ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 50/171
19.10.09
За позовом Заступника військового прокурора Київського гарнізону
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до 1)Державного підприємства Міністерства оборони України
«Укроборонпостачальник»
2)Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Фасад»
про визнання договору недійсним
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники:
Від прокуратури Лесько Г.Є ст.помічник ВП КГ
Хоменко О.М. , ст. пом ВП КГ
Від позивача Порайко А.М. (дов. №220/1096 від 22.12.2008),
Медведь А.В (дов.№220/1111 від 24.12.2008)
Від відповідача-1 Сірик В.В. (дов №05 від 21.11.2008),
Петрощук А.В. (дов. №13711 від 15.09.2009)
Від відповідача-2 Парицька Н.О.(дов. №21 від 16.04.2009)
Заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідачів про визнання недійсним договору про спільну діяльність (без об”єднання вкладів учасників) від 23.09.2005 № 25, що укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник" та товариством з обмеженою відповідальністю "СП Фасад".
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що договір №25 про спільну діяльність від 23.09.2005р. не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним повністю з моменту укладення.
Прокурор зазначає, що позивачем та відповідачем 1 не може бути надана як внесок у спільну власність земельна ділянка , оскільки останні не є її власниками , а суб”єктом права власності на цю землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Позивач і відповідач 1 відповідно до вимог законодавства є тільки постійними землекористувачами, які зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та не порушувати земельне законодавство при укладенні угод. Прокурор наголошує, що вказані сторони також не є власниками нерухомого майна, яке на вказаній земельній ділянці розміщено.
Землі оборони мають використовуватись для розміщення і постійної діяльності військових частин та перебувати у державній або у певних випадках комунальній власності, але ніяким чином не у приватній.
Державний акт на право користування даною земельною ділянкою відповідно до ч.1 ст.125 Земельного кодексу України у позивача та відповідача 1 відсутній, але ця земельна ділянка, що є предметом спірного договору, знаходиться на території військового містечка та належить до земель оборони. Чинним законодавством надання земель оборони в якості пайового внеску позивачами у житлову забудову не передбачено.
Спірним договором сторони фактично змінюють цільове призначення земельної ділянки -з земель оборони на землі житлової та громадської забудови, що суперечить вимогам ч.2 ст.20 Земельного кодексу України, якою встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування. Будь-якого рішення щодо вказаної вище земельної ділянки компетентними органами не приймалось. Наслідками порушення прядку зміни цільового призначення земель, відповідно до п.б ст.21 Земельного кодексу України є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок. Безпідставна зміна цільового призначення зазначеної земельної ділянки також порушує ст.6 Закону України “Про Збройні Сили України”.
Позивач заявлений позов прокурора повністю підтримав та просить господарський суд його задовольнити. Вважає, що зазначена угода укладена з порушенням вимог чинного законодавства та є незаконною.
Відповідач 1 у письмовому відзиві, наданому до матеріалів справи, позовні вимоги прокурора також підтримав у повному обсязі.
Відповідач 2 проти позову заперечує, в обґрунтування заперечень посилається на те, що спірним договором внесення земельної ділянки у спільну діяльність не передбачалось, повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою загальною площею 6,3га по вул. Відпочинку, 9-а відносяться до Київської міської ради, умовами договору визначено, що здійснення будь-яких дій по будівництву буде розпочинатися тільки після оформлення всієї документації у відповідності до вимог чинного законодавства. Будь-яких обмежень чи заборон, щодо передачі права користування земельною ділянкою положення Цивільного кодексу України, як і акти цивільного законодавства -не містять. Згідно умов договору дана земельна ділянка передається тільки як фронт робіт, передача будівельного майданчику. Сторонами за договором не змінено цільове призначення земельної ділянки, є тільки домовленість , що військові формування здійснять збір дозвільної документації на розробку проекту будівництва житла, а відповідач їх профінансує.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.03.2009 порушено провадження у справі №50/171 та призначено до розгляду на 30.03.2009.
Представники відповідачів в судове засідання 30.03.2009 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, відповідач-1 причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Від представника відповідача-2 через канцелярію суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю уповноваженого представника прибути в судове засідання. Крім цього, відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити.
В судове засідання прибули представники прокуратури та позивача і дали пояснення по справі. Прокурором заявлено клопотання щодо відновлення пропущеного строку позовної давності, у межах якого він звернувся до суду з вимогою про захист цивільного права та інтересу держави.
Суд, вислухавши думку сторін, вважає, що дане клопотання належно обґрунтоване та достатньо мотивоване. А тому суд визнає поважними причинами пропущення позовної давності і вважає за потрібне клопотання задовольнити і відновити прокурору пропущений строк для подання позову.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів. Розгляд справи було відкладено на 15.04.2009.
15.04.2009 через канцелярію суду від відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи колегіально у складі трьох суддів. Для вирішення даного питання керівництвом суду у справі було оголошено перерву на 17.04.2009.
Ухвалою Голови господарського суду м. Києва від 15.04.2009 клопотання відповідача-2 про розгляд справи колегіально у складі трьох суддів було залишено без задоволення у зв'язку з тим, що спір між сторонами у даній справі не відноситься до категорії складних, враховуючи, що суддя Головатюк Л.Д. має високий рівень знань і достатній досвід роботи для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду даної справи, а також зважаючи на велику завантаженість суддів господарського суду міста Києва розглядом інших справ.
17.04.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача та відповідача-2.
Суд задовольнив клопотання відповідача-2 від 15.04.2009 про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Також представником відповідача-2 було подано клопотання про продовження строку вирішення спору понад термін передбачений ч.1 ст. 69 ГПК України. Представник прокуратури підтримав дане клопотання. Суд задовольнив клопотання відповідача-2 про продовження строку вирішення спору.
Крім цього, представник відповідача-2 15.04.2009 подав клопотання про відкладення розгляду справи для вивчення та підготовки заперечень на позов. Суд задовольнив дане клопотання.
Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Розгляд справи було відкладено на 20.05.2009.
20.05.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача, відповідача-1 та відповідача-2 та дали додаткові пояснення по справі.
Представник відповідача-1 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача-2 заперечував проти відкладення розгляду справи.
Суд, дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представників сторін, вирішив задовольнити клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи було відкладено на 17.06.2009.
17.06.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача, відповідача-1 і відповідача-2, дали додаткові пояснення по справі.
Представник відповідача-2 подав клопотання про витребування доказів, а саме просив витребувати статут Державного підприємства Міністерства оборони України "Укроборонпостачальник". Суд задовольнив дане клопотання.
Розгляд справи було відкладено на 24.06.2009.
24.06.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача, відповідача-1 та відповідача-2 та дали додаткові пояснення по справі.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні подав клопотання про фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів. Суд задовольнив дане клопотання.
Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі.
Розгляд справи було відкладено на 03.08.2009.
03.08.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача, відповідача-1 та відповідача-2 і дали додаткові пояснення по справі.
Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі.
Розгляд справи було відкладено на 16.09.2009, потім оголошена перерва на 30.09.2009.
В судове засідання 30.09.2009 прибув представник відповідача-2 та дав додаткові пояснення по справі, інші сторони та прокурор в судове засідання не з”явились, у зв”язку з чим розгляд справи був відкладений на 12.10.2009.
В судове засідання 12.10.2009 прибули прокурор та всі сторони, дали додаткові пояснення, розгляд справи був закінчений.
Представник відповідача 2 не дав згоди на оголошення тільки вступної та резолютивної частини рішення, у зв”язку з чим суд оголосив перерву на 19.10.2009 для виготовлення та оголошення повного тексту рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідачів, господарський суд м. Києва, -
Відповідно до ст.14 Закону України “Про Збройні Сили України” Збройні Сили України та інші військові формування можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.
Згідно з ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Згідно з ст.1 Закону України “Про використання земель оборони” землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).
Відповідно до ст.4 Закону України “Про використання земель оборони” військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Відповідно до ст.84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.
Згідно з ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
Відповідно до ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Згідно з ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Відповідно до ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
Згідно з ст.125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
З наведених правових норм вбачається, що до майна відносяться речі та майнові права і обов'язки, право користування земельною ділянкою є майновим правом. Майно, закріплене за військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління. Землі оборони можуть перебувати виключно у державній власності, у певних випадках в комунальній власності, у приватній власності землі оборони перебувати не можуть. У постійне користування землі оборони в залежності від їх власності можуть надаватись виключно міськими радами або міськими державними адміністраціями лише підприємствам, установам, організаціям державної, комунальної власності та громадських організацій інвалідів України. Постійні користувачі земель оборони отримують право постійного користування після одержання державного акту, та повинні використовувати надані їм землі самостійно виключно за цільовим призначенням. Вони не мають права передавати отримані у постійне користування землі оборони у будь-який спосіб іншим особам, крім дозволення вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу і заготовляти сіно, та лише за попереднім погодженням на це органів місцевого самоврядування або місцевих органів виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи 23 вересня 2005 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укроборонпостачальник»(відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СП Фасад»(відповідач 2) було укладено договір №25 про спільну діяльність (без об'єднання вкладів учасників), предметом якого відповідно до п.3.1. є спільна діяльність сторін без створення юридичної особи з метою будівництва об'єкту, введення його в експлуатацію та отримання сторонами у власність квартир, нежитлових приміщень, машино-місць та інш. в об'єкті - комплекс до складу якого входять житлові будинки з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями, паркінг, (паркінги) для легкових автомобілів, нежитлові будівлі (пп.1.1.8. п.1.1. договору.). Відповідно до визначення, наданого пп.1.1.2. п.1.1. договору ділянка - територія орієнтовною площею 6,3 га по вул.Відпочинку, 9-а у Святошинському районі м.Києва запланована для розміщення (будівництва) об'єкту, план якої наведено у додатку №1 до договору .Частка державного підприємства військового відомства в об'єкті становить 25% площі завершеного будівництва ( п.8.1 договору).
За умовами договору кожна із сторін прийняла на себе відповідні господарські зобов'язання щодо виконання окремих функцій для досягнення спільної мети, а саме -створення об'єкту нерухомості.
Відповідно до п.3.3 зазначеного договору з метою реалізації будівництва житлового будинку сторони погодили, що права Забудовника щодо ділянки, на якій планується розміщення об”єкту, у встановленому законодавством порядку набуваються стороною 1 або стороною 2.
09 грудня 2007 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укроборонпостачальник»та Товариством з обмеженою відповідальністю «СП Фасад»було укладено додатковий договір до договору від 23.09.2005р. №25/5/1 згідно якого відповідач-1 передав відповідачу-2 частину своїх прав, що випливають з договору від 23.09.2005р. №25/5/1, а відповідач-2 зобов'язався сплатити визначену суму грошових коштів.
На виконання умов додаткового договору, відповідачем -2 було перераховано на рахунок відповідача-1 грошові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору про сумісну діяльність та інвестиційного договору, які регулюються главою 77 Цивільного кодексу України, законом України „Про інвестиційну діяльність”. Зазначений договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність без об'єднання вкладів учасників та укладений для досягнення мети - будівництва комплексу до складу якого входять житлові будинки з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями, паркінг (паркінги) для легкових автомобілів, нежитлові будівлі, який буде розташовано на земельній ділянці орієнтовною площею 6,3 га по вул.Відпочинку, 9-а у Святошинському районі м.Києва, що не суперечить законові.
В ході судового засідання представник відповідача 2 в відзиві на позов,поясненнях і клопотаннях посилається на договір №25/5/1 від 23.09.2005, при цього надав копію даного договору. Судом встановлено, що спірний договір №25 та договір №25/5/1 від 23.09.2005 є аналогічними за змістом та текстом, а тому визнає їх одним і тим же договором.
Відповідно до ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. При цьому спільна діяльність може здійснюватись як на основі об'єднання вкладів, так і без такого об'єднання.
На час укладення спірних договорів та на даний час, як достовірно встановлено судом спірна земельна ділянка відведена у користування відповідачу 2 та належить до земель оборони.
Як встановлено судом у спірному договорі відповідач 1 не брав на себе зобов'язався внести у спільну діяльність вклад у вигляді передачі під будівництво права користування земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони та надана виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації. Про жодні вклади учасників в спірному договорі мова не йде та про таке поняття не згадується в жодному пункті.
Посилання прокурора на те, що відповідачем-1 внесено у спільну діяльність земельну ділянку, чим порушено ст.77 Земельного кодексу України та ст.1 ЗУ «Про використання земель оборони»є безпідставним в силу того, що умови договору № 25 від 23.09.2005 ., які відповідно до ст.628 ЦК України становлять його зміст, не передбачають внесення зазначеної земельної ділянки у спільну діяльність. Суд враховує, що пунктом 5.2. договору №25 від 23.09.2005 обумовлено, що умови договору не передбачають переходу до відповідача-2 права власності на будь-яке державне майно, закріплене за відповідачем-1. Суд вважає, що дана земельна ділянка не може бути вкладом відповідача 1 у спільну діяльність сторін, так як у спірному договорі мова йде про право відмови від постійного користування нею, а не про продаж чи іншу передачу її відповідачу 2, оскільки ні Міністерство оборони України , ні ДП МОУ „Укроборонпостачальник” не є власником даної земельної ділянки, вона перебуває у розпорядженні Київської міської ради.
Також не знаходять свого документального підтвердження доводи прокурора стосовно порушення вимог ч.2 ст.20 Земельного кодексу України, спричинене фактичною зміною в результаті укладання договору №25 від 23.09.2005 цільового призначення земель. Згідно ст.20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Суд враховує, що умовами п. 5.1. договору № 25 від 23.09.2005 визначено, що зміна (встановлення) цільового призначення ділянки під будівництво, експлуатацію та обслуговування об'єкта здійснюватиметься у встановленому порядку органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які мають на це відповідні повноваження, а використання ділянки з метою будівництва об'єкта розпочнеться тільки після встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання відповідного документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації. Отже, отримання відповідних дозволів та оформлення документації для початку будівництва об'єкту за своїм юридичним змістом є зобов'язаннями сторін за договором.
Частиною 2 статті 1131 ЦК України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності»від 15.12.1992 №8-92, чинного на час укладання спірного Договору, на Міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.
Міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень: - приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності (надалі - підприємства); - затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень); - укладають і розривають контракти з керівниками підприємств; - здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна.
Пунктом 3 зазначеного Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності»від 15.12.1992р. №8-92 встановлено заборону Міністерствам та іншим підвідомчим Кабінету Міністрів України органам державної виконавчої влади пряме втручання в господарську діяльність підприємств, що є у загальнодержавній власності.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України»Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Органами, що здійснюють управління військовим майном, згідно зі статтею 2 ЗУ «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому передбачено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом (частина перша статті 2 у редакції Закону України від 07.02.2002 р. N 3046-III). В свою чергу Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Судом встановлено, що наказом Міністра оборони України від 15.11.1999р. №342 Державному підприємству Міністерства оборони України «Укроборонпостачальник»було передано будівлі військового містечка №69 за адресою: м.Київ, вул.Відпочинку 9-а.
За змістом зазначеного наказу майно, що передано на баланс підприємства закріплено за ним на праві повного господарського відання.
Частиною 1 ст.136 Господарського кодексу України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. (ч.2 ст.136 Господарського кодексу України).
Отже, за змістом ст.136 Господарського кодексу України відповідачу 1 належить право володіння, розпорядження і користування майном, переданим йому у господарське відання із законодавчо встановленими обмеженнями і ці права державного підприємства підлягають захисту, оскільки за змістом ч.3 ст.136 Господарського кодексу України до захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності, суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Матеріалами справи підтверджується отримання відповідних погоджень стосовно договору №25 від 23.09.2005 від Міністерства оборони України до сфери управління якого відноситься Державне підприємство «Укроборонпостачальник»на виконання приписів ч.1 ст.136 Господарського кодексу України.
Протоколом від 02.09.2005р. наради з питань ефективного використання цілісних майнових комплексів, іншого майна та земель оборони, які вивільняються в ході реформування Збройних Сил України вирішено для виходу Державного підприємства Міністерства оборони України «Укроборонпостачальник»із скрутного фінансового стану та за для забезпечення підприємства необхідними обіговими коштами, погодити пропозиції ДП МОУ «Укроборонпостачальник»щодо укладання договорів спільної забудови, зокрема, земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул..Відпочинку, 9-а (земельна ділянка 6,3 га) з Товариством з обмеженою відповідальністю «СП Фасад»про спільну діяльність (без об'єднання вкладів учасників) щодо будівництва комплексу (житлові будинки з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями, паркінги для легкових автомобілів, нежитлові будівлі) на території, на якій розташовано майно підприємства на вищевказаних умовах. Протокол 05.09.2005 затверджено Заступником Міністра оборони України В.А. Кредісовим, який діяв на підставі Довіреності від 19.05.2005, виданої Міністерством оборони України в особі Міністра оброни України Гриценка А.С. та мав відповідні повноваження.
Крім того до матеріалів справи надано погодження від 23.09.2005. на укладання договору у арбітражного керуючого -розпорядника майна ДП «Укроборонпостачальник».
Об'єкт будівництва, який є предметом договору №25 від 23.09.2005р. увійшов до затвердженого Директором Департаменту будівництва Міністерства оборони України внутрішнього будівельного титульного списку перехідних об'єктів на 2005-2007 роки за рахунок інвестицій та залучення коштів інших організацій Державного підприємства Міністерства оборони України «Укроборонпостачальник».
За змістом п.5.2 договору майно розташоване на ділянці (її частині) підлягає списанню та знесенню (демонтажу) у встановленому порядку, а умови договору не передбачають переходу до відповідача 2 права власності на будь-яке майно, закріплене за відповідачем 1.
Судом встановлено, що будівлі та споруди Державного підприємства Міністерства оборони України «Укроборонпостачальник»на території військового містечка №69, які підпадали під пляму забудови були списані у встановленому законом порядку, що підтверджується актами списання будівель (споруд) за адресою: м.Київ, вул. Відпочинку, 9-а та реєстром актів на списання будівель-споруд (військового містечка №69) у м.Києві, які підпадають під пляму забудови, затвердженим Заступником Міністра оборони України Кредісовим В.А.
Крім того, судом враховано, що земельна ділянка загальною площею 6,3га по вул. Відпочинку, 9-а у Святошинському районі м.Києва перебуває у розпорядженні Київської міської Ради.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
З огляду на наведене, враховуючи, що земельна ділянка загальною площею 6,3га по вул. Відпочинку, 9-а у Святошинському районі м.Києва знаходиться в межах м.Києва, за правилами пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та статей 24, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою відносяться до Київської міської ради, як органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами форма яких затверджуються Кабінетом Міністрів України. Частина друга зазначеної статті передбачає, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Разом з тим, суд враховує особливості набуття права користування земельною ділянкою особою до введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990р. та Земельного кодексу України від 22.10.2001р. Відсутність правовстановлюючих документів в розумінні ст.ст.92,93 Земельного кодексу України не є підставою для припинення права користування земельною ділянкою. Право користування в даному випадку гарантується в силу самого факту володіння земельною ділянкою і права власності на об'єкти нерухомості, розташовані на вказаній земельній ділянці, що також випливає зі змісту ст.8, ч.1 ст.377, ч.1 ст.796 ЦК України. Згідно рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку не є підставою позбавлення права на земельну ділянку.
Судом встановлено, що право користування ДП Міністерства оборони України «Укроборонпостачальник»щодо земельної ділянки орієнтовною площею 6,3га по вул. Відпочинку, 9-а у Святошинському районі м.Києва підтверджується Рішенням №8С від 05.04.1976р. Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих, наказом МОУ від 15.11.1999р. №342, витягом із бази даних Державного земельного кадастру від 18.01.2009р.
Умовами договору визначено, що здійснення будь-яких дій по будівництву буде розпочинатися тільки після оформлення всієї документації у відповідності до вимог чинного законодавства, а можливість добровільної відмови відповідача-1, погодженої із засновником, передбачена умовами договору (п.п. 15.7, 15.10.), що узгоджується з вимогами закону та є правом землекористувача, передбаченим ст.142 Земельного кодексу України.
Суд також бере до уваги, що чинне законодавство не забороняє укладати договір на забудову земельної ділянки до оформлення зміни її цільового призначення. Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документів, що підтверджує право на неї, забороняється. Але умовами договору №25 від 23.09.2005 визначено, що здійснення будь-яких дій по будівництву можуть розпочатися тальки після оформлення всієї землевпорядної документації. Припинення права постійного користування названою земельною ділянкою буде здійснюватися Міністерством оборони України та ДП „Укроборонпостачальник” шляхом добровільної відмови за їх заявою до власника земельної ділянки, що відповідає вимогам статті 142 ЗКУ та умовам договору
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вичиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Матеріалами справи не підтверджується, що оскаржуваний договір не відповідає законодавчо встановленим умовам чинності правочину.
Враховуючи все вищевикладене, господарський суд м. Києва вважає, що спірний договір не суперечить вищенаведеним ст.3, 6, 14 Закону України “Про Збройні Сили України”, ст.1, 4 Закону України “Про використання земель оборони”, ст. 20, 77, 84, 92, 95, 96, 122, 125, 126 Земельного кодексу України та ст.190, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України, а тому не підлягає визнанню судом недійсним, а позов заступника прокурора не підлягає задоволенню.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони судового процесу довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Л.Д. Головатюк