Іменем України
"05" жовтня 2009 р.
справа № 5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403-9/284
За позовом Першого заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України (вул. Леніна, 41, м. Севастополь, 99011) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (пр. Повітрянофлотський, 6, м. Київ, 03168), військової частини А0225 (вул. Соловйова, 1, м. Севастополь, 99029)
до Приватного підприємства „Адепт” (вул. Гражданська, 3-„А”, м. Севастополь, 99011)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (вул. Хрустальова, 60, м. Севастополь, 99040), Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (м. Севастополь, вул. Хрустальова, 42),
та на стороні відповідача: Підприємства „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства оборони Російської Федерації” (99011, м. Севастополь, пр. Нахімова, 13)
про визнання права власності, витребування майна.
Суддя Рибіна С.А.
Представники учасників судового процесу:
Військового прокурора - Поліванов С.М., посвідчення №283 від 13.11.2006;
Позивача (Міністерство оборони України) - Кравець О.М., довіреність №220/970/д від 24.11.2008;
Позивача (військова частина А-0225) -не з'явився;
Відповідача (ПП "Адепт") - Марчуков В.Ф. - директор, наказ №1 від 18.04.1998;
Третьої особи (Севастопольська КЕЧ морська) - Кравець О.М., довіреність б/н від 06.02.2009;
Третьої особи (Підприємство "Будівельне управління Чорноморського флоту
Міністерства оборони Російської Федерації") - не з'явився;
Третьої особи (Кримське територіальне квартирно-експлуатаційне управління
Міністерства оборони України) - не з'явився;
Третьої особи (Військовий медичний клінічний центр Кримського регіону Міністерства оборони України) - Мазур Л.Б. - помічник начальника, довіреність №1910 від 25.05.2009.
Суть спору. У лютому 2007 року Перший заступник Військового прокурора Військово-Морських Сил України (далі -Військовий прокурор) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі -Позивач 1), військової частини А0225 (далі -Позивач 2) до Приватного підприємства „Адепт” (далі -ПП «Адепт», Відповідач) про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва грязелікувальниці, що розташована на території військового містечка №174, б. Омега, м. Севастополь (далі -Спірний об'єкт), за державою Україна в особі Міністерства оборони України, витребування у відповідача на користь Міністерства оборони України Спірного об'єкту.
Ухвалою суду від 13.02.2007 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Севастопольську квартирно -експлуатаційну частину морську (далі -Севастопольська КЕЧ морська).
Заявою від 26.03.2007 Військовий прокурор уточнив позовні вимоги (вх.№9849), та просить крім задоволення вимог, заявлених у позовній заяві, застосувати наслідки нікчемності мирової угоди про передачу Спірного об'єкту, яка укладена 01.11.2002 між Підприємством “Будівельне управління Чорноморського флоту” та Відповідачем (т.1, арк.с.106-108).
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 02.04.2007 у справі №20-1/018, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.05.2007, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2007 вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя в іншому складі суду.
Ухвалою суду від 04.04.2008 справа прийнята до провадження суддею Ілюхіною Г.П. з привласненням номеру 5020-1/018-7/124.
Ухвалою суду від 12.05.2008 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено: на стороні позивача - Кримське територіальне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України (далі -КТ КЕУ МО України), та на стороні відповідача - Підприємство «Будівельне управління Чорноморського флоту Російської Федерації»(далі -БУ ЧФ РФ).
Ухвалою суду від 04.06.2008, на виконання розпорядження голови господарського суду міста Севастополя (далі -суд) від 02.06.2008 №51, справу прийнято до провадження суддею Дмитрієвим В.Є., з привласненням номеру 5020-1/018-7/124-11/260.
Ухвалою суду від 13.08.2008, на виконання розпорядження голови суду від 11.08.2008 №79, справу прийнято до провадження суддею Сімоходською Д.О., справі привласнений номер 5020-1/018-7/124-11/260-13/120.
Ухвалою суду від 03.10.2008, на виконання розпорядження голови суду від 01.10.2008 №110, справу прийнято до провадження суддею Дмитрієвим В.Є., з привласненням номеру 5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403.
Рішенням суду від 12 листопада 2008 року у задоволенні позовних вимог Військового прокурора відмовлено повністю.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.12.2008 апеляційне подання Військового прокурора залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Севастополя від 08 вересня 2008 року у справі №5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2009 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.12.2008 та рішення господарського суду міста Севастополя від 12 листопада 2008 року у справі №5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи прийняті зі справи судові рішення, у своїй постанові, зокрема, зазначив, що для правильного вирішення даного спору необхідно:
- врахувати вимоги статті 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», згідно якої майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю;
- з'ясувати доведеність обставин, пов'язаних з наявністю права державної власності на спірне майно, на час його відчуження за мировою угодою особою, яка вважала себе власником цього майна, з урахуванням норм матеріального права та міжнародних угод, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин;
- звернути увагу на доводи прокурора, щодо застосування до спірних правовідносин Угод, укладених між Україною та Російською Федерацією, зокрема, Угоди «Про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності».
Ухвалою суду від 16.04.2009 справа прийнята до провадження суддею Рибіною С.А. з привласненням номеру 5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403-9/284.
14.07.2009 прокурором подана заява про зменшення позовних вимог (т.4, арк. с. 21-22), згідно якої прокурор остаточно просить визнати право власності на об'єкт незавершеного будівництва -грязелікувальницю на території військового містечка № 174, який розташований у б. Омега м. Севастополя (№ 51 за генпланом військового містечка № 174), вартістю 432283,0 грн. за державою Україна в особі Міністерства Оборони України, та витребувати це майно у Приватного підприємства “Адепт”.
Позовні вимоги Військового прокурора мотивовані тим, що Спірний об'єкт на момент укладення мирової угоди між Підприємством та ПП «Адепт»перебував у державній власності, тобто відчужений не власником, через це дану угоду слід вважати нікчемною. На підставі статей 15, 16, 392 Цивільного кодексу України Військовий прокурор вимагає визнати право власності держави Україна в особі Міністерства оборони Україна на Спірний об'єкт, а на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України -повернути це майно Позивачу 1.
Представники позивачів позовні вимоги, заявлені прокурором, підтримали, вимагають їх задоволення з тих же підстав.
Відповідач проти заявлених вимог заперечує, посилаючись на відсутність у позивачів доказів наявності у них права власності на спірне майно, та на наявність судових рішень, якими встановлено законність укладеної мирової угоди, які мають преюдиційне значення та повинні виконуватися на всій території України. Заперечення щодо уточнених вимог викладені у відзиві від 14.07.2009 (т. 5, арк. с. 89-95).
Ухвалою суду від 15.09.2009 суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Військово-медичний клінічний Центр Кримського регіону Міністерства оборони України.
Треті особи -Севастопольська КЄЧ морська, КТ КЕУ МО України та Військово-медичний клінічний Центр Кримського регіону Міністерства оборони України -позовні вимоги підтримують.
Третя особа -БУ ЧФ РФ -у судове засідання явку представника не забезпечила, письмову думку щодо предмету спору не висловила.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, військового прокурора та третіх осіб, суд
23.08.1997 комісією у складі представників Чорноморського флоту Росії та Військово-Морських Сил України під головуванням начальника Будівельного управління Чорноморського флоту -командира військової частини 53074 Балана В. складений акт приймання (передачі) будівель, споруд та території військового містечка №174 СП «Омега»(далі -Акт) (т.1, арк.с. 11-14).
Згідно з цим актом, у відповідності з графіком передачі об'єктів Будівельного Управління Чорноморського флоту, командир військової частини 52074 передав, а начальник 9 ВМІС ВМС України прийняв будівлі та споруди СП «Омега», розташовані на земельній ділянці площею №122 -6,58 га, №123 -0,44 га та №124 -0,15 га бухта Омега.
Згідно листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю від 21.11.2002 №3087 (т. 5, арк. с. 49) будівництво грязелікувальниці здійснювалось у 1983-1987 роках, замовником та генеральним підрядником виступало Будівельне управління Чорноморського флоту (військова частина 53074), реєстрація об'єкту не здійснювалась.
У відповідності із додатками до Акту (описи переданого майна №№1-4) вказане нерухоме майно не увійшло до списку будівель та споруд, що були передані 9 ВМІС ВМС України. Але при цьому, згідно додатку до акту приймання-передачі з описом №4 технічної документації на будівлі та споруди, що передаються при вибутті військової частини 53074, останньою передано 9 ВМІС ВМС України проектну документацію на лікувальний корпус на 500 місць з відділенням грязелікування (т.1, арк.с.14 - зворотній бік).
Військовий прокурор посилається на те, що Спірний об'єкт не увійшов до складу будівель та споруд, що були передані за Актом, оскільки відповідно до наказу Міністра оборони СРСР від 22.02.1977 №75 об'єкти незавершеного будівництва не можуть прийматися на баланс Відділення морської інженерної служби, а підлягають обліку в управлінні капітального будівництва. Такі доводи, зокрема, підтверджуються наявністю іншого незавершеного будівництвом нерухомого майна, що розташоване на території військового містечка, та яке також не увійшло до списку будівель та споруд, прийнятих 9 ВМІС ВМС України -споруда під номером 48 згідно експлікації будівель та споруд військового містечка №174 (т. 2, арк.с. 71).
З усних пояснень, які надані представниками КТ КЕУ МО України в судовому засіданні, вбачається, що об'єкт незавершеного будівництва -грязелікувальниця -управлінню не передавалася, на облік не ставилася.
Додатком №1 до Угоди між Україною і Російською Федерацією “Про параметри поділу Чорноморського флоту” визначено, що до об'єктів Військово-Морських Сил України, зокрема належить санаторій -профілакторій військових будівельників “Омега” (розділ 5 «Об'єкти медичної служби»Переліку і параметрів об'єктів ВМС України в м. Севастополь).
Згідно свідоцтва, виданого Управлінням майна Севастопольської міської державної адміністрації 19.12.2000 №2584-р, комплекс санаторію-профілакторію “Омега”, розташований в місті Севастополі -бухта Омега, в цілому є державною власністю (т.1, арк.с. 72).
За державним актом від 20.12.1999 №910 земельну ділянку загальною площею 7,3640 надано в постійне користування 9-му Відділенню морської інженерної служби Військово-Морських Сил України для обслуговування санаторію-профілакторію “Омега” (т.1, арк.с.15).
11.10.2002 по справі № 20-5/864 за позовом Приватного підприємства “Адепт” до Дочірнього підприємства “Будівельне управління Чорноморського флоту” про стягнення заборгованості господарським судом міста Севастополя було винесено рішення, якім позовні вимоги задоволені в повному обсязі, на користь позивача з відповідача стягнуто 42840,3 грн.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 17.10.2002 в справі №20-5/864 затверджено мирову угоду між ПП «Адепт»та Підприємством «Будівельне управління Чорноморського флоту», за умовами якої Підприємство в рахунок погашення боргу передає, а ПП «Адепт»приймає у власність об'єкт незавершеного будівництва (грязелікувальницю), який розташований в районі бухти Кругла в м. Севастополі (т.2, арк.с.17).
Сторони виконали умови зазначеної мирової угоди в повному обсязі. Спірний об'єкт було передано по акту приймання - передачі від 12.11.2002, після чого 23.07.2003 була проведена його державна реєстрація у Комунальному підприємстві “Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна г. Севастополя”. Згідно листа Управління міського будівництва та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації будівлі грязелікувальниці в бухті Кругла була привласнена поштова адреса: вул. Челнокова, 6.
Факт набуття права власності Відповідачем на спірний об'єкт саме на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду міста Севастополя від 17.10.2002 в справі №20-5/864 був покладений в основу інших судових рішень.
Так, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.08.2003 у справі № 20-5/912 задоволений позов ПП „Адепт” до 9 ВМІС ВМС України, 540-го Центрального Військово-морського шпиталю ВМС України про зобов'язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні ПП «Адепт»об'єктом незавершеного будівництва - будівлею грязелікувальниці, яка розташована в б. Кругла (Омега) в м. Севастополі.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду по справі №20-7/050-3/121 частково задоволені позовні вимоги ПП „Адепт” до Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської, Севастопольської міської державної адміністрації, Севастопольської міської Ради, а саме:
- визнано неправомірною незгоду Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської відмовитися від займаємої земельної ділянки площею 1,65 га, на якій знаходиться будівля незавершеної будівництвом грязелікувальниці;
- зобов'язано Севастопольську міську Раду вилучити з користування Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської спірну земельну ділянку;
- зобов'язано Севастопольську міську Раду передати у користування ПП „Адепт” земельну ділянку площею 2,35 га.
Військовий прокурор в ході проведення у січні 2007 року перевірки дотримання посадовими особами Севастопольської КЕЧ морської вимог чинного законодавства встановив факт незаконних дій Підприємства «Будівельне управління Чорноморського флоту»по відчуженню спірного майна, яке належить державі Україна та знаходиться в управлінні Міністерства оборони України. Саме ці результати перевірки і стали підставою для звернення Військового прокурора з відповідним позовом до господарського суду.
Суд вважає позовні вимоги Військового прокурора такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статей 1, 6 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, підписаної 28.05.1997, ратифікованої 24.03.1999, та яка набула чинності 12.07.1999, статус Чорноморського флоту Російської Федерації на території України визначається цією Угодою та іншими угодами Сторін, які укладатимуться на розвиток цієї Угоди.
Військові формування здійснюють свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації, поважають суверенітет України, додержуються її законодавства та не допускають втручання у внутрішні справи України.
Господарська діяльність підприємств, організацій та установ Чорноморського флоту Російської Федерації не повинна суперечити законодавству України.
Статтею 1 Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, підписаної 28.05.1997, ратифікованої 24.03.1999, та яка набула чинності 12.07.1999, Сторони погодились, що Чорноморський флот Російської Федерації використовує зазначені у статтях 2 і 3 цієї Угоди об'єкти Чорноморського флоту в м. Севастополі та інші пункти базування і місця дислокації корабельного складу, авіації, берегових військ, об'єкти оперативного, бойового, технічного і тилового забезпечення на умовах та протягом строку дії Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року.
Порядок використання об'єктів Чорноморського флоту, за винятком згаданих у статтях 2 і 3 цієї Угоди, визначається Українською Стороною. Перелік та параметри об'єктів, які використовує Україна, містяться у Додатку №1.
Відповідно до статті 2 цієї Угоди перелік і параметри об'єктів, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації у м. Севастополі, містяться у Додатку N 2.
Судом встановлено, що військове містечко №174, розташоване за адресою: м. Севастополь, бухта Кругла (Омега), увійшло до Додатку №1 «Перелік і параметри об'єктів Військово-Морських Сил України», та відповідно належить Міністерству оборони України, що також підтверджується свідоцтвом Управлінням майна Севастопольської міської державної адміністрації від 19.12.2000 №2584-р.
Будь-які інші угоди про передачу цього військового містечка або його окремих будівель та споруд, у тому числі незавершеної будівництвом будівлі грязелікувальниці в оренду Російській Стороні відсутні.
Будівельне управління Чорноморського флоту (військова частина 53074), яке було замовником та генеральним підрядником будівництва спірного об'єкту само, як об'єкт поділу Чорноморського флоту, у складі військового містечка №129 увійшло до додатку №2 Угоди та було передано в оренду Російській Стороні. При цьому кількість будівель та споруд цієї будівельної організації, переданих в оренду Чорноморському флоту Російської Федерації становить 1 одиницю, а займана площа -0,2 га.
16.07.1990 Верховною Радою Української РСР було проголошено Декларацію про державний суверенітет України.
03.08.1990 Верховною Радою Української РСР прийнятий Закон “Про економічну самостійність України”, частиною другою статті 4 якого визначено, що до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.
24 серпня 1991 року постановою Верховної Ради Української РСР “Про проголошення незалежності України” було проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.
10.09.1991 Верховною Радою України було прийнято Закон України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, статтею 1 якого встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
У статті 5 цього Закону визначено, що правонаступником за договорами оренди державних підприємств та контрактів з керівниками на території України, які укладені з міністерствами і відомствами СРСР, є Фонд державного майна України.
Згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" Кабінет Міністрів України постановив покласти на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.
Декрет втратив чинність згідно із Законом України від 21 вересня 2006 року “Про управління об'єктами державної власності”.
У статті 1 Закону України “Про управління об'єктами державної власності” визначено, що управління об'єктами державної власності -це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Стаття 7 даного Закону містить повноваження Фонду державного майна України (далі -Фонд), згідно яких щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна Фонд виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна, а згідно корпоративних прав держави передає за рішенням Кабінету Міністрів України функції з управління об'єктами державної власності, що перебувають у його управлінні, уповноваженим органам управління, господарським структурам та уповноваженим особам, укладає з ними договори доручення і здійснює контроль за ефективністю управління цими об'єктами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
15.01.1993 між Україною та Російською Федерацією підписана Угода про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності. Дана Угода ратифікована 22.06.1993 року та набрала чинності 08.11.1993.
У статті 8 даної Угоди сторони домовилися, що об'єкти незавершеного будівництва, які розташовані на їх території і фінансувалися раніше органами колишнього Союзу РСР, за рішенням Сторони місцезнаходження об'єкта можуть передаватися в дольову і спільну власність Сторони місцезнаходження об'єкта та іншої Сторони, їх юридичних осіб, які взяли на себе зобов'язання в завершенні робіт із створенням на базі майна цих об'єктів спільних підприємств. Рішення з даного питання приймається органами Сторін, уповноваженими розпоряджатись державним майном.
Стаття 326 Цивільного кодексу України встановлює, що у державній власності є майно, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватись іншими суб'єктами.
Прокурором заявлені вимоги про визнання права власності на спірний об'єкт за державою Україна в особі Міністерства оборони України та позивачами визначені Міністерство оборони України та в/ч А 0225.
Однак, з вищевикладених норм чинного законодавства України та Міжнародних угод не випливає, що саме Міністерство оборони України або будь-які військові частини є органом, який уповноважений розпоряджатися державним майном, а саме об'єктами незавершеного будівництва, та не доведено, що Міністерство оборони України або в/ч А 0225 є відповідним органом в розумінні статті 8 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності.
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
У відповідності із вимогами статей 33,34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті доказі, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України та в/ч А 0225 не є належними позивачами, тому позов прокурора задоволенню не підлягає.
Суд вважає за необхідне зазначити, що прокурор не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом в інтересах належного позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Суддя підпис С.А. Рибіна
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України і підписано 12.10.2009
Розсилка:
1. Військовий прокурор Військово-Морських Сил України (вул. Леніна, 41, м. Севатополь, 99011)
2. Міністерство оборони України (пр. Повітрянофлотський, 6, м. Київ, 03168);
3. Військова частина А0225 (вул. Соловйова, 1, м. Севастополь, 99029)
4. ПП „Адепт” (вул. Гражданська, 3-„А”, м. Севастополь, 99011)
5. Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська (вул. Хрустальова, 60, м. Севастополь, 99040),
6. Кримське територіальне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства Оборони України (м. Севастополь, вул. Хрустальова, 42)
7. Підприємство „Будівельне управління Чорноморського Флоту Міністерства Оборони Російської Федерації” (99011, м. Севастополь, пр. Нахімова, 13)
8. Військовий медичний клінічний Центр Кримського регіону Міністерства оборони України (колишній 540 Центральний Військово-Морський госпіталь ВМС ЗС України) (99059, м. Севастополь, бухта Омега)
9. До справи