18 січня 2007 р.
№ 3/174-06
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
Першикова Є.В.
суддів:
Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянула
касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Аскам" (далі Товариство)
на рішення
господарського суду Херсонської області
від
20.09.06
у справі
№ 3/174-06
господарського суду
Херсонської області
за позовом
Товариства
до
Державної виконавчої служби у Бериславському районі Херсонської області (далі Виконавча служба),
Відділення державного казначейства у Бериславському районі Херсонської області (далі Казначейство)
про
стягнення 5 849,29 грн.
У судових засіданнях взяли участь представники
- позивача:
не з'явились;
- відповідачів:
Виконавчої служби:
не з'явились;
Казначейства:
не з'явились.
Ухвалою від 27.11.06 Вищого господарського суду України касаційна скарга Товариства від 27.10.06 була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 14.12.06.
У зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання, ухвалою від 14.12.06 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 18.01.07
Вказані ухвали суду були направлені сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про їх неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду касаційної скарги.
На день розгляду справи у судовому засіданні 18.01.07 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
У судове засідання 18.01.07 представники сторін не з'явились.
Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від скаржника та відповідачів повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 18.01.07 до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами, а повний текст постанови направляється учасникам судового процесу в установлено порядку.
Рішенням від 20.09.06 господарського суду Херсонської області (суддя Янковська І.Є.) в задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неповне виконання наказу господарського суду здійснено відділом державної виконавчої служби Бериславського районного управління юстиції (далі ВДВС Бериславського району), в той час як позов подано до державної виконавчої служби у Бериславському районі, яка не є правонаступником ВДВС Бериславського району. При цьому, місцевий суд врахував, що на даний час ВДВС Бериславського району відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 19.08.05 є ліквідованим, а листом від 14.02.06 Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України роз'яснено, що новостворені органи державної виконавчої служби не є правонаступниками ліквідованих відділів виконавчої служби обласних та райміськуправлінь юстиції.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 20.09.06 господарського суду Херсонської області скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу», п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про утворення урядового органу державного управління у складі Міністерства юстиції» від 23.04.05 № 320 та ст. 36 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, скаржник зазначає, що при винесенні оскарженого рішення місцевим судом не було враховано, що ухвалою від 24.11.05 господарського суду Херсонської області по справі № 3/141 була задоволена скарга Товариства на дії ВДВС Бериславського району, яке зобов'язано прийняти належні заходи до примусового виконання наказу № 3/141 від 30.08.01, а також надіслано окрему ухвалу Херсонському обласному управлінню юстиції та повідомлення прокурору Херсонської області.
На день розгляду справи по суті у судовому засіданні 18.01.07 письмові відзиви на касаційну скаргу від Виконавчої служби та Казначейства не надійшли. Своїм правом на участь у судовому засіданні вказані особи не скористались.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі матеріалів справи, рішенням від 14.08.01 господарського суду Херсонської області було задоволені позовні вимоги Товариства про стягнення з СТОВ "Україна" 10 218,40 грн. основного боргу та 171,18 грн. судових витрат, про що 30.08.01 судом був виданий наказ про примусове виконання.
На підставі наданих сторонами доказів по справі місцевим судом встановлено, що 28.09.01 за зверненням Товариства на підставі наказу від 30.08.01 ВДВС Бериславського району було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
При вирішенні спору судом встановлено, що внаслідок виконавчих дій Товариством в погашення заборгованості отримано 7 000,00 грн., а решта наказу на суму 3 218,40 грн. основного боргу та 171,18 грн. судових витрат залишена без виконання, наказ повернутий постановою виконавчого органу від 15.12.05 з посиланням на відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.
Товариство звернулось з позовом про стягнення з державного бюджету 3 389,58 грн. збитків внаслідок бездіяльності Виконавчої служби при виконанні наказу господарського суду Херсонської області від 30.08.01 № 3/141 та 2 459,71 грн. збитків внаслідок дії інфляційних процесів.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР) /діл Конвенція/. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що п. 1 ст. 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Стаття 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, та, водночас, передбачає виконання судових рішень, оскільки якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "суду" ("Горнсбі проти Греції", рішення від 19.03.97, 1997-II, р. 510, § 40).
Державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на виправдання невиконання зобов'язань за боргом, визначеним судовим рішенням. Проте затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява N 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).
Стаття 13 Конвенції визначає, що кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до Законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Статтею 3 Закону України “Про державну виконавчу службу» встановлено, що департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 № 606-ХІV у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду.
За змістом ст. 86 вказаного Закону стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи.
Відповідно до положень ст. 1173 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України “Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що, як визначено п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.03 № 14 (далі Постанова Пленуму ВСУ), до юридичної особи не переходять зобов'язання боржника за виконавчим документом. Присуджені з неї на користь стягувача кошти мають компенсаційний характер.
Крім того, у п. 21 Постанови Пленуму ВСУ вказано, що при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону № 202/98-ВР, ст. 86 Закону № 606-XIV і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що при розгляді даної справи важливим є визначення дійсних відповідачів у справі, чого попереднєю судовою інстанцією належним чином здійснено не було.
Так, як вбачається з правового аналізу матеріалів справи, в суді першої інстанції Товариством було заявлено клопотання про залучення до участі у справі органу, який видав наказ про ліквідацію ВДВС Бериславського району, яке місцевим судом було відхилено з посиланням на те, що рішення за цією справою не може вплинути на права або обов'язки Міністерства юстиції України щодо однієї із сторін.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відхиляючи вказане клопотання суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що чинним законодавством передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дій або бездіяльності працівників виконавчої служби, здійснюється державою, а ліквідований орган, бездіяльність працівників якого встановлена ухвалою від 24.11.05 господарського суду Херсонської області, та завдала збитки юридичній особі, підпорядковувався саме Міністерству юстиції України.
Відповідно до ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем в порядку ст. 65 Господарського процесуального кодексу України.
Як вбачається з юридичного аналізу оскарженого судового рішення, місцевий суд фактично не надав правової оцінки положенням Закону України "Про внесення змін до законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" від 23.06.05 № 2716, Указу Президента України "Питання Міністерства юстиції України" від 20.04.05 № 701/2005, постанові Кабінету Міністрів України "Про утворення урядового орану державного управління у складі Міністерства юстиції" від 23.04.05 № 320 та наказу Міністерства юстиції України від 19.08.05 № 1482/к, якими ліквідовано відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України, Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міжрайонних управлінь юстиції.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, на те, що ст. 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Також, враховуються вимоги ст. 35 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", якою установлено, що виконання рішення, яке прийнято органом державної влади, що відповідно до закону має право на його застосування, про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, здійснюється Державним казначейством України за попереднім інформуванням Міністерства фінансів України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення апеляційною інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалене у справі, підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аскам" б/н від 27.10.06 задовольнити.
Рішення від 20.09.06 господарського суду Херсонської області № 3/174-06 господарського суду Херсонської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
Г.Савенко
І.Ходаківська