07 листопада 2012 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого Заводян К. І.
Суддів: Винту Ю.М., Лисака І.Н.
Секретаря: Ковальчук Н.О.
З участю: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства “АІСЕ Україна” (далі: ПАТ “АІСЕ Україна”) про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору надання послуг з придбання автомобіля, стягнення грошових коштів, сплачених за договором, з урахуванням індексу інфляції, та стягнення 3% річних із суми не повернених коштів, за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства “АІСЕ Україна” на рішення Кельменецького районного суду від 05 вересня 2012 року, -
У червні 2012 року ОСОБА_1 подав позов до ПАТ “АІСЕ Україна” про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору надання послуг з придбання автомобіля, стягнення грошових коштів, сплачених за договором, з урахуванням індексу інфляції, та стягнення 3% річних із суми не повернених коштів, який уточнив 25 червня 2012 року.
Посилався на те, що 09 липня 2008 року між ним та ЗАТ “АІСЕ Україна” (найменування ЗАТ “АІСЕ Україна” згодом змінене на ПАТ “АІСЕ Україна”) була укладена угода №198948 про надання послуг з придбання в розстрочку автомобіля марки “DAEWOO LANOS” моделі TF 69Y225. На момент укладення угоди ними була обумовлена та зафіксована ціна автомобіля, яка складала 51000 гривень.
Підписавши угоду та додатки №1, №2 до неї, він вступив до системи придбання в групах під назвою ”Автоплан”. Система складається з учасників, об'єднаних у групи, які шляхом сплати щомісячних внесків, зазначених в угоді, акумулюють кошти для придбання автомобіля для кожного з них. На виконання умов даної угоди, він сплатив перший внесок 09 липня 2008 року в сумі 1836 гривень і щомісячно сплачував внески, відповідно до платіжних доручень, які направлялися відповідачем на його адресу. Всього ним було сплачено 23100 грн. 48 коп.
Відповідно до ст.9 Правил функціонування системи ”Автоплан” (додаток №2 до укладеної угоди №198948), учасник системи, перерахувавши чистих внесків в розмірі більше 25% вартості автомобіля, має право на отримання автомобіля через механізм заощадження.
27 квітня 2009 року він звернувся до офісу відповідача з приводу отримання автомобіля, проте йому запропоновано підписати додаток №3 до угоди №198948, згідно з яким загальна сума
Провад. №22ц -1321/2012 р. Головуючий у першій інстанції ОСОБА_2
Категорія:55 Доповідач: Заводян К.І.
зобов'язань по сплаті учасника системи на момент підписання цього додатку становить 91726 грн. 50 коп., а не 51000 гривень, як було домовлено під час укладення угоди №198948.
Відмовившись підписувати даний додаток, 15 травня 2009 року він надіслав відповідачу лист - повідомлення про розірвання угоди №198948 від 09 липня 2008 року.
А 26 травня 2009 року повідомив відповідачу рахунок, на який останній повинен перерахувати отриманні кошти, однак на даний час гроші неповернені.
Вважав що ПАТ “АІСЕ Україна” порушило його права.
Отримання учасником системи ”Автоплан” автомобіля можливе за умови наявності Чистого Фонду, який формується за рахунок коштів учасників групи системи ”Автоплан”. А розподіл цих коштів залежить від ПАТ “АІСЕ Україна”, без залучення нею будь-яких власних коштів. Розподіл коштів Фонду групи між учасниками системи по суті є реалізацією діяльності пірамідальної схеми, що порушує вимоги п.7 ч.3 ст.19 ЗУ ”Про захист прав споживачів”, оскільки один учасник системи за власні кошти, без інвестування коштів відповідача, оплачує автомобіль іншому учаснику системи.
ОСОБА_1 просив визнати недійсною угоду №198948 від 09 липня 2008 року, укладену між ним та ЗАТ “АІСЕ Україна”, та зобов'язати ПАТ “АІСЕ Україна” повернути йому кошти, сплачені за угодою в сумі 23100,48 гривень.
Стягнути з ПАТ “АІСЕ Україна” на його користь, за час неповернення коштів, сплачених за угодою за період з липня 2009 року по квітень 2012 року суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 4348 грн. 14 коп. та 3% річних від простроченої суми, за цей же період, що становить 1963 грн. 50 коп.
Рішенням Кельменецького районного суду від 05 вересня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсною угоду №198948 від 09 липня 2008 року, укладену між ним та ПАТ “АІСЕ Україна”.
З ПАТ “АІСЕ Україна” на користь ОСОБА_1 стягнуто 23100 грн. 48 коп., одержаних на виконання недійсної угоди, 4348 грн. 14 коп. -боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, 1963 грн. 50 коп. -3% річних від простроченої суми, та 500 гривень витрат, за надання правової допомоги.
З ПАТ “АІСЕ Україна” на користь держави стягнуто 294 грн. 12 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі ПАТ “АІСЕ Україна” просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 відмовити.
Вважає, що рішення суду не відповідає встановленим обставинам справи, суперечить нормам матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 подав до суду позов після спливу позовної давності. В позові ним не зазначено, коли саме він дізнався про порушення свого права та не пояснив причини пропуску позовної давності.
Незважаючи на заяву відповідача про сплив позовної давності і застосування наслідків спливу, суд у рішенні не навів обґрунтувань відхилення цієї заяви.
Посилання суду на відсутність в угоді строків та термінів отримання клієнтом автомобіля є безпідставними та помилковими, оскільки в п.12.1 ст.12 Додатку №2 до угоди зазначено строк отримання клієнтом автомобіля.
Вважає неправильним висновок суду про відсутність в угоді гарантій отримання автомобіля. Такою гарантією є сама угода. Позивачу надавався автомобіль за угодою, але він відмовився від його отримання та подав відповідачу заяву про розірвання угоди.
Суд безпідставно застосував до правовідносин, що склалися між сторонами правило ст.19 Закону України “Про захист прав споживачів”.
Визнавши угоду недійсною, судом було стягнуто з відповідача відсотки та неустойку, але в ст.216 ЦК України, якою керувався суд, не зазначено про стягнення відсотків та неустойки. Вважає, що неможливо визнати порушенням виконання умов зобов'язання за недійсним зобов'язанням, тобто за правочином якого не існує.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ “АІСЕ Україна” підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсною угоди №198948 від 08 липня 2008 року про надання послуги з придбання в розстрочку автомобіля ”DAEWOO LAQNOS”, суд першої інстанції вірно виходив з того, що, відповідно до чч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України ”Про захист прав споживачів” нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що внаслідок несправедливих умов угоди позивач був позбавлений можливості досягнення основної мети спірної угоди -придбання автомобіля у групі. Угода була спрямована на утворення пірамідальної схеми, коли позивач сплачував кошти не за сам товар (автомобіль), а за можливість одержання права на купівлю товару. ПАТ “АІСЕ Україна” без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалася передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи” Автоплан”, вводячи, таким чином, споживача в оману.
Разом з тим, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, яку відповідач просив застосувати в поясненнях та запереченнях на уточнену позовну заяву від 03 липня 2012 року та від 10 липня 2012 року (а.с. 60 -67, 83 -86).
Відповідно до част.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що про порушення його прав йому стало відомо у травні 2009 року, коли відповідач відмовив йому у негайній виплаті грошей, заявивши, що його черга на їх отримання під № 17.
На з'ясування причини пропуску строку на звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права, передбаченого ст.257 ЦК України, ОСОБА_1 пояснив, що він сподівався, що ПАТ “АІСЕ Україна” поверне йому гроші. Та обставина, що у випадку передачі йому автомобіля після внесення ним 25% його вартості, решту вартості оплачуватимуть інші учасники ”Автоплану”, а не ПАТ “АІСЕ Україна” за рахунок продажу або споживання продукції, була йому відома на час підписання договору. На інші причини пропуску позовної давності не посилався.
Відповідно до частин 3 - 5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна заява ОСОБА_1 надійшла до суду 11 червня 2012 року, тобто, після спливу позовної давності. Поважних причин пропущення позовної давності судом апеляційної інстанції не встановлено.
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_1 до ПАТ “АІСЕ Україна” про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору надання послуг з придбання автомобіля, стягнення грошових коштів, сплачених за договором, є обґрунтованим, однак задоволенню не підлягає через сплив позовної давності.
Вимоги ОСОБА_1 про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 4348 грн. 14 коп. за період з липня 2009 року по квітень 2012 року та 3% річних від простроченої суми, за цей же період, що становить 1963 грн. 50 коп., випливають з вимог про визнання угоди недійсною та повернення коштів, сплачених за договором, тому теж задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.307, п.4 част.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства “АІСЕ Україна” задовольнити.
Рішення Кельменецького районного суду від 05 вересня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства “АІСЕ Україна” про захист прав споживача шляхом визнання недійсним договору про надання послуг з придбання автомобіля, стягнення грошових коштів, сплачених за договором, стягнення на його користь, за час неповернення коштів, сплачених за угодою, суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з липня 2009 року по квітень 2012 року та 3% річних від простроченої суми за цей же період, відмовити у зв'язку з пропуском ним строку для звернення до суду за захистом своїх цивільних прав.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: