
03.03.2009 року позивач звернувся до місцевого господарського суду з заявою про уточнення позовних вимог (а.с.103-106) в якій просить стягнути з відповідача 115 000,00 грн. основного боргу, 43 885,67 грн. пені, 5 813,04 грн. проценти за користування чужими коштами.
Рішенням господарського суду Київської області від 03.03.2009р. у справі № 15/377-08/4 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетерів»на користь Приватного підприємства «Сливпак»115 000,00 грн. заборгованості, 17 436,25 грн. пені, 5 813,63 грн. за неправомірне користування чужими коштами (а.с.110-112).
Суд першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 525, 526, 692 ЦК України та ст. ст. 230, 232 ГК України, дійшов до висновку про доведеність позивачем обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, та правомірність позовних вимог. При цьому, господарським судом стягнуто пеню за період 6 місяців, згідно вимог ст.ст. 232,250 ГК України.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тетерів»16.03.2009р., через місцевий господарський суд подав апеляційну скаргу (вх №2-04/1/261/761 від 26.03.2009р.), в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що вказане рішення винесено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник вказує, що поставка товару позивачем була здійснена в 2007 році після закінчення строку дії договору на підставі рахунків-фактур виставлених відповідачем, в той час, як п. 10.5 договору встановлений строк дії договору до 31.12.2005 року.
Відповідач зазначає, що позивач здійснив поставку товару на підставі рахунків-фактур, в яких не було зазначено строк розрахунку за поставлений товар.
Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду (колегія суддів: Жук Г.А. -головуючий по справі, судді -Агрикова О.В., Мазур Л.М.) від 31.03.2009 року вказана апеляційна скарга була прийнята до провадження.
ТОВ «Тетерів»(скаржник) своїх представників в судове засідання не направив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник ПП «Сливпак»(позивач у справі) в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги, зазначив, що рішення господарського суду Київської області від 03.03.2009р. у справі № 15/377-08/4 відповідає обставинам справи, прийняте у відповідності та на підставі чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського міжобласного апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
26.09.2005 року Приватне підприємство «Сливпак»(продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Тетерів»(покупець) уклали договір № 19 відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язався отримати продукцію та оплатити її вартість на умовах договору (а.с.23-26).
Додатковою угодою від 02.10.2007 року (а.с.28) до договору № 19 від 26.09.2005 року сторони продовжили строк дії договору № 19 від 26.09.2005 року до 31.12.2008 року, що спростовує твердження скаржника, про те що договір діяв лише до 31.12.2005 року, а поставка товару позивачем була здійснена в 2007 році після закінчення строку дії договору.
Відповідно до п. 1.3 договору, поставка продукції здійснюється партіями згідно специфікацій підписаних сторонами, які є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 3.1 сторони встановили, що кількість, асортимент, ціна та загальна вартість з врахуванням ПДВ кожної партії продукції, що продається, базис поставки (згідно правил ІНКОТЕРМС 2000) погоджуються сторонами в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору. Строк поставки товару -30 календарних днів з дня підписання сторонами відповідної специфікації.
У відповідності до видаткової накладної № РН 0000090 від 29.10.2007 року позивач поставив відповідачу ковпачок полімерний, срібло, з логотипом ТМ «Бондарев», розміром 33х47 мм, в кількості 200,850 тис. шт. на загальну суму 170 724,11 грн. (а.с.31), № РН 0000093 від 14.11.2007 року - ковпачок полімерний, чорний, з логотипом ТМ «Бондарев», розміром 33х47 мм, в кількості 202,690 тис. шт. на загальну суму 172 288,12 грн. (а.с.35).
Факт отримання продукції підтверджується довіреностями серії НБВ № 319016 від 29.10.2007 року (а.с.32) та серії НБВ № 319032 від 14.11.2007 року (а.с.36)
Твердження скаржника про те, що рахунки-фактури не містять строку розрахунку за поставлений товар, спростовуються наступним.
Відповідно до п. 4 специфікації № 8 від 02.10.2007 року (а.с.29) та № 9 від 03.10.2007 року (а.с.33) покупець оплачує кожну партію продукції на умовах: попередня оплата 50 % від вартості замовленої партії по специфікації та згідно виставленого рахунку до моменту поставки продукції; 50 % вартості товару перераховуються на протязі 30 днів з дати поставки товару.
Проте, в порушення вказаного пункту специфікацій, відповідач не сплатив повну суму за отриманий товар, в зв'язку з чим, на момент звернення позивача до господарського суду за ним нараховувалася заборгованість за спірним договором в розмірі 115 000,00 грн.(з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк ( строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 16 ЦК України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару
Як було вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними у справі матеріалами, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тетерів»отримало від позивача ковпачок полімерний, срібло, з логотипом ТМ «Бондарев», розміром 33х47 мм, в кількості 200,850 тис. шт. на загальну суму 170 724,11 грн. та ковпачок полімерний, чорний, з логотипом ТМ «Бондарев», розміром 33х47 мм, в кількості 202,690 тис. шт. на загальну суму 172 288,12 грн., оплативши їх вартість лише частково Відповідач не оспорив факту отримання товарно-матеріальних цінностей та часткову оплату їх вартості. Позивачем належними доказами доведено заборгованість відповідача по оплаті вартості отриманої продукції в сумі 115 000,00 грн.
За даних обставин колегія суддів апеляційного суду визнає правомірним та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог позивача та стягнення заборгованості в сумі 115 000,00 грн.
У відповідності до вимог ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, в даному випадку зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості товару, учасник зобов'язаний сплатити штрафні господарські санкції, якими згідно господарського суду України є неустойка, штраф, пеня.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», передбачено, що розмір пені, встановлений за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 250 ГК України вказує, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Пунктом 7.2 договору № 19 від 26.09.2005 року сторони передбачили, що при порушенні покупцем строків оплати продукції продавець має право пред'явити покупцеві вимогу про оплату пені в розмірі 0,2 % від суми заборгованості за кожний день простроченя.
Частина 1 ст. 223 ГК України, передбачає, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за порушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Згідно представленого в матеріалах справи розрахунку позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по договору поставки нараховано пеню за період з 29.11.2007 року по 03.03.2009 року в сумі 43 885,67 грн.
Місцевим господарським судом перераховано розмір пені та задоволено позовні вимоги про стягнення неустойки (пені) в розмірі 17 763,25 грн., у відповідності до вимог ст.ст. 232,250 ГК України, згідно яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч.4 ст. 232 ГК України, відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо стягнення з відповідача відсотків в сумі 5 813,63 грн., які нараховано в порядку ст. 625 ЦК України.
Отже, місцевим господарським судом вірно визначено норми законодавства, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, з'ясовано зміст та природу взаємних зобов'язань сторін за договорами поставки, ступінь їх виконання та правові наслідки порушення зобов'язань в частині стягнення основної заборгованості, пені та відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Враховуючи наведене, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду Київської області від 03.03.2009р. у справі № 15/377-08/4 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105, ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетерів»на рішення господарського суду Київської області від 03.03.2009р. у справі № 15/377-08/4 - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 03.03.2009р. у справі № 15/377-08/4 - залишити без змін.
3. Справу № 15/377-08/4 повернути до господарського суду Київської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.
Головуючий суддя: Жук Г. А.
Судді:
Агрикова О.В.
Мазур Л. М.
Дата відправки 22.06.09