Справа №22-1384- 2008 р. Категорія: 57 Рішення постановлено під головуванням Чезганової A.M.
Доповідач: Міхасішин І.В.
17 червня 2008 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого : Міхасішина І.В. Суддів: Щолокової О.В., Пащенко Л.В. При секретарі: Яблонській І.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою відповідача-позивача ОСОБА_1 на рішення Замостянського районного суду від 24 квітня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання розписки нікчемним правочином,-
встановила:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом. В якому просив стягнути з відповідача на його користь 17589 грн. суми основного боргу, 3166 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання та моральну шкоду в сумі 10000 грн.
В ході розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди до 30000 грн.
В свою чергу, відповідач - позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просив визнати розписку від 22 грудня 1997 року нікчемним правочином.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 квітня 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з
2
ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг в сумі 15655 грн., а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи - 17 грн. сплати державного мита. В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави державне мито в сумі 156 грн.55 коп.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі, відповідач-позивач ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, дійшла до висновку, що дана скарга не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що 22 грудня 1997 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 кошти в сумі 4700 доларів США та зобов'язався повернути 5405 долара США до 22 березня без вказівки року, в якому має бути виконано дане зобов'язання (а.с. 14).
Протягом 1999-2003 pp. відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 повернув частину боргу в сумі 1400 доларів США, проте на час звернення ОСОБА_2 до суду з вказаним позовом решта суми не була повернута позивачеві.
Згідно із ст. 374 ЦК Української РСР, який 1963 року, який діяв на час укладання договору позики - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність ( в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір вважається укладеним в момент передачі грошей або речей.
Відповідно до ст. 375 ЦК Української РСР договір позики на суму'понад п'ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі.
Положеннями ч.2 ст. 376 ЦК української РСР в тих випадках, коли договір позики повинен бути укладений у письмовій формі (стаття 375 цього Кодексу), заперечення його за безгрошевістю шляхом свідоцьких показань не допускається, за винятком випадків кримінально карних дій.
Таким чином, суд не бере до уваги покази свідка ОСОБА_3, на які посилається відповідач.
3
Також, у даному випадку до правовідносин, що виникли не може бути застосовано позовну давність як підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки з наданої розписки, яка є єдиним доказом по справі, не вбачається конкретний строк (а саме рік виконання зобов'язання), а тому неможливо визначити дату, з якої повинен розпочинатися перебіг строку позовної давності.
З наданої розписки також вбачається, що на момент її складання сторонами по справі були додержані всі необхідні вимоги закону, передбачені для договору позики ЦК Української РСР 1963 року, а тому вимога відповідача-позивача ОСОБА_1 про визнання даної розписки нікчемним правочином є необгрунтованою.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача-відповідача про наявність заборгованості за договором позики та необхідність задоволення вимог в цій частині та відсутність підстав для задоволення інших вимог позивача-відповідача ОСОБА_2, а також відсутність підстав для задоволення вимог відповідача-позивача ОСОБА_1 про визнання розписки нікчемним правочином, а тому обґрунтовано задовольнив позов частково
До таких висновків суд першої інстанції дійшов з додержанням норм матеріального і процесуального права і такі висновки відповідають обставинам справи.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу відповідача-позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Замостянського районного суду від 24 квітня 2008 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України.