Справа № 758/10348/15-ц
15 вересня 2015 року суддя Подільського районного суду м.Києва Васильченко О. В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною розповсюдженої інформації та її спростування,
ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання недостовірною розповсюдженої інформації та її спростування.
Вважаю, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху на підставі ч. 1 ст. 121 ЦПК України, оскільки подана без додержання вимог ст. 119 ЦПК України виходячи з наступного.
Згідно з п. 7 Постанови № 2 від 12.06.09р. Пленуму Верховного суду України, позовна заява за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК. У зв'язку з цим суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.09р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.09р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).
Згідно з ч. 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення за змістом частини першої статті 7 Цивільного кодексу не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.
Проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.
Водночас наявність у зверненнях до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Підставою цивільно-правової відповідальності заявника, передбаченої статтею 7 Цивільного кодексу, може бути поширення недостовірної інформації стосовно особистого (сімейного) життя посадової чи службової особи правоохоронного органу як людини і громадянина.
Позивачем у порушення п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України не зазначено доказів, що підтверджують кожну обставину, а саме не зазначено чи скористалась позивач своїм правом на відповідь та на спростування поширеної інформації, також не зазначено доказів, що відповідачем поширено недостовірну інформацію стосовно особистого (сімейного) життя позивача як людини і громадянина, а не посадової особи ЖЕД ТОВ «Уравдом». Підстав звільнення від доказування, перелік яких визначено в ст. 61 ЦПК України, у позовній заяві не зазначено.
Також зміст позовних вимог потребує уточнень, оскільки позивач звертається до суду як фізична особа, а в прохальній частині просить суд спростувати інформацію про начальника ЖЕД ТОВ «Житлово-будівельна компанія «Управдом».
Крім того, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити номери засобів зв'язку сторін, якщо такі відомі.
Оскільки без зазначення наведених вище обставин вирішити питання про відкриття провадження у справі неможливо, вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху та надати позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви з подачею її до суду в новій редакції.
Відповідно до ч. 2 ст. 121 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтею 119 цього Кодексу, позовна заява вважатиметься поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Згідно з ч. 5 ст. 121 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 119, 120, 121 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недостовірною розповсюдженої інформації та її спростування, залишити без руху та надати позивачеві строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.
У разі якщо позивач у вказаний строк не усуне вказані недоліки, позовна заява буде вважатись неподаною та буде повернута позивачу.
СуддяО. В. Васильченко