Копія
29 лютого 2012 р. Справа № 2a-1870/9017/11
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кравченка Є.Д., суддів: Глазька С.М., Прилипчука О.А.,
за участю секретаря судового засідання - Олійника А.В.,
представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 2а-1870/9017/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" до Державної податкової інспекції в місті Суми про визнання податкових повідомлень-рішень нечинними,-
Виробничо - комерційна фірма «Побутсервіс» товариство з обмеженою відповідальністю (надалі по тексту позивач, ВК фірма «Побутсервіс» ТОВ) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Суми (надалі по тексту відповідач, ДПІ у м. Суми), в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог (т. 4 а.с. 69) просить суд визнати нечинними повідомлення-рішення відповідача, як такі, що прийняті з порушенням норм діючого законодавства України:
- № 0001022302/0/44252 від 06.07.2006р. про визначення суми податкового зобов'язання з урахуванням штрафних фінансових санкцій Виробничо-комерційній фірмі «Побутсервіс» у формі ТОВ за платежем: податок на додану вартість в розмірі 891 045 грн., штрафні (фінансові) санкції в розмірі 445 552,50 грн., всього в розмірі 1 336 567,50 грн.;
- № 0001012302/0/44253 від 06.07.2006р. про визначення суми податкового зобов'язання з урахуванням штрафних фінансових санкцій за платежем: податок на прибуток в розмірі 862 500,00 грн., штрафні (фінансові) санкції в розмірі 345 000 грн., всього в розмірі 1 207 500 грн.;
- № 0001012302/0/44254 від 06.07.2006р., про визначення суми податкового зобов'язання з урахуванням штрафних фінансових санкцій за платежем: податок на прибуток в розмірі 450 104,50 грн., як таких, що прийняті з порушенням норм діючого законодавства України.
Постановою господарського суду Сумської області від 05.07.2007 року адміністративний позов задоволено. Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми №0001022302/0/44252, № 0001012302/0/44253, № 0001012302/0/44254 від 06.07.2006р. - визнано нечинними. Стягнуто з Державної податкової інспекції в м. Суми на користь виробничо-комерційної фірми «Побутсервіс» товариство з обмеженою відповідальністю 10 грн. 20 коп. держмита.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008 постанову Господарського суду Сумської області від 05.07.2007 по справі № АС8/380-06 залишено без змін.
Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Вищим адміністративним судом України у судовому засіданні 16.11.2011 здійснено заміну позивача у справі: Виробничо-комерційної фірми «Побутсервіс» товариства з обмеженою відповідальністю на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна виробничо-комерційна компанія «Федорченко».
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 постанову Господарського суду Сумської області від 05.07.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 14.12.2011 вищевказану справу прийнято до свого провадження.
Представником позивача були надані додаткові пояснення по справі (т. 4 а.с. 65-69, 74-77, 87-89), з урахуванням яких, позовні вимоги обгрунтовані наступним.
В результаті аналізу ряду господарських операцій позивача з продажу товару на умовах товарного кредиту, подальшого перепродажу цього товару з націнкою та розрахунків в даних операціях шляхом обміну векселями виявляється, що здійснення позивачем господарських операцій призвело до отримання ним прибутку у вигляді дисконту від продажу цінних паперів та сплату податку зі згаданого прибутку у розмірі 25 % від отриманої суми прибутку.
Таким чином, в результаті ряду господарських операцій, проведених позивачем з купівлі-продажу товару, позивач отримав дохід у вигляді позитивного дисконту за векселями у розмірі 1061635,25 грн.
За господарськими операціями позивачем було задекларовано дохід (позитивний дисконт за цінними паперами) в декларації на прибуток підприємства за 9 місяців 2005 року.
За І квартал 2006 року прибуток позивача у І кварталі 2006 року від господарських операцій склав 56,4 тис. грн.
Із задекларованих сум прибутку позивачем було сплачено податок на прибуток у повному обсязі.
Проте, відповідачем при складанні спірного акту перевірки висловлювалась думка, що доходи (витрати) від операцій з цінними паперами для цілей оподаткування мають розглядатись окремо від операцій купівлі-продажу товару. Жодних правових обґрунтувань такої позиції відповідач в акті перевірки не приводить.
Позивач стверджує, що жодним нормативно-правовим актом ні на момент здійснення та врахування в податковому обліку спірних господарських операцій, ні на сьогоднішній день не передбачено окремого (не пов'язаного з іншою діяльністю підприємства) декларування та оподаткування прибутків від купівлі-продажу товарів та від операцій з цінними паперами.
Відповідач наполягає на порушенні позивачем п. 1.32, пп. 1.11.2 п. 1.11 ст.1, пп. 5.5.1 п. 5.5. ст. 5. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (надалі - “Закон про оподаткування прибутку”) та пп. 7.4.4 п. 7 4 ст. 7 Закону Украни “Про податок на додану вартість” (надалі - “Закон про ПДВ”), - в редакціях, чинних на момент виникнення спірних відносин, щодо віднесення до валових витрат та включення до податкового кредиту сум відсотків за товарним кредитом, які, на думку відповідача є такими, що сплачені по завідомо збиткових операціях, які не відносяться до господарської діяльності позивача.
Отже, відповідач вважає, що до складу податкового кредиту позивач мав право віднести тільки ті суми податку на додану вартість, які були сплачені ним в результаті укладання угод, направлених на отримання прибутку.
Проте, дані висновки, на думку позивача, є необгрунтованими. Жодний нормативний акт в сфері регулювання податкових відносин не передбачає такої обов'язкової умови формування валових доходів або витрат, як отримання прибутку за наслідками конкретної одиночної господарської операції.
Прибуток, отриманий в результаті ряду послідовних господарських операцій, відповідачем не визнається. В той же час, сам факт здійснення господарських операцій податковим органом не ставився під сумнів. В даному випадку відповідач вдається до довільного тлумачення норм Закону Про оподаткування прибутку.
Позивач зауважує, що законом обов'язок з доведення невідповідності ціни товарів (робіт, послуг) рівню звичайних цін покладено на податковий орган. Отже, відповідач мав надати до матеріалів справи докази невідповідності рівня відсотків за товарним кредитом, які сплатив позивач при придбанні товару за спірними операціями рівню звичайних цін на такі операції в момент здійснення таких операцій в співставних умовах, - що відповідають вимогам ст. ст 70, 71 КАС України та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Відповідач надав суду письмові заперечення (т. 1 а.с. 108-114) та пояснення по справі (т. 4 а.с. 78-80), відповідно до яких вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними та обгрунтованими.
Так, зокрема зазначив, що як вбачається з акту перевірки (стор.32), позивач включив до податкового кредиту суми податку на додану вартість з нарахованих відсотків по товарному кредиту.
На думку відповідача, нарахування процентів за відстрочення кінцевого розрахунку за товар не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у розумінні п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, оскільки не може розглядатися як поставка товару (робіт, послуг). У даному випадку, нарахування процентів за відстрочення кінцевого розрахунку за товар не можна розглядати як плату за послугу із надання кредиту, оскільки така позиція не узгоджується з поняттям "товарного кредиту", визначення якого передбачено п.п. 1.11.2. п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, за яким, товарний кредит - це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Товарний кредит передбачає передання права власності на товари (результати робіт, послуг) покупцю (замовнику) у момент підписання договору або в момент фізичного отримання товарів (робіт, послуг) таким покупцем (замовником), незалежно від часу погашення заборгованості.
Відповідно, понесені витрати з процентів за відстрочення кінцевого розрахунку за товар не підпадають під визначення «валових витрат», яке передбачене п.п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тобто не є витратами, здійснюваними як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому придбаний товар був відчужений за ціною без урахування процентів по товарному кредиту, тобто зазначена операція була збитковою, що свідчить про здійснення витрат з процентів по відстроченню оплати за товарним кредитом не з метою використання у власній господарській діяльності.
Наведене, в свою чергу, вважає відповідач, виключає право на віднесення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) платником податку сум ПДВ у звітному періоді, оскільки за приписами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Крім того, враховуючи, що умовами надання товарного кредиту була сплата 2,9 % в день (1058,5% за рік) - по договору з ТОВ «Альянс+» та 2,91 % (1062,15% за рік) і 2,6 % (949% за рік) - по договору з ТОВ КФ «Фінком», то на думку відповідача, такий розмір відсотків за послуги з товарного кредитування є економічно необгрунтованим.
Відповідач стверджує, що витрати по процентах за користування товарним кредитом позивач не компенсував за рахунок торгової націнки в рамках господарської діяльності, що свідчить про відсутність спрямування діяльності на отримання доходу та про користування кредитом на невигідних умовах.
Щодо підстав для застосування до позивача податковим повідомленням-рішенням №0001012302/0/44254 від 06.07.2006 штрафних санкцій в сумі 450 104,50 грн. представник відповідача зазначає, що підставою для застосування додаткового штрафу був факт декларування переоцінених (завищених) об'єктів оподаткування, що призвело до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах.
У судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача 1 проти позову заперечував з підстав викладених у запереченнях на адміністративний позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно акту № 4097/235/14005202/74 від 22.06.2006р. про результати виїзної планової перевірки виробничо-комерційної фірми "Побутсервіс" товариство з обмеженою відповідальністю, код 14005202, за період з 01.10.2005 року по 31.03.2006 року, відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення № 0001022302/0/44252 від 06.07.2006р., про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій), яким було визначено позивачу податок на додану вартість в розмірі 891 045 грн., штрафні (фінансові) санкції в розмірі 445 522, 50 грн., а всього в розмірі 1 336 567, 50 грн.; податкове повідомлення - рішення № 0001012302/0/44253 від 06.07.2006 р., яким позивачу визначено суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток в розмірі 900 209 грн., штрафні (фінансові) санкції в розмірі 358 539 грн., а всього в розмірі 1 253 748 грн.; податкове повідомлення - рішення № 0001012302/0/44254 від 06.07.2006 р., яким позивачу визначено суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток, штрафні (фінансові) санкції в розмірі 450 104, 50 грн.
Як вбачається з Акту перевірки, позивачем порушено п.п. 7.4.4., п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість в розмірі 891 045, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції в розмірі 445 522, 50 грн., а всього в розмірі 1 336 567, 50 грн.; п.п. 1.11.2. п. 1.11. п. 1.32 ст. 1, п.п. 4.11, п. 4.1. ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток в розмірі 900 209, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції в розмірі 358 539, 00 грн., а всього в розмірі 1 253 748, 00 грн.; п. 5.1., ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток, штрафні (фінансові) санкції в розмірі 450 104,50 грн., оскільки в акті перевірки від 22.06.2006 року № 4097/235/14005202/74 безпідставно зазначено: в результаті даної операції з придбання підприємством товару у підприємства ТОВ „Альянс+" на умовах товарного кредиту та продажу даного товару ТОВ КК „Алкіра" за ціною придбання з незначною націнкою ТОВ „Побутсервіс" отримав чистий збиток на суму товарного кредиту (без ПДВ) в розмірі 2000000, 00 грн. (при торговій націнці в сумі 860, 00 грн.) та задекларувало податковий кредит з ПДВ в сумі 400 000, 00 грн.; в результаті даної операції з придбання підприємством товару у підприємства ТОВ КФ „Фінком" на умовах товарного кредиту та продажу даного товару ТОВ „Альянс+" за ціною придбання з незначною націнкою ТОВ „Побутсервіс" отримав чистий збиток на суму товарного кредиту 1 740 000, 00 грн. (при торговій націнці в сумі 540, 00 грн.) та задекларувало податковий кредит з ПДВ в сумі 290 000, 00 грн.; по результатам даної операції з придбання підприємством товару у підприємства ТОВ КФ „Фінком" на умовах товарного кредиту та продажу даного товару ТОВ „Економ Фінанс" за ціною з незначною націнкою ТОВ „Побутсервіс" отримав чистий збиток на суму товарного кредиту (без ПДВ) 1 005 224, 00 грн., а податок на додану вартість включено до складу податкового кредиту в сумі 201 045, 00 грн.
Крім того, в акті перевірки від 22.06.2006 року № 4097/235/14005202/74 зазначено заниження податку на додану вартість за 2005 рік на суму 690 000, 00 грн. в т.ч. за липень - 400 000, 00 грн., за серпень - 290 000, 00 грн., за березень 2006 року - 201 045, 00 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги наступне.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є будь-яка з подій, що настала раніше:
- дата списання грошових коштів з банківського рахунку;
- дата отримання податкової накладної.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем 891045,00 гривень віднесено до податкового кредиту по операціям з придбання товарів на умовах товарного кредиту на підставі виданих податкових накладних, які оформленні відповідно до вимог п.п.7.2.1. п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” (далі по тексту - Закон України „Про ПДВ”).
За таких обставин, суд вважає, що оскільки позивачем в повній мірі виконані дві умови для виникнення податкового кредиту: є валові витрати здійсненні підприємством та отримана податкова накладна від постачальника, то віднесення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість в складі вартості металовиробів (товару), а також в складі відсотків по товарному кредиту є правомірним.
Посилання відповідача на збитковість діяльності підприємства позивача суд вважає необґрунтованим з огляду на наступне.
Як вбачається з акту перевірки (арк. 18-19), згідно договору купівлі-продажу від 01.07.2005р. № 3 позивачем було придбано товар у ТОВ “Альянс” на загальну суму 2900665,03 грн (в т.ч. ПДВ 492610,84 грн.) на умовах товарного кредиту, проценти за товарним кредитом склали 2400000 грн. (в т.ч. ПДВ 400000 грн. 28.07.2005р. за договором купівлі-продажу № 04/13 згаданий товар було продано позивачем ТОВ “Алкіра” за 2956523,34 грн. (в т.ч. ПДВ 492753,89 грн.). За придбаний товар ТОВ “Алкіра” розрахувалось з позивачем векселем, номінальною вартістю 5800000 грн. Договірна вартість векселя 5095665,03 грн.
Таким чином, в результаті ряду господарських операцій, проведених позивачем з купівлі-продажу товару, позивач отримав дохід у вигляді позитивного дисконту за векселем у розмірі 2139141,69 грн. (5095665,03 - 2956523,34).
Згідно договору купівлі-продажу від 01.08.2005р. № 08 позивач придбав у ТОРІ КФ “Фінком” товар на загальну суму 1993127,16 грн. (в т.ч. ПДВ 332187,86 грн.), на умовах товарного кредиту, проценти за товарним кредитом склали 1740000 грн. (в т.ч. ПДВ 290000 грн.).
30.08.2005р. за договором купівлі-продажу б/н згаданий товар було продано позивачем ТОВ “Альянс+” за 1993666,42 грн (в т.ч. ПДВ 332277,74 грн.) За придбаний товар ТОВ “Альянс+” розрахувалось трьома простими векселями, номінальною вартістю 1400000 грн., 1000000 грн. та 1500000 грн. (всього на 3900000 грн.) Договірна вартість згаданих векселів 3544627,18 грн.
Отже, в результаті ряду господарських операцій, проведених позивачем з купівлі-продажу товару, позивач отримав дохід у вигляді позитивного дисконту за векселями у розмірі 1550960,74 грн. (3544627,18 -1993127,16).
Згідно договору купівлі-продажу від 01.03.2006р. № 02 позивач придбав у ТОВ КФ “Фінком” товар на загальну суму 1546498,07 грн. (в т.ч. ПДВ 257749,68 грн.), на умовах товарного кредиту, проценти за товарним кредитом склали 1206268,50 грн. (в т.ч. ПДВ 201044,75 грн.)
30.03.2006р. за договором купівлі-продажу № 3 згаданий товар було продано позивачем ТОВ “Економ Фінанс” за 1550400,00 грн (в т.ч. ПДВ 25840,00 грн.) За придбаний товар ТОВ “Економ Фінанс” розрахувалось простим векселем, номінальною вартістю 3500000 грн. Договірна вартість згаданого векселю 2612035,25 грн.
За таких обставин, в результаті ряду господарських операцій, проведених позивачем з купівлі продажу товару, позивач отримав дохід у вигляді позитивного дисконту за векселями у розмірі 1061635,25 грн. (2612035,25 - 1550400,00).
За вищеописаними операціями позивачем було задекларовано дохід (позитивний дисконт за цінними паперами) в декларації з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2005 року (т. 2 а.с. 157-158) у розмірі 3690,1 тис. грн. (1550960,74 + 2139141,69), витрати на сплату процентів за товарним кредитом - 3450,0 тис. грн. Таким чином прибуток позивача у 2005 році від згаданих господарських операцій склав 240102,43 грн.
Як вбачається з декларації з податку на прибуток позивача а І квартал 2006 року (т. 2 а.с. 171-172) за операціями з купівлі в товарний кредит та перепродажу товарів позивачем було задекларовано дохід (позитивний дисконт за цінними паперами) у сумі 1061,6 тис. грн., витрати на сплату процентів за товарним кредитом - 1005,2 тис. грн. Отже, прибуток позивача у І кварталі 2006 року від згаданих господарських операцій склав 56,4 тис. грн.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем протягом 2005 року та 1-го кварталу 2006 року задекларовано та сплачено до бюджету податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 332 100 грн.
Відповідач визначаючи збитковість діяльності позивача посилається на отримання підприємством збитків по операціях купівлі-продажу в розрізі окремих договорів. Проте, жодним нормативним актом не передбачено ведення обліку фінансових результатів по окремих господарських операціях.
Податковий орган відсутність об'єктивних економічних причин для негативного результату відповідної операції, здійснення позивачем останньої з метою штучного завищення валових витрат чи розміру податкового кредиту задля заниження об'єкту оподаткування не довів.
Крім того, судом досліджувалось питання щодо економічної обґрунтованості придбання позивачем товарів на умовах товарного кредиту. З наданих позивачем довідок щодо руху грошових коштів по розрахунковим рахункам позивача судом встановлено, що на час укладання угоди придбання товарів на умовах товарного кредиту у позивача на рахунках не було достатньо коштів для їх придбання на інших умовах.
Посилання представника відповідача щодо можливості одержання позивачем кредиту в установах банку для придбання товарів з найменшими затратами ніж їх придбання на умовах товарного кредиту, колегія суддів, вважає хибними, оскільки відповідачем не надано економічного обґрунтування своєї позиції. Крім того, банківський кредит виключає можливість розрахунку векселем, тому суд, вважає доведеним, що позивач обрав для себе найбільш економічно вигідніший та доцільніший для його господарської діяльності варіант укладання угоди по придбанню товарів на умовах товарного кредиту.
Згідно з пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною вважається ціна товару (робіт, послуг), визначена сторонами, якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.4 цього пункту.
Таким чином законом обов'язок з доведення невідповідності ціни товарів (робіт, послуг) рівню звичайних цін покладено на податковий орган.
Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Представником відповідача на вимогу суду не надано доказів відповідності рівня процентної ставки за відповідним товарним кредитом звичайному рівню цін в аналогічних операціях, пояснюючи це неможливістю здійснення відповідних дій з огляду на значний сплив часу з моменту здійснення позивачем відповідних господарських операцій.
Податковим повідомлення-рішенням № 0001012302/0/44253 від 06.07.2006 р. позивачу визначено суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток 1 207 500 грн., у тому числі: основний платіж - 862 500, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 345 000 грн.
Як вбачається з Акту перевірки, працівниками державної податкової служби донараховано і збільшено валові доходи підприємства, по операціям, які пов'язані з виконанням умов договорів купівлі-продажу на умовах товарного кредиту.
Щодо твердження відповідача про порушення позивачем вимог п. 1.32 пп. 1.11.2 п. 1.11. ст. 1, п. 5.1. пп. 5.5.1. п. 5.5. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", посилаючись, що при проведенні перевірки позивача обґрунтовано було виключено зі складу валових витрат підприємства витрати, пов'язані з виконанням умов договорів купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту суд зазначає наступне.
Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Зі змісту підпункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 03.04.1997 № 168/97-ВР № 334/94-ВР вбачається, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Тобто господарська діяльність - це діяльність направлена на отримання доходу, а не прибутку, так як обов'язковою умовою визначення терміну „господарська діяльність" є діяльність по отриманню доходу. Під доходом повинно розуміти отримання будь якої суму грошових коштів або товарів (робіт, послуг), а не суми, обов'язково перевищувати, вартість придбання. При реалізації товарів за ціною навіть нижче ціни придбання має місто доход.
Таким чином, навіть господарська діяльність при реалізації товарів нижче ціни придбання є правомірною і відповідає вимогам п. 1.32. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".
Фінансовий результат від господарської діяльності (чистий прибуток або збиток) визначається на підставі сукупних показників фінансово-господарської діяльності за звітний період (місяць, квартал, рік).
Пункт 4.1. ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від всіх видів діяльності, отримана на протязі звітного періоду.
Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до валового доходу включаються загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що невірне тлумачення ДПІ у м. Суми норми Закону „Про оподаткування прибутку підприємств” зроблене в акті документальної перевірки від 22.06.2006 року № 4097/235/14005202/74 стало підставою помилкового висновку.
Відповідно до п.п. 1.11.2. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" „товарний кредит - товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент". Таким чином, законодавство України передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент при господарській діяльності.
Пункт 1.10. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що до процентів відноситься платіж за використання товарів (робіт, послуг), отриманих в кредит.
Відповідно до п. 5.1. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" „валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності".
Підпункт 5.5.1. Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" вказує, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Підприємством дотримано вимоги п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" яким визначено, що датою віднесення до валових витрат є дата, що припадає на будь-яку з подій, що настала раніше: або дата оприбуткування товарів (робіт, послуг), або дата списання грошових коштів.
Отже, сплата процентів контрагентам, в зв'язку з відстроченням кінцевого розрахунку, підлягає віднесенню на валові витрати, оскільки позивач здійснює господарську діяльність з метою отримання доходу, який декларується в повному обсязі підприємством.
Таким чином, суд вважає, що в акті документальної перевірки від 22.06.2006 року № 4097/235/14005202/74 в розділі 3.1.2. „Валові витрати" відповідачем безпідставно встановлено завищення загальної суми валових витрат.
Із зазначеного висновку випливає й необґрунтованість висновку ДПІ у м. Суми щодо накладення штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 450 104, 50 грн., визначених в податковому повідомленні-рішенні № 0001012302/0/44254 про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток, штрафні (фінансові) санкції в розмірі 450 104, 50 грн.
З даного повідомлення-рішення вбачається, що правовою підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій податковий орган визначив п.п. 17.1.6. п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, за яким: у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Представник відповідача стверджує, що підставою до застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 450104,50 грн. в порядку пп. 17.1.6 п. 17.1. ст. 17. Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, стало декларування позивачем недооцінених (занижених) об'єктів оподаткування, що призвело до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах.
Суд не погоджується з даним твердженням відповідача, оскільки на даний час не встановлено факту заниження об'єкту оподаткування позивачем, рішення податкового органу щодо заниження об'єкту оподаткування оскаржується та є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Підстав щодо застосування згаданого штрафу з огляду на те, що посадових осіб позивача засуджено за ухилення від сплати податків, також, немає.
Так, постанова про порушення кримінальної справи від 23.06.2006, винесену слідчим податкової міліції ДПА України в Сумській області ОСОБА_4 відносно посадових осіб позивача за ознаками злочинів передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 була скасована постановою Ковпаківського районного суду Сумської області від 17 липня 2006 року (т. 4 а.с. 81-84).
За таких обставин, на момент прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень, посадових осіб позивача засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків не було, а отже підстав для застосування до позивача штрафних санкцій відповідно до п.п. 17.1.6 п. 17.1. ст. 17. Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у розмірі 450104,50 грн. не було.
Крім того, суд звертає увагу на висновок № 1126 від 12.04.2007 р. судово-економічної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_5, який зазначає, що висновки акту ДПІ в м. Суми від 22.06.2006 року №4097/235/14005202/74 «Про результати виїзної планової перевірки ВКФ «Побутсервіс» ТОВ з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2005 року по 31.03.2006 року», в частині заниження податку на додану вартість в розмірі 891045 грн. не підтверджуються.
За результатами проведення зазначеної експертизи, експерти дійшли до висновку, що ВКФ «Побутсервіс» ТОВ здійснена господарська операція з придбання власного векселю, що підтверджується договором продажу векселів від 11.04.2005 р. № К-075/1-0405 де ДП ОБ та ВТ «ОСОБА_6 ім. Фрунзе» продає, а ВКФ «Побутсервіс» ТОВ придбає вексель на загальну суму 568774,96 грн.; договірна ціна продажу складає - 323529,27; поставка векселю - вручення його за актом приймання-передачі від 18.04.2005 р.
Суд не погоджується з твердженням відповідача про порушення позивачем підпункту 4.1.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено, що до валового доходу включаються доходи від реалізації цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) з огляду на наступне.
Однією з характерних ознак векселя є те, що він може передаватися від однієї особи іншій.
Індосамент - це передатний надпис на зворотному боці векселя або на додатковому листі алонжі, за яким векселедержатель передає всі або тільки певні права придбачу векселя. Індосамент має бути безумовним, частковий індосамент недійсний.
Особливості передачі векселів регулюються главою 2 Уніфікованого закону про переказні і прості векселі (далі по тексту - Уніфікований закон). Векселедавець (або платник за векселем) зобов'язаний сплатити зазначену у векселі суму як першому векселедержателеві, так і будь-якій особі, вексельне право якої підтверджується безперервним індосаментним рядом.
Індосант може вказати найменування індосата, а може і не робити цього. У першому випадку індосамент буде іменним, у другому - бланковим.
Таким чином, відповідно до діючого законодавства, що регулює обіг векселів можлива передача векселів на підставі актів приймання-передачі без оформлення індосаменту на бланках векселів.
Отже, враховуючи, що у II кв. 2005 р. позивачем здійснена операція з придбання векселя, а не його продажу, то доводи відповідача, що ця операція призвела до порушення вимог саме п.п. 4.1.1. ст. 4 вищезазначеного закону є необґрунтованою.
Відповідно до висновку вищезазначеної експертизи стосовно завищення сум амортизаційних відрахувань за III, IV квартали 2005 р. на суму 27379 грн. та за І квартал 2006 р. на суму 26340,00 грн. експерти зазначають, що у матеріалах акту (т. 1 а.с. 45) відсутні дані по яких фактично основних засобах 2 та 3 групи було завищено нарахування амортизації (картки обліку основних засобів, первинні бухгалтерські документи, регістри аналітичного обліку), в зв'язку з чим експертам не надається можливим підтвердити завищення амортизаційних відрахувань за III, IV квартали 2005 р. на суму 27379,00 грн. та за І квартал 2006 р. на суму 26340,00 грн., що призвело до донарахування податку на прибуток в розмірі 13430 грн.
Крім того, як вбачається з висновку експертизи з питання правильності коригування валових витрат за II квартал 2005 року, експертами встановлено, що згідно наданих у матеріалах справи завірених копій декларацій з податку на прибуток підприємства ВКФ «Побутсервіс» ТОВ, у рядку 05.2 «коригування валових витрат, у тому числі самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів значить від'ємне значення: за півріччя 2005 року (вх. 100530 від 08.08.2005 р.) -15,9 тис. грн., за 3 квартал 2005 р. (вх. № 147066 від 04.11.2005 р.) - 15,9 тис. грн., за рік 2005 р. (вх. № 203891 від 09.02.2006 р.) - 1455,8 тис. грн., що означає, що внаслідок самостійно виявлених помилок підприємством проведено коригування (зменшення) валових витрат у розрізі по періодам на суму 15,9 тис. у період II кварталу 2005 р. та 1439,9 тис. грн. у IV кварталу 2005 р.
Що стосується зафіксованого в акті перевірки порушення позивачем вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат у 1 кварталі 2006 року витрат за договором продажу векселів від 11.04.2005 № К-075/1-0405, не підтверджених відповідними платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то як вбачається з заяви позивача від 24.01.2012 № 09/128 (т. 4 а.с. 65-69) зазначене порушення, встановлене податковим органом визнається позивачем та не оскаржується.
Стосовно визначення способу захисту порушеного права, суд вважає необхідним зазначити наступне. Позивач просить визнати нечинним податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Суми - № 0001022302/0/44252 від 06.07.2006р., про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових санкцій) за платежем податок на додану вартість усього у розмірі 1 336 567,50 грн., у тому числі: основний платіж - 891 045, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 445 552,50 грн.; № 0001012302/0/44253 від 06.07.2006р., про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на прибуток усього в розмірі 1 207 500 грн., у тому числі: основний платіж - 862 500, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 345 000 грн., № 0001012302/0/44254 від 06.07.2006р., про визначення суми податкового зобов'язання з урахуванням штрафних фінансових санкцій за платежем: податок на прибуток в розмірі 450 104,50 грн.
Зміст позовних вимог полягає у визнанні нечинними податкових повідомлень - рішень, які є актами індивідуальної дії. Водночас, такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Таким чином, враховуючи положення ч.2 ст.11 КАС України, а також те, що оскаржувані позивачем рішення є актами індивідуальної дії, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнавши протиправними та скасувавши оскаржувані рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Позивачем при поданні позову було сплачено державне мито у сумі 10 грн. 20 коп.
Проте, виходячи з вимог п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі п.п. «б» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», підлягало сплаті мито у сумі 3 грн. 40 коп.
Правові підстави для відшкодування позивачеві зайво сплаченого державного мита (судового збора) відсутні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування позивачеві судового збору у розмірі 6 грн. 80 коп. задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" до Державної податкової інспекції в місті Суми про визнання повідомлень-рішень нечинними -задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Суми:
- № 0001022302/0/44252 від 06.07.2006р., про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових санкцій) за платежем податок на додану вартість усього у розмірі 1 336 567,50 грн., у тому числі: основний платіж -891 045, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції -445 552,50 грн.;
- № 0001012302/0/44253 від 06.07.2006р., про визначення суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на прибуток усього у розмірі 1 207 500 грн., у тому числі: основний платіж -862 500, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції -345 000 грн.;
- № 0001012302/0/44254 від 06.07.2006р., про визначення суми податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на прибуток у розмірі 450 104,50 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя (підпис) Є.Д. Кравченко
Судді (підпис) С.М. Глазько
(підпис) ОСОБА_7
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Є.Д. Кравченко
Постанову складено у повному обсязі та підписано 5 березня 2012 року.